Нещодавно Муніципальний Театр Сатири відкрив нам свій «Бельведер». Тобто представив прем’єру п’єси з такою назвою. Написана вона Анатолієм Дяченком понад 30 років тому. На той час він вже був відомим актором театру і кіно, телеведучим та шоуменом. Ви обов’язково його пригадаєте, якщо я назву паролі: клуб «Золотий гусак», програма «3 на 4», телепередача «З пивом по життю». До трагічної загибелі він встиг написати декілька п’єс. «Бельведер» – найвідоміша з них.
Режисеру Роману Бутовському цей матеріал одразу припав до смаку. Адже автор використав тут парадоксальний сюжет, в основі якого історія двох жебрачок, що мешкають на смітнику. Як сказав напередодні вистави Роман Бутовський: «Написана вона на зламі часів, у “буремні” дев’яності, але ситуація ні на йоту не змінилася. Можливо, так, ми стали жити дещо краще, але проблеми людей, які з певних причин залишаються без домівки, без соціального та юридичного захисту, актуальні й понині. П’єса емоційна, іронічна й водночас сатирична, навіть з елементами політичної сатири. Ця вистава відповідає на багато питань, але й ставить не менше. До нашого сьогодення, до нашого сприйняття того, що відбувається».
До речі, політична сатира виявила себе у режисерському рішенні більше, ніж у самому драматургічному матеріалі. Що особливо контрастно відображено було на сцені. Як в декораціях, так і в майстерній грі трьох акторів. Так, на смітнику, окрім двох харизматичних жебрачок, що живуть між брутальністю і мріями, у певний час з’являється третій персонаж. Саме його поява є інтригоутворюючим фактором. Тому поки що не буду розкривати його образ. Зупинюся на «господинях звалища». Їх талановито зіграли заслужена артистка України Вікторія Майстренко та актриса Тетяна Циганкова.
Як їх побачив режисер?
Це дві антагоністки. Одна малює в своїй уяві ефемерні фантазійні світи, в яких прагне жити. У тому ницому сарайчику бачить бельведер, де вона відпочиває, чує шум моря, хоча насправді це шум сміттєвозів, шурхотіння поліетилену, і не чайки там гелгочуть, а ворони крячуть. Але її давно переслідує ідея-фікс: Бельведер на березі моря. Інша – абсолютна протилежність. За характером це песимістка з певною долею реалізму. Вона розуміє, де вона насправді опинилася і що доводиться робити. Їй теж не до вподоби таке життя, але вона нічого не в змозі змінити, щоб побороти життєві обставини.
«Проте обидві, – зазначив Роман Бутовський, – не можуть існувати одна без одної. Між ними існує міцний діалектичний зв’язок. Завдячуючи йому вони й живуть, за рахунок цього й тримаються. І тут раптово у їхню халабуду ввалюється особа чоловічої статі. Ввалюється, просто втративши свідомість». Левову частку роботи на сцені вони вирішують, це труп чи ні та як з ним вчинити. При цьому обговоренні чітко проступають людські якості кожної з них. Врешті-решт цей персонаж приходить до тями.
Можна було б переповідати далі, як розкручується фабула п’єси. Проте залишимо інтригу для тих, хто прийде подивитись виставу 27 червня. Дуже рекомендую! Як на мене, це одна з найкращих прем’єр цього року.
Як завжди, Роман Бутовський показав тут усі свої таланти – режисера, актора, костюмера, бутафора, гримера.
«На репетиціях мені довелося серйозно попрацювати з Тетяною, – зауважив Роман Бутовський. – Оскільки вона прекрасна лірична й романтична актриса, для неї це була роль на подолання. У “Бельведері” їй довелося перетворитися на зухвалу, цинічну, грубу компаньйонку. Все це далося їй непросто. Десь доходило до сліз. Перелаштуватися було доволі складно. Проте Тетяна справилася з цією роботою».
Заслужена артистка України Вікторія Майстренко вкотре довела, що їй по силах будь-яка характерна роль. Прочитавши п’єсу, вона одразу захопилася роллю господині Бельведеру-смітника. І певно тому, що через монологи її героїні можна відверто сказати зі сцени те, що ми не наважимося сказати у реальному житті. У цій ролі, як і в попередніх, пані Вікторія була переконливою і органічною. Бельведер в її зображенні – це як Небесний Єрусалим для віруючої людини. І якщо ти людина з чистою душею, його не може затьмарити й зганьбити навіть звалище. Недарма в одному з діалогів з «компаньйонкою» ми чуємо таку відповідь.
– Ну і чого твій чоловік досяг? Довів до смітника?
– А тільки там інтелігентні й порядні люди і опиняються.
Одним з елементів завершення вистави є відеоряд, який створив Роман Бутовський з історичних вже кіно і фотодокументів. Також збагачує фінал пісня Кузьми Скрябіна.
Ця вистава вповні може претендувати на тривале сценічне життя. Тому що вона, на жаль, не втрачає своєї актуальності та гостроти. Це комедія з присмаком гіркоти і болю. Тут кожен знайде відповідність якимось своїм думкам і спостереженням.
Як пояснив Роман Бутовський, «Бельведер» дуже зручний як для фестивалів, так і для гастролей. Він висловив тверду надію, що попри складні воєнні часи міська влада продовжить надавати підтримку МТС і сприяти розвитку театрального мистецтва.
«Сенс життя»