Не такі вони й «заграничні»

«Я дружина Олега Заграничного й мама двох прекрасних синів, які працюють з батьком однією командою», – відрекомендувалася Світлана Загранична з Гайворона. А говорили ми про її чоловіка та його друзів, які давно, щиро й суттєво допомагають хлопцям на фронті.

– Наша сім’я: голова – Олег Заграничний, я – Світлана, старший син – Євгеній, молодший – Артем, – представила родину співрозмовниця. І додала: – Ми – українці. Був у нас маленький бізнес, пов’язаний з сільгоспвиробництвом. Була можливість, і один син поїхав у Європу, другий – в Америку. Коли все змінилося, обидва заявили, що будуть жити тільки тут, в Україні.

– Коли розпочалася повномасштабна війна, чоловік сказав, що я мушу виїхати з України, – розповідає Світлана. – Але ми родиною вирішили, що ніхто нікуди не їде, залишаємося тут. День-два міркували, що робити, потім зрозуміли, що маємо щось робити самі. Раптом до молодшого сина звертаються друзі з Благовіщенська: треба полагодити машину, яка піде на фронт. Так ми почали працювати на передову. А потім пішло…

Пішло потужно. Почали телефонувати хлопці, яким треба купити, оформити, полагодити автомобіль, який рушить на передову. Заграничні допомагали. Був випадок, коли машину, яку відправляли з Чернівців, доправили на передову, заповненою ліками для хлопців. Волонтери допомогли.

Ми не просто відправляємо полагоджені машини. Робимо повне ТО. Міняємо все, що треба. Дві машини відігнали – телефонують, що є ще три. Забрали, ремонтуємо, знову дзвінок: ще одна потребує ремонту… Отак допомагаємо нашим захисникам.

Заграничні дають гарантію й обслуговують автомобілі, які особисто поставили бійцям ЗСУ. Відправляють не порожні машини: беруть домашню смакоту, яку готують земляки-волонтери. А ще бушлати, куртки, термобілизну, берці, тепловізори… І своє тепло. І віру в Перемогу.

Ми спілкувалися з дружиною Олега, бо сказали, що він не говіркий. Так, дійсно. Але нам відповів:

– Дякую всім людям, які допомагають це робити. Там, на фронті, для мене немає «свій», «чужий», з якого ти регіону, області, громади, я всіх радий бачити, усім прагну допомогти. Але ми тут живі, в теплі, а вони там роблять роботу заради нас. Допомагаймо їм!