Анрі Болквадзе: українсько-грузинський голос

В Грузії тривають зйомки проєкту «Голос», у сліпих прослуховуваннях якого взяв участь Анрі Болквадзе, добре відомий кропивничанам співак. Він виконав пісню «Тримай», до нього обернулися троє суддів. Пишаємося, бо вважаємо Анрі земляком. Ми зв’язалися, поговорили, навіть побачили трошки Батумі, прикрашеного грузинськими та українськими прапорами.

– Анрі, як для вас почалася війна? І коли ви поїхали до Грузії?

– Поїхали через два з половиною місяці після початку війни. Дружина, трирічний син, прийняв рішення їх убезпечити. Оскільки я не є громадянином України, у Грузії є постійне житло, кордон перетнув без проблем.

А війна почалася, як і для всіх українців, з нерозуміння, що відбувається. У мене 25 лютого день народження. Я планував відзначити його на роботі, в кав’ярні «Гоголь». Я 23 лютого вдома приготував чизкейк, 24-го до роботи не доїхав – нам повідомили, що заклад не відкривається, щось незрозуміле відбувається. А 25-го в обід відкрилися, я сам з’їв свій чизкейк…

А потім в кав’ярню почали йти люди. Їх було багато, вони були розгублені. Хоч ми працювали не повний робочий день, я був емоційно виснажений. Треба було посміхатися, дарувати відвідувачам позитивні емоції, підтримувати. Наш заклад був своєрідним маячком гарного настрою. У нас люди заспокоювалися, хоч тимчасово, але припиняли думати, що це останній день, що відбудеться щось жахливе.

– Зрозуміло, що ви не можете не співати. Саме тому пішли на «Голос»?

– Так, не можу не співати, музика завжди та всюди зі мною. Моя родичка сказала, що незабаром почнуться кастинги, запропонувала взяти участь. Зайшли на сайт, заповнили анкету, і мене запросили.

– Як ви обирали пісню? Чому саме «Тримай»?

– Було декілька варіантів. Я прийшов на кастинг, ми спілкувалися, організатори дізналися, що я багато років прожив в Україні й нещодавно повернувся, вільно володію українською мовою. Спитали, чи не хочу я заспівати українською. Відповів, що тільки за. Із запропонованих мною варіантів вибрали цю пісню. Я її трошки переробив під себе, відчув, про що в ній, і зрозумів, що це саме та пісня, яку я представлю людям.

– На відео зі сліпих прослуховувань у візитівці ви щось розказуєте грузинською мовою. Про що ви говорили?

– Я говорив, що Україна – моя друга Батьківщина. І що вона для мене ближча, тому що емоції, які я відчував в Україні, тут поки що не відчуваю. Розповів, що з родиною жив в Україні, що в країні все було налагоджено, як годинник. Що я мав постійну роботу, стабільний дохід, міг відкласти гроші на значну покупку. І один день перекреслив все.

Грузія – моя рідна країна, я тут народився, але не жив 17 років. Повернувшись, я ще досі не прилаштувався до способу життя, ритму. Тут свій менталітет, свої правила, своє розуміння. Ті навички, досвід роботи, які я отримав в Україні, у Грузії не можу повною мірою реалізувати, тому що тут, здається, ще не дійшли до переваг крутої командної роботи, певних умов життя.

Тут класно, але може бути краще. Українські продукти ні з чим не можна порівняти. Тут все завозиться з «рашки», з Туреччини, майже все несмачне й максимально дороге. Я не думав, що буду скучати за українською ковбасою. Не є фанатом цього продукту, але коли тут спробував, зрозумів, наскільки смачні, круті, якісні українські продукти. От про все це я розповів у сюжеті.

– Ви брали участь і в українському «Голосі». Відрізняються? І як ви оцінюєте свої перспективи?

– Так. Формат однаковий, підходи, принципи різні. В Україні фішка «Голосу» – відкриття нового, цікавого. Тут орієнтуються на знайомі обличчя, голоси, людей, які по десять років в одних і тих саме проєктах беруть участь.

З огляду на це, можливо, у мене немає перспектив перемогти. Я людина нова, невідома. Але в будь-якому випадку я користуватимуся хоча б мінімальною популярністю, пізнаваністю. Хочу й в подальшому співати. Вже майже завершив свій україномовний міні-альбом. От для просування цієї музики буду використовувати будь-яку нагоду.

– Що грузини знають про війну в Україні? Усе розуміють?

– Розуміють. Тут викорінили все російське. Немає банків, жодне меню в ресторанах та кафе не містить російської мови – тільки грузинська та англійська. На вулицях – наші прапори, усі обговорюють події, підтримують українців, вірять в Україну.

– Газета з інтерв’ю виходить напередодні Нового року. Маєте можливість передати привіти та побажання.

– Бажаю, щоб скоріше завершився жахливий день, який розпочався 24 лютого. Усі заради цього об’єдналися, намагаються наблизити перемогу. Я намагаюся це підкріплювати музично, популяризувати українську музику, українську мову. Я не військовий, не вмію користуватися зброєю. У кожного своя сила, свій напрямок.

Не можна здаватися. Якщо опустиш руки, коли в тебе немає мети, ти перестаєш існувати. Нехай у нас завжди буде енергія, яка є зараз. Емоції, думки про те, що все буде добре, я надсилаю в космос, простір, тому що це завжди повертається. Я – за позитивне мислення.

Привіт моїм рідним закладам «Гоголь» і «Чача». Це круті люди, круті можливості, крутий досвід, які мене підтримують. Велике дякую за підтримку. Дуже хочу повернутися. Будь-яка історія має фінал. Наш, український, фінал в цій безглуздій війні буде прекрасним, переможним.