Нашому з Олександром Вольським телефонному знайомству – рік. На Великдень торік він повернувся з російської неволі без ніг: одну відірвало в бою, іншу, обморожену (пролежав на холоді десять днів), ампутовано в полоні. У червні торік Сашко перебував у реабілітаційному закладі в Закарпатті. Звідти й розповів «Україні-Центр»: все в нього добре, рани позаживали, пересувається на візку, скучив за рідною Соломією – це село в Голованівському районі.
Минув рік, й ми вирішили потурбувати знову Сашка. Додзвонитися до нього не вдалося. Зате його мати, Олена Вольська, відгукнулася і прислала нам ось якого листа:
«Наш син, Олександр Вольський, пройшов через випробування, які важко навіть уявити. Він залишився без двох кінцівок. Для нашої родини це був надзвичайно важкий удар, але Олександр не дозволив трагедії зламати себе.
Попереду був довгий і непростий шлях лікування та реабілітації. Після Мукачева Олександр поїхав на Львівщину до реабілітаційного центру Superhumans, де розпочався новий етап його життя – протезування та навчання жити по-новому.
Спочатку було дуже важко. Кожне заняття вимагало величезних фізичних і моральних зусиль. Біль, втома, розпач. Але поруч завжди були лікарі, психологи, кохана дівчина та рідні люди, які підтримували його на кожному кроці.
І ось настав день, який я, мама, ніколи не забуду. Перші кроки сина на протезах. На очах були сльози радості й гордості. У той момент я зрозуміла, наскільки сильний Олександр. Мій син мужній син зміг подолати всі труднощі, не зламався і продовжив боротися за своє майбутнє.
Сьогодні Олександр уже впевнено ходить на протезах, самостійно сідає за кермо автомобіля та повертається до активного життя. Він довів, що навіть після найстрашніших випробувань можна знайти сили рухатися вперед.
Попереду в молодого хлопця ще багато планів, мрій. Найголовніше – ніколи не опускати руки. Дуже важливо, щоб поруч були люблячі люди, адже підтримка рідних і коханої людини допомагає долати навіть найважчі перешкоди.
Я пишаюся своїм сином. Для мене він не просто син – він справжній герой, приклад мужності, сили духу та незламності українського воїна».
Віктор Іваненко, «УЦ».
Люди не змінюються