Кадетська збірна України з бейсболу U-15 блискуче виступила на чемпіонаті Європи в дивізіоні В, здолавши усіх суперників і здобувши єдину путівку до елітного дивізіону.
У змаганнях брали участь 16 збірних команд, які було розподілено на дві групи (Бельгія та Австрія). Переможець кожної групи виходив до фінальної частини чемпіонату Європи серед кадетів 2027 року. Збірна команда України потрапила до групи, яка визначала найсильнішого в бельгійському місті Зоттегем, де також змагалися команди Польщі, Ізраїлю, Швеції, Естонії, Литви, Данії та господарі турніру – бельгійці. Тут учасників змагань було розподілено на дві підгрупи. На попередньому етапі українці розгромили своїх конкурентів із Данії – 18:0, Ізраїлю – 16:2 та Швеції – 23:3. У півфіналі наші кадети впевнено здолали поляків – 14:4. І нарешті у вирішальному матчі за єдину путівку до дивізіону А синьо-жовті у напруженому протистоянні переграли ровесників із Бельгії – 6:3. Отже, наступного року збірна України U-15 гратиме серед найсильніших команд Європи в цій віковій категорії.
Про шлях команди до цього успіху нам розповів головний тренер української команди Сергій Лимаренко.
– Востаннє ми кадетами грали в елітному дивізіоні ще 2016 року. Тоді дуже потужно виступили, посівши третє місце. Та потім почалися певні проблеми, й ми втратили місце серед найсильніших, а потім вже ніяк не вдавалося повернутися. І ось нарешті ми знову зробили цей рішучий крок.
Зазначу, цього року в нас зібралася потужна команда, й вся підготовка велася з прицілом саме на чемпіонат Європи. Ще взимку ми переглядали кандидатів у збірну на традиційному турнірі «Krop CUP» у Кропивницькому, потім був турнір у Богуславі та два навчально-тренувальних збори, де ми вже остаточно визначили склад на головний турнір цього року. Ну й ще перевірили готовність хлопців у чемпіонаті України U-23, де вони грали проти дорослих суперників.
У підсумки ми з моїм багаторічним соратником Русланом Дейкуном та колегою з київської спортивної школи «Дарниця» Андрієм Горішняковим відібрали трьох киян, двох гравців із Рівного та 12 вихованців кропивницьких ОСДЮШОР -2 (директор Віталій Винокуров) та ЦДЮТ «Центр -Юність» (в.о. директора Наталія Тимошенко) селища Нового.
Завдання перед нами поставили в профільному міністерстві – повернення в еліту, але я, оцінивши рівень суперників та їхні можливості залучати навіть американців, спочатку думав про місце в четвірці. Та хлопців, звісно, ми налаштовували виключно на перемогу.
На щастя, наші вихованці провели турнір на дуже потужному рівні, особливо у відбиванні. Ми вже в першому нападі заробляли чимало очок й морально надломлювали конкурентів. Наші пітчери просто закривали суперників, й жоден із них не провалився. Дуже класно та впевнено зіграв у важливі моменти й кетчер Артем Афонін із Рівного.
Найважчими видалися півфінал та фінал. Поляки до цього виглядали чудово й серйозно налаштовувалися. Але, повторюся, що у відбиванні хлопці діяли дуже класно й робили хіти саме тоді, коли це було потрібно.
Ну а в фіналі з бельгійцями, яких підтримував заповнений стадіон, довелося вже проявити характер. Тут було непросто. Початок матчу був рівним. І лише в третьому інінгу нам вдалося занести два очки. У п’ятому інінгу суперники відіграли одне очко, але ми відповіли чотирма результативними атаками. Ну а в шостому інінгу довелося похвилюватися, адже бельгійці скоротили відставання на 2 очки. Але в завершальному сьомому інінгу нам таки вдалося вдало захищатися та зберегти переможний рахунок.
Важливу європейську перемогу здобули Афонін Артем, Бернадських Назар, Безуглий Марк, Васюк Андрій, Гудковський Богдан, Коломоєць Ілля, Конурний Максим, Кріпак Богдан, Культенко Єгор, Максименко Ілля, Мединський Давид, Панасов Богдан, Полярський Олексій, Сурін Артем, Татарченко Єгор, Ткаченко Тихон і Тушин Єгор. Ну й дуже приємно, що оргкомітет визнав MVP нашого Андрія Васюка, який був основним пітчером і дуже потужним у відбиванні.
