Так називається виставка народного художника України Миколи Прокопенка, що днями була відкрита в художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна. До експозиції увійшло 35 творів митця, виконаних у змішаній техніці у 2024-25 роках, та декілька робіт 2020 року.
Микола Миколайович – одесит. Проте його роботи вже тричі виставлялись в музеях і галереях Кропивницького, а він сам вже двічі був гостем нашого міста. Яке йому, до речі, дуже сподобалось. Та мова не про це. Мова про його палітру та про манеру його письма. На яку безсумнівно вплинули сонячне світло, море і характер природи півдня.
На відкритті виставки на цьому наголосила художниця та мистецтвознавиця Ольга Краснопольська: «Причорномор’я дихає з усіх його робіт. Чи це портрети, чи це пейзажі, чи якісь авангардні речі – все одно ми відчуваємо цей дух. В його кольоровій палітрі багато синього, багато ультрамарину, багато жовтого. У нас одразу виникає асоціація з простором, з повітрям, з водою, з прибережним піском. Він народився у невеликому селищі, тому причорноморські села теж в його творах присутні.
Тут такий дивовижний мікс! Десь відгомін 1950-х років, пошуків нефігуративного мистецтва, десь – постімпресіоністів, десь випинається “примітив” чи символізм. Прокопенко – яскравий представник художників, які формували свій стиль у 1990-х, коли Україна отримала незалежність і в мистецтві почався бум експериментів».
Ще одна відмінність творчої манери Миколи Прокопенка полягає в тому, що в ній переплелися та синтезувалися підходи, стилі та техніки з величезного досвіду, набутого в якості графіка, реставратора, книжкового ілюстратора та театрального художника-декоратора. Він постійно експериментує і в кольорі, і в композиції.
Як колись зазначив художник і мистецтвознавець Андрій Надєждін: «Графіка та живопис Миколи Прокопенка тісно пов’язані між собою як тематично, так і за формальними підходами. В графіці художник залишається живописцем так само, як і в живопису графіком. (…) Саме індивідуальний світогляд, особливий погляд на все, що оточує і чим живе людина, визначають символічні образи творчості Миколи Прокопенка».
Особливе (чи не провідне!) місце в роботах художника займає образ жінки. Це і Праматір, і Оранта, і Венера, і Богородиця водночас. Саме через ці образи митець передає своє ставлення до світу. Чоловіка художник чомусь вважає нижчим створінням, майже диявольським чи демонічним. Тому зображує його то в образі козлика, то півника, то бичка.
Сам Микола Прокопенко в одному з інтерв’ю колись сказав: «Я ніколи не працював над стилем. Просто працюю і все, працюю так, як направляє Бог».
Твори художника відомі далеко за межами України. Вони прикрашають музеї, галереї та приватні колекції Великобританії, США, Німеччини, Мексики, Греції, Франції та Швейцарії. Микола Прокопенко – лауреат, дипломант і призер міжнародних, всеукраїнських та регіональних виставок, а також міжнародних бієнале і триєнале графіки та книжкової ілюстрації друкованих та рукописних книг.
«Сенс життя»