У перші місяці війни було відчуття, що це непристойно

Кропивничанка Олена Ферман – весільна організаторка. Ми попросили її розповісти, як працюється під час війни, про особливості теперішніх весіль.

– Незадовго до початку повномасштабної агресії я мала по кілька замовлень щомісяця, – пригадала Олена. – Були замовлення й на 26 лютого, суботу. Війна перекреслила ці плани. Деякі замовники зателефонували мені напередодні 26 числа, щоб повідомити: не до весілля. Деякі не телефонували, але й без того було зрозуміло: весілля не буде. У травні я отримала пропозиції провести весілля. Відмовилася. Було відчуття, що це неправильно, непристойно – організовувати такі заходи в тилу, коли на фронті гинуть наші військові, коли ворог обстрілює наші міста й села, катує та вбиває українців на окупованих територіях. До середини липня я не проводила весіль. Та, спілкуючись з військовими, з журналістами, з рестораторами, не раз чула, що не слід припиняти роботу під час війни. Не один ресторатор мене переконував, що, коли працюватимемо, то зможемо й донатити на користь ЗСУ. І я визнала: у цьому є рація. У середині літа відновила свою діяльність. Це дає змогу нам з рестораторами та діджеями робити грошові пожертви на потреби ЗСУ. Правда, від пропозицій «провести дискотечку» відмовляюся.

Що ж характерне для весіль воєнного часу? Чи продовжується знущання над публікою у вигляді змагань на швидкість ходьби із затиснутим між колінами м’ячиком? Чи просять учасники святкувань поставити «Младшего лейтенанта», «Рюмку водки»? Чи й досі молодята чіпляють замки на мостах?

Ось як відповіла на ці запитання Олена Ферман:

– Теперішні, під час війни,весілля у Кропивницькому – цілком повноцінні. Як і раніше, користуються популярністю «Шинок», «Тиха гавань», деякі інші ресторани. Але ці святкування стали більш урочистими. На початку звучить гімн України, цього й публіка просить. Перша застільна промова – слова вдячності військовим, які захищають нас від агресора. Як і раніше, не обходиться без українських символів – ікони, рушника. Чимало молодят вінчається. Усе більше кропивничан надає цьому значення, вірить у Божий захист повінчаної пари. Зате людям уже не до конкурсів з метою «поржати». Хоча отих дурних змагань, про які ви запитували, я не влаштовувала й раніше.

Стосовно музики. Нині в громадських місцях заборонено виконувати і відтворювати пісні російських виконавців. Але пісні українських виконавців, написані російською, – дозволені. Це твори й Pianoбоя, і гурту «Бумбокс», і деяких інших. Але військовослужбовці – серед моїх замовників трапляються й вони – категорично проти того, щоб на їхніх весіллях лунали пісні російською будь-якого авторства. На початку кожного святкування я та діджей запитуємо в замовника, яку музику він хоче чути, його бажання для нас – закон. Наголошую, мова стала для людей важлива. Учасники святкувань усе частіше замовляють «Червону калину». Популярні також «Ванька-встанька», «Вова, ї…аш їх». Матюки в пісні вже не сприймаються як щось непристойне. І діти, і пенсіонери підспівують: «Вова, ї…аш їх». Іноді гості після якоїсь чарки просять пісні Аллегрової, Лепса. Мовляв, яка різниця. Відмовляємо категорично – не дозволено.

Весільні наїдки з війною не змінилися. Іноді подаються печінкові торти, посипані жовтим і синім. Мода чіпляти замки на поручнях мостів минула ще до війни. І голубів молодята не випускають в небо. «Циганів» на другий день нема давно. Та й банкети на другий день не влаштовуються. Натомість молодожони з друзями їдуть на природу, смажать шашлики.

І – детальніше про весілля за участі військових:

– Відколи триває велика війна, я організувала шість таких святкувань. Чоловіки й з фронту приїздили на кілька днів, щоб оженитися. Були вбрані в цивільне як женихи, так і їхні друзі-військові. Хоча, знаю, часто військовослужбовці одружуються у форменому одязі. Дівчат-військових серед моїх клієнтів ще не було.

Усі ці пари до того, як побратися, зустрічалися протягом року, а то й довшого часу. Женихам-військовим – по 35 і більше. Усвідомлено прийшли до рішення одружитися. Ті, кого доля звела на війні, до мене ще не зверталися. Напевне, їхні весілля – через рік-другий.

Цю тенденцію – не поспішати з шлюбом – я помітила декілька років тому. На весіллях, які обслуговувала протягом цього часу, женихам – не менше 25 років. За останніх три роки мені не трапилося жодної вагітної нареченої. До речі, підтримую стосунки з багатьма парами, у весіллях яких брала участь як організаторка. Не чула, щоб хтось з моїх колишніх клієнтів розлучився.