Перехід в інший світ Вахтанга Кікабідзе українці сприйняли з не меншим сумом і жалем, ніж грузини. Буба помер 15 січня у віці 84 роки. Знімався в кіно, співав, ділився досвідом, навчав правильним речам, любив.
Він був справжнім другом України. Після повномасштабного вторгнення відкрито осудив путінський режим, називаючи речі своїми іменами. Втім, робив це з 2014 року. З ним прощалися у Тбілісі. Його труна, за рішенням родини, була вкрита двома прапорами – грузинським і українським.
Як особисту втрату сприйняв смерть Вахтанга Кікабідзе Микола Кравченко, який протягом 36-ти років очолював Кіровоградську обласну філармонію. Він з «УЦ» поділився спогадами, враженнями від спілкування з легендарною особистістю, й своїм сумом і навіть сльозами за Людиною, яку не повернути…
Такого ще не було в практиці журналіста: Микола Іванович знайшов в телефоні пісню, яку виконував Вахтанг Кікабідзе, – «Мы уходим». Запропонував послухати, щоб налаштуватися на розмову, на його настрій, на масштаб втрати. Плакати хотілося ще під час прослуховування пісні. А ще й таке почути від людини, яка товаришувала з Кікабідзе…
– Коли нам Бог щось чи когось дає в нашому житті, ми своєчасно не оцінюємо, для чого він це дає. А потім ми жалкуємо, що не надали певної уваги цій людині, що подібної більше не зустрінеш, будеш про це жалкувати, але повернути, змінити вже нічого не можеш.
Мені доля подарувала щастя зустрітися з Вахтангом Кікабідзе п’ять разів. Вперше він до нас приїхав за порадою, рекомендацією Валентини Толкунової. Треба розуміти, що він не їздив з концертами просто туди, куди запрошують. У нього не було турів, «чосу», як тепер називають актори: коли 25-30 концертів на місяць. Для таких «зірок» важливий гонорар, який вони заявили. А для Вахтанга головне було не гонорар, а зал, глядач.
На Кікабідзе йшли, щоб послухати, прислухатися, відчути атмосферу. У нього ніколи не було шоу-балета, бек-вокалістів. Він не відрізнявся голосовими даними, але як доносив мелодію, мелодику, зміст пісні! Він у своїй манері проговорював пісню, і було враження, що він говорить саме з тобою. За це його любили, поважали, цінували.
У середині 90-х він вперше приїхав до нас. Був вражений нашою публікою. Багато хто з зірок відмічав те, що наш глядач уважно слухає, не відволікається, усе правильно розуміє. І його почули, зрозуміли, і він це відчув.
А ви помітили, що пісні, які співав Кікабідзе, ніхто не переспівав? І ніхто це не зможе зробити. Музику, слова можна повторити. А відкрити душу, як він це робив, більше ніхто не зможе.
Я бачив його на сцені та, як кажуть, у житті. Які райдери? Це сучасні «зірки» придумали щось таке особливе для себе. Вахтанг Кікабідзе зупинявся в готелі «Європа», у полулюксі, жодної охорони, жодної «парної риби» на сніданок. Ми гуляли містом, заходили в магазини, на ринки. Тим, хто його впізнавав, із задоволенням давав автографи. Проста, своя, рідна людина.
Грузинські анекдоти так ніхто не розказував! З таким національним смаком! І говорив про людяність, любов, відданість. Це були своєрідні сеанси психотерапії й життєлюбства від Вахтанга Кікабідзе.
Вдруге до нашого міста він приїхав на прохання одного з міських голів нашого міста. (Вибачте, точно не пам’ятаю: чи Мухін, чи Нікулін.) Мені запропонували до 8 Березня запросити у філармонію Кікабідзе. Я йому зателефонував, висловив бажання міста його прийняти. Він сказав, що має на цей день 10 запрошень з різних міст та навіть континентів. Попросив десятихвилинну паузу. Перетелефонував і погодився приїхати до нас. До речі, про це він і зі сцени тоді сказав.
Потім ще кілька разів він до нас приїздив. Щоразу запрошував мене з родиною до себе, у Грузію. Казав, що ми будемо дорогими гостями. Я не хотів його відволікати, переключати увагу на себе. Не поїхав. Зізнаюся, тепер шкодую. Одного разу він приїхав з концертом, після якого ми спілкувалися до шостої ранку. Його хотілося слухати, не перебиваючи. Я ним, його словами, думками наповнювався. Живився від нього, як зараз наші телефони від павербанків. Скількох він «підзарядив»! Дякуємо, Буба!
Його підтримка Україні безцінна. Ми бачимо, чуємо, скільки акторів, співаків, навіть родом з України, зрадили свою Батьківщину. А Вахтанг завжди був нашим. Пишаюся дружбою… Сумую…
Закінчимо тим, з чого почали. Обов’язково послухайте пісню, яку запропонував Микола Кравченко, щоб налаштуватися на одну групу крові. Там є такі слова: «И пускай сегодня прошлое не в моде. Я скажу по-старомодному сейчас: Мы уходим, мы уходим, мы уходим… Дай вам Бог пожить, ребята, лучше нас»…
Зарахування до страхового стажу періодів навчання