«Сутерени»: історія, розказана в підвалі

10:16
фото Олександра Шулешка, «УЦ».

14 січня в Кропивницькому відбувся прем’єрний показ історичної драми «Сутерени» студії «КУ-раж». Робота над фільмом тривала протягом 2022 року. Основною знімальною локацією став підвал, а акторами – переважно підлітки, місцеві вихованці студії та діти-переселенці.

Стрічка складається з шести коротких фрагментів, що яскраво характеризують найважчі періоди української історії ХХ-ХХІ сторічч. Події, за сюжетом фільму, розгортаються в підвалі (сутеренах) одного зі старовинних будинків нашого міста – від Єлисаветграда до сучасного Кропивницького.

Перша історія бере свій початок у 1918 році в Єлисаветграді й порушує проблему вимушеної еміграції української інтелігенції, аби врятуватися від більшовицького режиму. Ця трагічна сторінка української історії в стрічці представлена долею родини професора, що був першим власником будинку з сутеренами. З сумом збираючись у далеку дорогу, дівчата, доньки професора, не хотіли полишати рідної домівки й, сидячи в підвалі, розглядали речі, з якими були пов’язані різні спогади їхнього життя. Більшість із цих речей вони вимушені були залишити там, у сутеренах будинку, який згодом перейде у власність окупаційної влади.

Друга історія розгортається в тому ж підвалі, та вже не в Єлисаветграді, а в Зінов’євську в 1931 році. Будинок професора став сиротинцем. Цей фрагмент фільму окреслює проблему розкуркулення та депортації українців, усебічної пропаганди комуністичної ідеології та загальної деукраїнізації. Короткими замальовками сценаристові, режисерові й акторам вдалося передати жахливі постулати тієї епохи: ялинка на Різдво – «ворог комунізму», хрестик на шиї – «буржуазні пережитки», а чистий вишитий рушник, що, як відомо, є споконвічним символом української культури, став ганчіркою для підлоги…

Третій нарис змальовує події в Кіровограді 1943 року, періоду окупації міста в роки Другої світової війни, а саме час, коли на примусові роботи до Німеччини масово вивозили молодих дівчат і хлопців.

Четверта історія – про Кіровоград 1967 року, про яскравий спалах відродження української культури на тлі тотальної радянщини, а саме – феномен шістдесятництва. Про молодь, що збиралася в підвалі, аби безперешкодно спілкуватися українською мовою, читати й декламувати вірші українських поетів: Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Василя Симоненка та інших митців, відомих нині як «шістдесятники».

У п’ятому нарисі бачимо сумну ситуацію цілковитого зросійщення. Події відбуваються в Кіровограді 1985 року. Українською мовою вже майже ніхто не говорить – вона вважається мовою селюків. Старшокласники вигадують способи, як прогуляти уроки «укрліт». Дівчина, що вказала в графі «національність» у паспорті «українка», наштовхується на шквал обурення й здивування від своєї однокласниці, на переконання якої «ми давно всі росіяни тут»…

Та останній, шостий, фрагмент стрічки, показує відому нам усім теперішню реальність: Кропивницький, 2022 рік, звуки сирен, необхідність переховуватися в укритті від загрози російських обстрілів.

Про історію створення фільму «Україні-Центр» розповіла сценаристка стрічки Наталя Устименко.

– Як завжди, влітку наша студія знімає кіно. У 2022-му році ми готувалися до зовсім іншого проєкту, провели кінопроби й вже були готові до репетицій, та розпочалася війна, яка, звичайно, дуже сильно змінила плани. Березень був важкий. Ми не розуміли, що відбуватиметься та чи будемо ми взагалі працювати. До квітня оговталися. Заняття проводили в бомбосховищі. Тоді ж вирішили, що кіно влітку все ж таки знімати будемо, але це має бути якийсь інший проєкт. Особливого вибору не було, адже зйомки мали відбуватися тільки в сховищі задля безпеки дітей та знімальної групи. Тому нам довелося робити історію, яка б відбувалася в одному такому приміщенні.

Ми вирішили подивитися на історію України з точки зору старого підвалу одного з будинків нашого міста: що він міг би бачити, якби вся історія України пройшла повз нього? На основі роботи з історичними фактами та краєзнавчою літературою я вигадала п’ять максимально наближених до реальності оповідей. Шосту історію вигадувати було не потрібно, бо вона про наше сьогодення.

Зйомки фільму відбувалися протягом двох днів в укритті міського центру дитячої творчості на Новомиколаївці.

Найскладнішим у роботі над фільмом був емоційний стан дітей, налаштування на те, що все буде добре, ми переможемо. Дуже важливо було стабілізувати їхній психологічний стан так, аби ці події не залишили тяжкий відбиток у них на все життя потім. Як відомо, творчість дуже відволікає. Тож, через емоції в кадрі вони проживали ті емоції, які мали через усю цю ситуацію. Також із нами були діти-переселенці, зокрема, з Луганської та Київської областей, яким важливо було пережити цей досвід через мистецтво, – розповідає Наталя Олегівна.

Своїми враженнями від роботи та отриманого результату поділився з «УЦ» також режисер стрічки Володимир Крутоус.

– Фільм був важким у тому сенсі, що дій у ньому мало, тож, потрібна була серйозна психологічна праця, аби діти поринули в ту ситуацію, в якій мали опинитися під час зйомок. Вони впоралися. Я радий. Глядачам сподобалося, а це найголовніше, бо означає, що ми всі добре відпрацювали.

Варто відзначити освітню та естетично-культурну цінність фільму. Його можна показувати в школах на інтегрованих уроках з історії, культури, літератури й мистецтва. У фільмі лунають у вишуканому виконанні українські народні пісні, влучно дібрано вбрання акторів, згідно з зображуваною епохою. І навіть сама назва фільму «Сутерени» – така для багатьох незвична, рідко вживана, що змушує одразу зазирнути до словника…

Вітаємо студію «КУ-раж» із гідною прем’єрою та бажаємо нових успішних проєктів уже про мирне, переможне життя!