Нереальна реальність

12:27
168
views

За безпеку потрібно платити, а за її відсутність – розплачуватись.

Вінстон Черчілль.

Поки в одній частині світу (на жаль, нашій) триває кривава війна, в іншій відбуваються технічні революції. Такі реалії нашої цивілізації.

Гігант IT-індустрії, творець макбуків та айфонів, корпорація Apple представила світові новий гаджет – окуляри Vision Pro. Назвати цей пристрій окулярами досить сміливо, найбільше вони схожі на маску для підводного плавання. Ця «маска-окуляри» має величезні можливості, по суті це потужний комп’ютер, який керується руками, очима та голосом. Перед вашими очима два дисплеї з високою якістю картинки. І ніякого шолома з проводами і датчиками, що стирчать на всі боки.

Описувати подробиці технічних рішень – колонки не вистачить. У Apple Vision Pro можна грати в комп’ютерні ігри, дивитися кіно та телепрограми, отримувати необхідну інформацію, спілкуватися віддалено та «очі в очі». Але є одна опція, яка, я впевнений, стане сходинкою в майбутнє – такою самою, як колись стала важелезна, з цеглину, мобільна «Моторола».

Йдеться про так звану доповнену реальність. Одним натисканням кнопки ви змішуєте, накладаєте один на одний реальні та віртуальні об’єкти. На мій погляд (людини, яка прочитала тонну науково-фантастичної літератури), для людства, без перебільшення, це шанс на нове світосприйняття.

Але поки що ми наглухо захищені від цього ноу-хау цивілізації двома надійними бар’єрами – ціною та війною. Гарнітура Apple Vision Pro стартує у продажу з трьох з половиною тисяч доларів, хоча за кілька років напевно стане доступною для мільйонів. З війною та особливо її наслідками справа набагато гірша – пояснювати, гадаю, не потрібно.

Є третій бар’єр – ми самі. Ми вже живемо у світі доповненої реальності. Але не тієї, яку готова показувати Apple, а деформованої, спотвореної. І поки ми не перестанемо брехати собі та одне одному, окуляри Vision Pro нам на голову не налізуть. Приклад – найсвіжіший.

Поклавши руку на серце, ми що, не знали, що вся ця кампанія зі створення мережі укриттів – піар і фікція на 90%? Яким нормативам безпеки відповідають наші підвали під багатоповерхівками та школами? Чи стануть вони реальним притулком від бомбардування і ракетного обстрілу, чи виявляться, вибачте, братською могилою?

Так, є в нас справжні бомбосховища з товстими стінами та стелями, з вентиляцією та туалетами, з надійними дверима та запасним виходом, але їх небагато. І скільки вам потрібно часу, щоб добігти до бомбосховища, скажімо, на «Друкмаші»? Півгодини? А ракеті вистачить кількох хвилин…

У сестри в Тель-Авіві вже рік триває ремонт у всьому будинку, у кожну квартиру звичайної п’ятиповерхівки вбудовують мамад – захищену кімнату з армованими бетонними стінами. А поки вона у свої 60 має встигнути спуститися з 4-го поверху до найближчого укриття за 2 хвилини. Такий норматив: хочеш жити – вкладешся. А куди ми встигнемо добігти за 2 хвилини? Навіть за десять?

Усіх нас за ставленням до небезпеки з неба можна розділити на три умовні категорії: фаталісти, пофігісти й люди, які панічно бояться бомбардувань. Мільйони останніх поїхали за кордон, а ті, що залишилися, зазвичай визначилися зі своїм укриттям або хоча б знайшли дві глухі стіни, між якими можуть пересидіти тривогу.

З фаталістами та пофігістами складніше, особливо в наших краях, де «прильоти» досить рідкісні. Втім, є аргументи, які можуть вплинути й на цих «залізних» людей. Це рашисти. Пора б уже переконатися, що межі їхньої нелюдяності та підлості не існує. Невже ще когось не переконала Каховська катастрофа? Чи бомбардування маріупольського драмтеатру? Чи черговий обстріл далекої від лінії фронту Умані?

«Прилетіти» може в будь-яку точку країни будь-якої хвилини. Нам усім, а не тільки «панікерам», треба бути готовими до цього. Тому звертаюся до таких же твердолобих фаталістів, як і сам: почніть з того, що знайдіть «своє» укриття. Огляньте його критично, визначте час, за який добіжите (доповзете) до нього. Приготуйте гроші та документи. І будьте готові до будь-якої реальності.