Словаччина: живіть і працюйте

10:47
786
views

Наш земляк Олег Шрамко з дружиною Любов’ю ще до війни виїхали в Словаччину – ближче до сина. У нас Олег був фотокореспондентом, очолював спілку фотохудожників. Любов мала власну справу – поліграфічне підприємство. Тепер працюють там на поліграфічному заводі. У перші дні війни в соцмережах звернулися до українців: зустрінемо, приймемо, працевлаштуємо…

Про те, як сьогодні Словаччина ставиться до біженців-українців, як влаштовуються наші громадяни, як поводяться, ми поговорили зі Шрамками через відеозв’язок.

«Словаки розуміли, що відбувається, миттєво включилися, говорили, що допоможуть українцям, які вирішать приїхати», – каже Любов. Протягом одного місяця у подружжя залишалися 12 жінок з дітьми, що приїжджали з України. Словаки допомагали з оформленням документів, пошуком житла та працевлаштуванням. До речі, Словаччина українцям надавала статус не біженця, а тимчасового прихистку. Це задля того, щоб одразу можна було влаштуватися на роботу.

Завдяки постам Олега та Люби в соцмережах їм телефонували незнайомі люди, просили підказати, які треба мати документи, як до них доїхати з кордону, в які інстанції звертатися. Спочатку словаки допомагали українцям масово. Були навіть такі випадки, коли в супермаркетах нашим співгромадянам пропонували гроші. Особливо, коли бачили жінок з дітьми. Одні плакали від такої уваги, інші вважали, що їх таким чином принижують, та відмовлялися. А продукти та солодощі для дітей брали.

«Нам розповідали, що з перших днів війни в Братиславі на вокзалі стали бігати місцеві смагляві дітлахи та просити гроші, говорячи, що вони біженці з України», – згадав Олег. Було відкрито багато пунктів гуманітарної допомоги, окрім Червоного Хреста, у тому числі при костелах. А вже зараз таких центрів немає, все зачинене, словаки припинили носити до таких центрів допомогу.

Українці, які захотіли праце­влаштуватися, це зробили, усі забезпечені робочими місцями. Зарплати там не дуже великі порівняно з іншими європейськими країнами. Частина українців живе в своєрідних комунах – облаштованих спеціальних приміщеннях. За житло не платять, їх там годують, діти ходять в дитячі садки або школи. Деякі дорослі працюють, деякі категорично не хочуть. Інша категорія українців – ті, хто одразу працевлаштувався, вони винаймають житло за символічну плату. Словаки, які поселили у себе біженців з України, від держави отримують компенсацію.

Виявляється, словаки розділилися у своєму ставленні до подій в Україні. Одні вважають, що наша країна могла домовитися з Росією або піти на поступки. Мовляв, через нас у них піднялися ціни, подорожчало пальне, інфляція. Інші, навпаки, підтримують українців, співчувають, допомагають.

Завод, де працюють Шрамки, прийняв на роботу 60 громадян України. Переважна більшість залишилася без свого житла тут, в Україні, повертатися їм нікуди. І багато наших співгромадян повернулося додому.

Немало там людей, які сумують за минулим, Чехословаччиною. Це, як правило, люди без освіти. Ті, хто має вищу освіту, читає, аналізує, повернення в минуле не бажають. Кілька разів Олег бачив автомобілі з російським прапором або літерою «z». І все ж основна маса людей розуміє, що Росія – агресор, і солідарна з Україною.

І ще одна ремарка. У Словаччині живуть багато росіян, які втекли від путінського режиму. Вони сьогодні створюють волонтерські організації, допомагають українцям і просять вибачення…