Святкове привітання від Валерія Добробатько

Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори. Тому Юхиме Леонідовичу, дозволь мені від імені читачів-магометів (а такі сподіваюся є, принаймні ще один, колишній вже блогер Valentin Vladimirovich, так точно), привітати колектив редакції УЦ і тебе особисто як господаря “гори” з Днем Незалежності України!

 Натомість ще кілька слів т.б.м. в пандан. Щиро і без пафосу. Для мене 24 серпня, це не просто неробочий день, а справжнє Свято. Адже роки Незалежності були без перебільшення найщасливішими і найуспішнішими в моїй біографії. Саме в ці часи вдалося реалізувати всі ті життєві і творчі плани, про які я не міг навіть фантазувати в своїх самих сміливих мріях, і які апріорі не могли зародитися в радянські часи.

 Хіба міг тоді я, партійний функціонер(!), мріяти про відкриття власної приватної друкарні, а згодом і видавництва. Та лише за одні такі думки мав би вже серйозну розмову в КДБ з відповідними наслідками. А чи сподівалися мої численні тодішні друзі і знайомі поети з письменниками, що коли-небудь здійсниться їх заповітна мрія і вони триматуть в руках книгу(!) – першу збірку своїх творів. А я, їх видавець, буду радіти з того не менше за авторів. Те ж саме стосується моїх земляків художників і акторів, творчість яких вперше за всі часи була відображена в енциклопедичних ілюстрованих книгах-альбомах, де я вже виступав не тільки в ролі видавця, але і автора, і співавтора.

 А ще Незалежність, і можливо це найголовніше, повернула, ні, надала(!) мені можливість усвідомити свою національну ідентичність. Росіяни, що є громадянами України, навряд чи зрозуміють мої почуття. Хоча заради справедливості зауважу, не всі. Наприклад розумниця Ольга Степанова вчить свою дитину: ” А есть родной язык, который ты обязан сохранить. Государственный язык защищает государство,  если ты откажешься от родного языка, то потеряешь связь со своими прабабушками и прадедушками, ты останешься один, без истории, без корней.” Що й казати, мудра мама. От тільки на відміну від Оліного хлопчика я не міг зберегти те чого не мав. Адже з пелюшок і потім все життя розмовляв нерідною. Рідна була для мене такою ж екзотикою, як для нього сьогодні державна. Те саме стосувалося і української літератури, історії. Було лише правильне і обране… відділом пропаганди ЦК КПРС. Стус, Симоненко, Смоленчук, ті ж самі письменники Маланюк, Винниченко, або Крути, Холодний Яр…. Хто це і що це, запитав би випускник навіть гуманітарного українського ВУЗу ще у 80-ті.

 А ще Незалежність, це поява на медійній мапі України щотижневика “Україна Центр”, який підтримав колись Помаранчеву революцію і  на довгі роки став моїм улюбленим виданням, і саме на сайті якого я вперше почав писати рідною. Тому мені двічі прикро і втричі образливо, що в “передовиці” номера, який вийшов в цей святковий для всіх українців день, жодним словом не згадується ця подія, а її героями стали не Віктор Чміленко, не Женя Тільнов, не сотні інших, хто загинув на Євромайдані чи в АТО, хто і сьогодні із зброєю в руках відстоює Незалежність нашої держави, хто сумлінно трудиться на її мирному фронті, а відверті НЕГІДНИКИ і ПОКИДЬКИ. Між іншим: можливість виносити такі речі і в такий день на першу полосу(в народі називається свободою слова), це теж надбання Незалежності. Подібні матеріали якщо і публікувала радянська преса, так таки да, справді, лише по “великим святам” і то вже наканунє, коли навіть апологетам побудови світлого будущєго в тюрмі народів стало зрозумілим, що їх експеримент закінчився epic fail[ом] .  Мабуть вже заради цього саме журналістам(!) варто було б згадати про Незалежність України на її день народження. М-да… шкода!

З святом Незалежності, мої співвітчизники! Слава Україні!

______________________________________________________________

Текст було написано 23 серпня. Відразу намагався зареєструватися, виконавши всі вимоги редактора сайту. Тоді ж я погодився і на його пропозицію – зробити реєстрацію завтра ( 24 серпня). При тому  підкреслив, що обов*язково протягом лише цього дня. Минуло дві доби….