Зауважу, що вдалося долучити до складу двох хлопців, які живуть і тренуються за кордоном. Це Ілля Коломоєць із Чехії та Богдан Гудковський із Польщі, які також дуже нам допомогли. Батькам Іллі окрема подяка, адже вони й групи підтримку забезпечили, й Богдану допомогли дістатися до місця події. Обидва так звані легіонери вразили своєю потужністю у відбиванні та гарним рівнем підготовки. Ну й показово, що скаути «Нью-Йорк Янкіс», які були присутні на змаганнях, взяли собі на замітку відразу сімох українських гравців.
На жаль, наступного року для участі в групі А нам доведеться будувати вже практично нову команду, адже 10 хлопців вже за віком перейдуть до юніорської збірної. Із цього переможного складу в еліті можемо розраховувати лише на сімох бейсболістів. У нас же на фінальній стадії грали два тринадцятирічні хлопці Єгор Культенко та Тихон Ткаченко. Це буде наша опора, але потрібно знову створити такий колектив, який би зміг закріпитися в дивізіоні А. Саме таке завдання ми й ставимо на наступний рік.
Дякую колегам Андрію Горішнякову та Руслану Дейкуну. Андрій зі своїм знанням англійської вирішував усі організаційні та технічні питання й був не тільки нашим комунікатором, але й відповідав за атмосферу в догауті, заводив і підбадьорював хлопців. Із Русланом Дейкуном працюємо разом уже понад 20 років, й взаєморозуміння в нас абсолютне.
До речі, умови проживання організатори забезпечили просто чудові. Ну й підтримку ми відчували. Люди підходили віталися й бажали нам усього найкращого. Найбільше всіх дивувало те, що в країні, де триває війна, можна підготувати таку сильну команду. Ми розгромили шведів, у яких в чемпіонаті країни по цьому віку грає 18 команд. Вони ще й американців до складу долучили, як і збірна Ізраїлю та декілька інших збірних. У бейсболі ж нема обмежень в цьому плані. А ми практично власними силами в таких складних умовах підготувалися й всіх перемогли. Це ще раз засвідчило, що складнощі роблять нас тільки сильнішими. На фіналі ж зібралося чимало українців, які мешкають в Бельгії. І вони своїми емоціями нас надихали.
А вже на зворотному шляху в чудовому настрої ще й до Польщі завітали і підтримали наших дорослих бейсболістів, які розпочинали свій турнір в дивізіоні В чемпіонату Європи.
Також ми поспілкувалися з капітаном збірної України U-15 Марком Безуглим та найкориснішим гравцем (MVP) чемпіонату Європи Андрієм Васюком.
– Чи очікували від себе такого потужного виступу на турнірі?
А.В.: – Ну на звання MVP я точно не очікував. А командою ми точно налаштовувалися вигравати у кожному матчі. Як бачите, це нам вдалося.
М.Б.: – Так, очікував. Якщо брати команду минулого року, то ця значно сильніша та старша за віком. Ми відчували впевненість і налаштовувались на перемогу. Готувалися до найгіршого, але сподівалися на найкраще. Радий що це найкраще з нами й сталося. Ми свій крок зробили й на жаль через вік в еліті вже зіграють наші наступники. Сподіваюся, що вони будуть кращими за нас.
– Кому хотілося б присвятити цю перемогу?
М.Б: – Нашим тренерам. Ну й всім, хто за нас уболівав і нас підтримував.
А.В.: – Напевно, батькам і тренерам.
– Скільки років займаєтеся бейсболом і хто вдома підтримує?
М.Б: – Займаюся бейсболом 8 років, і мене підтримує мама, бабуся, тітка та всі родичі. Вони мене підбадьорюють, налаштовують, допомагають у всіх моїх прагненнях
А.В.: – Близько 8 років. Мене вся родина підтримує.
– А однокласники цікавляться вашими успіхами?
А.В.: – Вони знають, що займаюсь бейсболом, але не сильно цікавляться.
