Ігор Вьюн: «Ми всі тут заради всіх вас там»

00:39
1247
views

Сталося диво – ми зв’язалися. У соцмережах інколи виставляє дописи, але добитися, достукатися з питаннями – чого потребує, чого хочеться, – не було можливості. Нарешті! Він знайшов місцевість, де є зв’язок, і зателефонував.

«Спірний» у відгуках у соцмережах, зухвалий, дивний, але при тому відвертий, щирий наш колега. Іноді дратує своєю відвертістю, іноді нею ж і захоплює. Дехто вважав його слабаком, який доводить істину лише на словах. «Дехто» – зараз вдома або за кордоном, Ігор Вьюн – на фронті.

– Дякуючи Богу й нашим пацанам, у мене є можливість вийти на певну точку й поговорити з тобою, – сказав Ігор. Зі сльозами слухаю його. – Не плач! Усе добре. Настільки, наскільки можливо.

І продовжив говорити. Але те, зрозуміло, що можна:

– Ми на півдні. На півдні-півдні. Дякуємо командирам, які про нас піклуються. Підказують, а іноді дають нам по потилиці, коли щось не так робимо. Та це своє. Ну, «бронік» надіти необхідно. Каску – також. Знаємо, що це важливо. Бачили…

Звертаюся до людей, які живуть у моєму місті. Люблю своє місто, як би ви його не називали: Єлисаветград, Кіровоград, Кропивницький.

Зараз з побратимами перебуваю на південному напрямку. Нормальні умови. «Гарячих дівчат» і джакузі немає, але можна терпіти. (У цій фразі саме він – Вьюн. – Авт.) Виконуємо все, що належить виконувати моєму підрозділу в межах і компетенції наших видів військ.

Заявляю: одяг, їжа, навіть гаряче, є. Взуття (берці) зимове, демісезонне. Спальники видали. Бушлати є, шарфи, фліски… Звичайно, є хлопці, які за свої кошти купують суперкруте взуття чи одяг через інтернет. Дехто капризує. Ну, то таке, ми всі різні.

 Зараз я не звертаюся по допомогу особисто для себе. Так, це було, але заклик був допомогти купити ноутбук, який я би оплатив частково. Поки ніхто не зреагував. Ну таке, витримаю. Не таке витримував.

Знаєш, я багато переоцінив. Мабуть, як всі ми. Такі несподівані люди мені допомагають… Так сталося – вони переважно з інших регіонів. А з комуналкою виникли питання…От я зараз на службі, а комунальні платежі з мене беруть. Лише «Екостайл» має совість не брати гроші за свої послуги з військових, які воюють не вдома. Інші справно вимагають оплати. Переживемо?Переживемо…

Ще по-доброму заздрю побратимам, яким їхні громади допомагають: кому бронежилетом чи каскою, грошовою допомогою, тепловізором чи автомобілем. І про волонтерів скажу. Дякую всім, хто допомагає військовим. Смію сподіватись, що якщо ви допомагаєте не мені чи моєму підрозділу, то допомагаєте іншим хлопцям. Переможемо!

P.S. Ігоре, з комуналкою допоможемо вирішити. І, переконана,з ноутбуком вирішимо. Тримайся, брате!