Кінець уранової епохи?

07:18
1151
views

Дуже багато років головними маркерами обласного центру були театр корифеїв та уранова шахта, єдина у світі, що працює просто в місті. Насправді уранова шахта «Інгульська» розташована за 8 кілометрів від межі міста, у селі Неопалимівка, але її штреки, квершлаги та орти доходять навіть до району 5/5 Кропивницького, глибоко під землею. І дуже вірогідно, що скоро шахта повністю припинить свою роботу.

Цю інформацію озвучила Ірина Мунтян, заступник керівника громадської організації екологічного спрямування «Флора», з вересня по грудень ГО ретельно досліджувала впливи роботи шахти не тільки на екологію, але й на соціально-економічну ситуацію регіону. Під час дослідження «Флора» багато спілкувалася зі Східним гірничо-збагачувальним комбінатом, який керує «Інгульською». Її представники, зі слів Мунтян, особливо не приховують, що в 2027 році шахта буде виведена з експлуатації.

Руди там залишилося не так багато, і вона бідна, вміст урану низький у породі, що залишилася після п’ятдесяти років розробки. Собівартість видобутку тонни руди на «Інгульській» – приблизно 260 доларів (цифри на початок року), а на «Новокостянтинівській» шахті неподалік Малої Виски – 80 доларів. Вона буде працювати, тобто уранова галузь піде лише з Кропивницького, а не з Кіровоградщини. Хоча й по «Смолінській» шахті є питання…

Не секрет, «УЦ» багато про це пише, що шахту, у свій час найкращого роботодавця міста, з великими зарплатами (за шкідливість праці і т. ін. були солідні надбавки) лихоманить. Реально вона нормально не працює вже кілька років, працівники проводять акції протесту, а зараз просто масово звільняються – перспективи не видно.

Колись шахта будувала будинки для своїх, спеціалізовану лікарню для шахтарів, яка була відома як рудівська лікарня, зараз нею опікується місто. Це все в минулому. Лише Первозванівській територіальній громаді, на землях якої розташована шахта, вона заборгувала більше 25 мільйонів гривень податків, також є борги перед державним бюджетом – військовий податок, рентна плата за користування надрами й таке інше. Навіть штрафи, які накладає періодично Державна екологічна інспекція за порушення, а там суми в 200, 100 тисяч з гаком, «Інгульська» не сплачує кілька років. Немає коштів. Про зарплатню шахтарям просто не будемо говорити, там борги величезні. А були часи, коли шахта була платником податків №1 в області!

Проблема ще й у тім, що видобуту в нас руду доправляли до Жовтих Вод на Дніпропетровщині для збагачення, а потім до росії на кінцеве збагачення, і звідки ми отримували ТВЕЛи – паливо для атомних електростанцій. Зараз зв’язки з РФ перервані, і це, можливо, назавжди. В України є запас паливних елементів для АЕС на 5-6 років, і наша країна повністю в цьому плані перейшла на співпрацю з американською компанією «Вестингауз».

Перспектив у «Інгульської» нема… Це стосовно соціально-економічного аспекту. А екології краю шахта так само шкодить, навіть не працюючи, каже Ірина Мунтян з «Флори». У нас така роза вітрів, що пил з грандіозних відвалів пустої породи несе саме на місто, на Завадівку, Маслениківку та інші райони. Вони не так щоб страшні, але радіоактивні, містять шкідливі речовини. Люди цим дихають, пил осідає на землю, де містяни вирощують городину. Також ці хімічні елементи потрапляють у ґрунтові води, забруднюють Інгул та інші водойми. Газ радон через тріщини у нашому кристалічному щиті, які з’явилися через тисячі підземних вибухів з 1973 року, досі виходить на поверхню, і його розносить довкіл.

І вже зараз час задуматися про майбутню санацію «Інгульської». Коли її закриють, ґрунтові води заповнять усі підземні порожнини. Ця брудна вода буде потрапляти до річок. Обвалення підземних пустот боятися особливо не варто – у нас надміцні граніти (і через це видобуток уранової сировини також дорожчий). Але до яких ще екологічних наслідків призведе повне закриття цього потужного підприємства – прогнозувати важко. Але готуватися вже потрібно.