Валентина Животовська: «Господь подарував нам цей день, щоб ми прожили його щасливо»

12:38
177
views

Днями свій ювілей відзначатиме неймовірна жінка – директорка Обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського, заслужений працівник культури України Валентина Животовська.

Її знають, поважають і цінують багато людей за щирість, відкритість, добру вдачу і вміння тримати слово. Вона жінка, яка досягає успіху в усіх справах, за які береться. Її ім’я у багатьох людей донедавна асоціювалось з обласним департаментом культури, а тепер нерозривно пов’язано з головною книгозбірнею області. Хто б міг подумати, що в школі вона мріяла стати вчителем молодших класів. Проте доля влаштувала доленосну зустріч з Тетяною Смоленчук, яка познайомила молоду дівчину з Еллою Янчуковою, яка тоді була завідувачкою відділу мистецтв. Так почалася велика життєва подорож разом з Бібліотекою.

«Я багато читала. В домі батьків була велика бібліотека. Цікаво зараз згадувати, але в дитинстві в мене була книга Сухомлинського «Серце віддаю дітям». Певно, вона в вплинула на формування бажання стати вчителем. Але цікаво й те, що пізніше я познайомилась з донькою Василя Олександровича Ольгою Василівною Сухомлинською. Ми з нею по-справжньому потоваришували, а результатом цієї дружби стала низка проєктів від реекспозиції музею Сухомлинського до створення відеофільму про його непересічну особистість. Це ж треба було такому статися, щоб вдома була ця книга, щоб вона мені запам’яталась, щоб відбулася зустріч…» – розповідає пані Валентина.

Працювати було непросто. Синдром відмінниці змушував глибоко вникати в усе, за що приходилося братися. Специфіка роботи читальних залів обласної бібліотеки передбачає,  що читач сам йде і виписує в алфавітному, систематичному чи предметному (зараз електронному) каталозі потрібне. Бібліотекар лише приносить йому замовлені книги. У відділі мистецтв було інакше. Читач приходив і, до прикладу, говорив: «Я хочу познайомитись з модерном у мистецтві». Щоб видати потрібне, треба було розуміти і знати, що це за течія, як вона представлена у різних видах мистецтва, хто є її відомими представниками, знати дослідників. Тож треба було вчитися. Працювати і вчитися.

І працювати було дуже цікаво. Наприкінці 90-х, коли наша героїня вже займала посаду заступниці директора, бібліотеки переживали період великих трансформацій. Обласна книгозбірня знаходилась в авангарді цих змін. Це стосувалося і впровадження автоматизації бібліотечних процесів, і комп’ютеризації, і відкриття інтернет-центрів, і створення бібліотечних сайтів і ще багато іншого. Саме тоді були створені умови, щоб бібліотека перетворилася в потужний інформаційний соціокультурний хаб, яким вона є сьогодні.

Потім була робота на державній службі. Валентина Животовська вважає цей етап життя дуже важливим, бо інакше був ризик зупинитись, не розвиватись далі. Було важко і складно працювати: культура ніколи не була в центрі уваги влади. Але, як-то кажуть, від особистості керівника залежить, як відноситимуться до галузі…

Секрет успіху, на переконання ювілярки, дуже простий: треба любити те, що робиш, і поважати людей, які поруч з тобою. А ще, і це аксіома, мати підтримку родини.

Пані Валентина відноситься до тієї категорії жінок, які успішні на роботі і щасливі вдома.

«Мені пощастило. Сім’я завжди мене підтримувала. І коли я отримувала першу й другу освіту, і коли писала магістерську. Вона була присвячена темі розвитку громадських організацій області в контексті європейської інтеграції України. Завдяки допомозі мами й свекрухи, я мала змогу повернутися до професії, коли сину був рік. І потім, на державній службі, я часто була змушена затримуватися. Чоловік і син готували вечерю та чекали на мене», – розповідає вона.

Коли почалася війна, було страшно. Колектив – більше ста людей. Ніхто не знав, як себе поводити. Треба було приймати рішення і вона їх приймала. Своїм підлеглим говорила: «Прокинувся і радій. Треба жити сьогодні. Нам Господь подарував цей день. Для чого він його подарував? Щоб ми його прожили. Як ми хочемо його прожити? Ми хочемо його прожити щасливо».

«Світ сьогодні дуже хисткий світ. Людство перестало себе поважати та любити. Не віриться, що все відбувається тут і з нами. Коли почалася війна, онуці було чотири місяці. Було страшно. Але, власне, не стільки за себе, як за дітей. Як їм прожити цей період?» – розповідає ювілярка.

Певно, через це бібліотека стала хабом для психологічної та соціальної підтримки сімей з дітьми. Під егідою ЮНІСЕФ та БФ «Безпечне майбутнє» в книгозбірні працює дитяча точка «Спільно», Батьківський клуб, освітній простір «ChromJunior». У партнерстві з Обласним жіночим інформаційним центром за підтримки Всесвітнього фонду допомоги дітям-сиротам реалізується програма «Діти України і війна. Кропивницький». Та для ювілярки важливо ще й те, що ці діти, закохуються в книги і читання.

Вміння цінувати саме цю конкретну мить життя – ще одна з рис, притаманних Валентині Животовській. «Ти прийшов нізвідки і підеш в нікуди. Але шлях ти повинен пройти. Важливо, з ким ти його пройдеш і важливо, як ти його пройдеш. Я розумію цінність саме цього дня. Ціную кожну хвилину, коли можу поспілкуватися з рідними. Я оптімістка. Все в житті оцінюю позитивно, бо у кожній ситуації ми знаходимо себе. Ми стаємо сильнішими, розумнішими, мудрішими», – каже пані Валентина. Взагалі в неї немає поняття «не люблю», бо Господь не дав почуття ненависті. Вона впевнена, що кожен відповість за власні вчинки.

Що поважає в собі ювілярка? Те, що може почути людину і, як би не складалася ситуація, знаходити в собі сили рухатися далі. Що запланувала особисто для себе? Покращити навички водіння і піти на курси англійської.

Як відчуває себе? Молодою, сильною, мудрою. Дуже добре відчуває час і не відчуває віку. І не має комплексів щодо нього. Адже вік і досвід дали більше особистої свободи.

Вона переконана, що кожна людина кожного дня має читати. На її власному журнальному столику зараз лежить «Країна Моксель, або Московія» Володимира Білінського.

Якою себе вважає? Щасливою, адже робить те, що хоче і що подобається, і спілкується з людьми, яких любить, і які приймають її такою, якою вона є.

Чого бажає собі Валентина Животовська? Нових ідей, нових можливостей та реалізації запланованого. Перемоги і миру в Україні!

Лара Гуріна, спеціально для «УЦ».