Геральдика як творчість

Віталій Кривенко – особистість, яку знають багато людей у нашому місті та далеко за його межами. Для тих, хто з якоїсь причини його не знає, даємо маленьку підказку: архітектор, завдяки якому місто має площу Богдана Хмельницького, площу перед міськвиконкомом, реконструйований будинок Головпоштамту, реалізовано проект Соборної площі та багато іншого.

Кожен гість обласного центру, навіть не знаючи про це, знайомий з мистецькими здобутками Кривенка. А ще Віталій Єфремович – видатний геральдист. Є автором гербів та прапорів обласного центру, Петровського, Вільшанського, Устинівського, Олександрійського та Новоархангельського районів, селища Онуфріївка, кіровоградського футбольного клубу «Зірка». У співавторстві зроблені герб і прапор Кіровоградської області, дванадцяти міст, селищ і районів. І це – далеко не повний перелік справ Віталія Єфремовича.

Нещодавно відбулося засідання конкурсної комісії обласної премії в галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка.

Під час засідання члени конкурсної комісії шляхом таємного голосування обрали лауреатів премії за 2017 рік. У номінації «Геральдика та вексилологія» перемогу отримав колектив авторів у складі Кривенка, Полячка та Тупчієнка за проект символіки Олександрійського та Петровського районів Кіровоградської області. Це й стало приводом для чергової розмови з цією незвичайною людиною.

– Віталіє Єфремовичу, насамперед вітаю вас з черговим визнан­ням вашої творчості.

– Ну це трошки завчасно, бо сам факт вручення відбудеться наприкінці березня, але все одно дякую.

– Розкажіть про геральдичний проект: як виникла ідея, як відбувалося його створення.

– Ще в 1996 році в нас було створено відділення Українського геральдичного товариства. До цього часу в області було вже створено три або чотири герби, але, як будь-яка нова справа, вона потребувала наукового обґрунтування. У радянські часи геральдична діяльність була фактично відсутня. Символіка, що створювалася та існувала, не підпорядковувалася загальносвітовим геральдичним правилам. Ну то й зрозуміло чому – такі були вимоги часу. З появою незалежної України довелося фактично заново створювати усю регіональну символіку і, звичайно, вже за правилами й нормами світового досвіду.

У нашому відділенні зібралися люди, які цікавилися історією краю, намагалися отримати та використати знання з геральдики та вексилології (історична дисципліна, яка досліджує прапори, корогви, знамена, штандарти та інші засоби сигналізації. – Авт.). З того часу ми працюємо разом з істориками, художниками та просто зацікавленими людьми. Тоді ж при обласній раді була створена Геральдична комісія, метою якої стала допомога тим, хто має бажання мати власну символіку. Ми допомагали, консультували усіх бажаючих з цього питання. До нас навіть із сусідньої Черкащини зверталися. Звичайно, працювали на громадських засадах. Комісія розробила проект створення власної символіки усіх адміністративних районів області. І з цим завданням ми справилися першими в Україні.

Створити герб – справа нелегка: потрібно знати історію місцевості, традиції, здобутки та переваги. Адже кожен елемент гербу несе певну інформацію, має певне значення. Районна влада займалася питанням створення гербу, користуючись нашими консультаціями та порадами. Так, поступово, ми все й зробили.

– Повертаючись до сьогодення: обласна премія імені архітектора Паученка не отримала жодної номінації в галузі архітектури. Чому так сталося?

– Така ситуація не є унікальною. Декілька разів за часи існування цієї премії кандидатури в номінації «Архітектура» не висувалися. Справа в тому, що архітектурний проект подати не так легко: він повинен бути втіленим у життя, а сьогоднішня економічна ситуація це значно ускладнює. Крім того, в цьому році було прийняте рішення перенести визначення переможців з липня на 21 березня, щоб приурочити його до дня народження митця. Це теж ускладнило умови для архітектурних проектів.

– Коли спостерігаєш за різноманітними нагородженнями в мистецтві як місцевого, так і державного рівня, складається враження про «міжсобойчик» у процесі нагородження номінантів. Внутрішні сварки, образи та закулісні домовленості стають часто-густо ганебними «прикрасами» таких конкурсів.

– Про архітектурну премію так сказати навряд чи можна. Адже є проект, є реалізація – є номінація. Усі все бачать на власні очі. Крім того, цей конкурс існує не заради конкурсу. Висувати проект за принципом «аби було» ніхто не буде. Я взагалі вважаю, що на мистецькі премії абсолютно не обов’язково кожного року подавати роботи. Адже процес творення складний і непередбачуваний. Осяяння приходить до митця тоді, коли йому заманеться. Я вважаю, що престиж премії визначається якісними та достойними проектами, а сварки, домовленості та інше нівелюють значення самого конкурсу взагалі.