«Я про цю війну знав ще з 91-го року»

00:56
1279
views

Андрій Малик хоча вже чимало років живе в Києві, все одно частину душі має в Кропивницькому, де прожив дуже багато років, був журналістом, відомим громадським діячем, депутатом Кіровоградської обласної ради. У столиці працював помічником спікера Верховної Ради Андрія Парубія. З 25 лютого минулого року – на службі. Служить при штабі 112 бригади, навіть звання має штаб-сержант. Цікаво, а чим вони там в штабах займаються?

– З 25 числа я в теробороні Києва, але зараз це повноцінна частина ЗСУ. І воює по всій Україні. Частина наших батальйонів і зараз там, де гаряче, брали участь у визволенні Харківщини й Херсона, а раніше, само собою, звільняли Гостомель, Бучу та Ірпінь.

Наші по всій країні є, відбувається постійна ротація. І я також був у відрядженнях, скажімо так, не можу сказати, де саме.

Ще одразу хочу сказати – до штабу я не пхався, призначили, та й усе.

– Чим саме займаєшся?

– Я служу в управлінні з комунікацій. Займаюсь комунікацією з батальйонами, які розкидані по всій країні, як я казав, постійно дізнаюся про їхні потреби, свіжі новини й т. ін. Також веду моніторинг ЗМІ, соцмереж, супроводжую журналістів на позиції, коли треба.

– Разом з тобою служить інший відомий виходець з нашого міста – музикант, телеведучий Євген Манженко.

-Так, ми разом з перших днів, він також у штабі, але в іншому управлінні.

– Мабуть, ви при штабі – як сир у маслі…

– Усе є, але сказати, що ми ні в чому собі не відмовляємо, не можу. Ми – в останній черзі. Тобто, коли видають нову форму та інше спорядження, у першу чергу воно йде в підрозділи, які на передку. Усе їм. Для прикладу скажу, що я в минулому році навіть не отримав літню форму. Усе йшло куди потрібніше, а там та форма – такий же витратний матеріал, як і набої. Уже в жовтні мені сказали, що можу отримати цю форму, та я відмовився, я собі купив.

– Спите вдома?

– Та ти що?! Ми на такому ж казарменому положенні, як і будь-яка інша частина. Повноцінний військовий режим. Ну, може, відгули частіше бувають, ніж у інших. А так у нас весь час стрільби, тактичний вишкіл, теорія, тактична медицина, саперна справа, стрільбі з міномета навчають і таке інше. Справа в тім, що наш командир бригади – виходець із усім нам відомого 3-го полку спецназу. Вишкіл у нього на першому місці.

– З колишнім шефом Парубієм спілкуєтеся?

– Перші місяці спілкувалися, зараз ні, кожен робить свою справу на своїй ділянці. Після війни наговоримося. Ми з ним знайомі з початку дев’яностих років. І ми з ним ще тоді знали, що ця війна буде. І саме тому ми разом з ним були в «Пласті» та інших організаціях з мілітарним нахилом, вивчали військову справу ще підлітками.

Мій дід багато разів мені казав: рано чи пізно вони полізуть, таке нутро.

Пам’ятаю, як десь у 94-95 році у Львові перед нами, українськими патріотами, виступав один історик. І він сказав: є закон історії, який у нас поки не спрацював. Його озвучено у «Заповіті» Шевченка, якого ми виконали тільки половину. «Кайдани порвіте». А друга частина – «І вражою злою кров’ю волю окропіте».

Боже, скільки тоді вилилося на нас – «нацики», «бандерофашисти» і т.ін. Нічого, час усе ставить на свої місця. Ось дивись – скільки десятиліть знадобилося, аби поскидати усяких лєніних. І я певен, що, якби ще рік тому хтось заїкнувся би про необхідність зносу пам’ятників пушкіну та іншим, то свої одразу стільки лайна б на нас вилили! А зараз спокійно так по всій країні поприбирали – і нічого! Але хіба для цього була потрібна війна, інакше не доходило? Кращі гинуть зараз. Це ціна того, що тридцять років поспіль ми все це лайно з наших теренів не вимивали, не виносили.

Ну та нічого. Знаєш, про одне жалкую. Скільки років готувався до війни з москалями, а вони напали, коли мені вже 47 років! Бронік вже важкувато носити…