М.Б.: – Гадаю, їм по барабану мої досягнення.
– Чим запам’ятається цей турнір?
А.В.: – Найбільше всього в емоційному плані, звісно, запам’ятається перемога в фіналі. Бельгійці були сильні, та ще й грали за чудової підтримки вболівальників, але ми виявилися сильнішими. Ну й індивідуальна нагорода стала приємною несподіванкою.
М.Б.: – Перемогою. Ми ж не виходили в групу А вже 10 років. Це для мене дуже круто, що ми всі разом це зробили. Це історичний момент.
– Чи здивували чимось суперники на турнірі?
А.В.: – Ми приблизно такі ж самі. Буквально пара людей серед бельгійців була потужнішими за нас, напевно. А ще вразило те, що багато людей на фіналі було. Приємно грати, коли стадіон забитий, навіть попри те, що більшість вболівала за своїх хлопців.
М.Б.: – Ну якщо ми їх усіх перемогли, то, мабуть, не здивували.
– Ви встигли місто подивитися та сувеніри, можливо, якісь придбати?
– А. В.: Ні, ми в місті взагалі не були. Тільки в готелі і на полі. Так що подарунки не привезли, тільки нагороди.
– Як зустрічали вас узагалі?
А.В.: – Організація гарна. Ну й до нас ставилися нормально й також підтримували.
М.Б.: – Ніякого негативу до нас я не помітив. Приємно було бачити на трибунах людей з українськими прапорами та усвідомлювати, що у нас є також свої прихильники.
– Чи є у вас спортивні кумири?
А.В.: – Напевно, Фредді Фріман (гравець клубу МЛВ «Лос-Анджелес Доджерс»).
М.Б.: – У мене був гарний приклад перед очима. Мені дуже подобалося, як грав та підходив до тренувань хлопець 2010 року народження Евгеній Рашко. І зараз він перейшов до юніорів, і я теж на нього рівняюся. Стосовно кумира, то мабуть це Менні Мачадо (гравець клубу МЛБ «Сан-Дієго Падрес»).
– За яку бейсбольну команду вболіваєте ?
А.В: – «Лос-Анджелес Доджерс».
М.Б.: – Ну, мабуть, теж за «Доджерс», але я більше глядач нейтрального характеру. Спостерігаю за майстерністю й беру щось собі на замітку.
– Які ваші найкращі ігрові риси?
А.В.: – Мабуть, пічинг та відбивання.
М.Б.: – Я – командний гравець.
– Чи є досвід гри з дівчатами або проти дівчат?
М.Б.: – Проти дівчат ми грали, коли ще були дуже маленькими. Це десь років по десять нам було, коли нас поставили грати проти дівчат на чемпіонаті. Дівчата були різного віку, тобто від 10 до 15 років, тоді команда була така. Ну і ми програли їм, тому що вони були старшими й більш досвідченими.
А.В.: – Пару разів ми грали проти них ще в U-12. Я вже не згадаю, як зіграли, але будь-який досвід, то вже гарно.
– А чим у вільний час, окрім бейсболу, полюбляєте займатися?
М.Б.: – Ой, якби не бейсбол, взагалі не уявляю, де б зараз був у своєму житті. Я дуже люблю спорт, і якщо є вільний час, можу вийти пограти у волейбол із друзями. А ще вмію в’язати. Воно заспокоює.
А.В.: – Ну відпочиваю, гуляю з друзями. Музику можу різну послухати.
– Які подальші плани?
М.Б.: – Хочу вийти на міжнародну арену, потрапити в якусь команду європейську, ну в ідеалі – американську. Хоча розумію, для цього потрібно докласти ще чималих зусиль.
А.В.: – Займатися бейсболом, поїхати на якийсь міжнародний турнір, але в більш старшому віці. Можливо, пограти за якійсь клуб за кордоном. Після цього турніру підходили скаути, розмовляли, розпитували, а що там буде далі – побачимо.
– Що побажаєте своїм наступникам, які гратимуть в еліті?
М.Б.: – Побажаю, перш за все, не опускати голову, коли щось не вдається. Тобто прагнення до перемоги – це головне.
А.В.: – Вірити в себе, не відступати й не здаватися.
Хто зняв чари з Лори Лумер?