Таку назву має книга віршів Ярослава Карпеця, журналіста, письменника, військового. Мова йде про дітей, про їхню боротьбу у цій війні. Основою для проєкту стали інтерв’ю, розміщені в розділі «Історії дітей» на порталі розшуку дітей «Діти війни», а також інтерв’ю, записані громадською організацією «Gen. Ukrainian».
Ви тільки вдумайтеся у ці цифри! За даними сайту «Діти війни» від 24 лютого 2023 року по травень 2026 року: загинуло у бойових діях 703 дитини, було поранено – 2489, зникло – 2310, примусово переміщено в російську федерацію – 19546 дітей! І за усім цим стоять трагедії: мама, тато, сестри і брати, бабусі і дідусі чекають їх, моляться, не втрачають надії…
Книга побудована так: коротенький епізод з інтерв’ю дітей, а далі вже вірш, написаний про цю конкретну дитину. Треба сказати, що висловлювання дітей на мене справили колосальне враження! «…Я лежав біля дороги. Коли почали їхати, вистрілили точно в бензобак. Вони знали, що мама жива, вони спеціяльно вистрілили…» І ні слова про те, чия ця дитина, скільки їй років, де вона живе. І саме це справляє величезне враження…
Ні висота,
Ні темнота,
Ні павуки,
Не війна –
Не злякають
Хороброго
Валентина…
Так просто, але так щемливо. Рядки короткі, поет передає дитячу свідомість, її фрагментарність, її здатність зберігати деталі. Валентин наче постає перед тобою – п’ятирічним хлопчиком, який ніби заспокоює себе «лічилкою»… «Ні висота, ні темнота…»
Ярослав Карпець – киянин, народився у 1988 році, автор книг: есе про сучасну українську літературу «Гірка амброзія» (2011), «Самотній клен» (2013), «Самопошкодження» (2023), «Феєрія духу» (2024), збірки короткої прози «Брате! Маєш крила» (2025). Наразі проходить військову службу в лавах 241 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Очільниця Кіровоградської організації Спілки письменників України Надія Гармазій написала післямову: «Саме тому книга Ярослава Карпця займає особливе місце в сучасній українській літературі. Вона не говорить голосом солдата чи історика. Вона говорить голосом дітей – тих, хто опинився в самому центрі катастрофи. Ця збірка – не просто мистецтво. Це форма пам’яті, моральне свідчення епохи»…
Ольга Степанова, науковиця літературно-меморіального музею І.Карпенка-Карого.
Люди не змінюються