Гончарному роду дійсно нема переводу!

Є в нашому місті унікальна творча династія, про яку вже не раз писали й говорили та навіть на початку 90-х зняли документальний фільм, який транслювався на центральних каналах країни. Це родина художників-керамістів Фірсових. 19 лютого у художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна відкрилася віртуальна виставка їхніх дивовижних і мальовничих робіт «Гончарному роду нема переводу».

– Подружжя Микола та Неля Фірсови та їхні сини Олександр і Сергій – добре відомі в мистецькому житті міста Кропивницького. Випускники відділення художньої кераміки Одеського державного художнього училища ім. Грекова. Своєю творчістю вони відстоюють ідеї відродження та впровадження в сучасне життя стародавнього мистецтва кераміки. У свій час успішно працювали в художньо-виробничих майстернях Художнього фонду України. А на початку 1990-х років заснували індивідуальну керамічну майстерню, – розповідає про родину Віта Чернова, директор художньо-меморіального музею Осмьоркіна.

Твори родини Фірсових зберігаються в музеях міста Кропивницького, в приватних колекціях України та за кордоном, прикрашають інтер’єри готельних та ресторанних комплексів і магазинів.

 – Хоча митці працюють в одній майстерні, кожному притаманний особливий художній почерк. Микола Іванович віддає перевагу класичним формам та сюжетам міського життя, а Неля Федорівна – композиціям за темами українського фольклору, багато з яких почерпнуті з власного дитинства та мають яскраво виражені індивідуальні мистецькі риси. Творам Сергія притаманні знаковість та відтворення власних роздумів про сенс життя, а Олександра приваблюють нові технологічні пошуки та експерименти з різними матеріалами, – характеризує різноманітну творчість митців провідний науковий співробітник музею, заслужений художник України Андрій Надєждін.

Про нову виставку й не тільки журналістка «УЦ» поспілкувалася з заслуженою художницею України, талановитою майстринею Нелею Фірсовою.

Як розповіла Неля Федорівна, на виставці представлено 26 робіт родини різних років. Серед них – по 5 творів Олександра та Сергія, шість творів Миколи Івановича Фірсова та 15 робіт Нелі Федорівни.

– У зв’язку з карантином люди можуть побачити виставку наших робіт тільки в електронному вигляді. Звичайно, краще дивитися на роботи «вживу». У мене вони висять вдома, і я бачу різницю між тими, які на фото й які наяву. Але виходимо з тих умов, які маємо. Виставка вийшла змістовна, і я дуже вдячна Віті Василівні Черновій та Андрію Михайловичу Надєждіну за таку гарну організацію.

– Чи відобразився якось на творчому процесі вашої родини карантин?

– Відверто кажучи, вже до карантину ми дещо призупинили свою активну творчу діяльність. У майстерні зараз майже не працюємо. І через пандемію, і через інші причини зі здоров’ям. Але вдома кожен знаходить собі заняття. Сашко, наприклад, опалює тарілки, я їх розмальовую. І роблю це не для того, щоб не забути чи не втратити навичку, а тому що є потяг і бажання до улюбленої справи. Раніше я любила створювати великі витвори. До прикладу, у мене вдома є скульптурна робота «Журавлина пісня», яка висотою мені десь по груди. Є ще ваза, яка взагалі дістає майже до підборіддя. А тепер дивлюся й дивуюся, як я раніше все це робила? Зараз – уже важко, не той вік та сили. Але хоч маленьке, та все одно щось ліплю. Якщо не керамічні витвори, то роблю якісь аплікації з тканин чи щось інше.

– Дуже гарний вигляд мають роботи з кольорової кераміки. Як ви їх робите?

– Є різні технології розпису на кераміці – глазурна, підглазурна тощо. Але більшість компонентів, необхідних для розпису за всіма принципами та технологіями, знайти важко, тому останнім часом свої роботи я розмальовую аквареллю чи акриловими фарбами, а зверху покриваю автомобільним лаком, бо він доволі міцно тримається та має яскравий блиск. Можна також зробити матове оформлення – кому як подобається. Це більш спрощена технологія, ніж покриття глазур’ю, але так теж виходить доволі гарно.

– Які нові віяння чи тенденції є в керамічних виробах?

– Важко сказати. Особисто я завжди любила використовувати різні природні матеріали у своїх виробах. Взяти, наприклад, той самий листочок з якогось дерева і зробити його відтиск на глині, а потім зняти з нього форму і зробити такий самий у матеріалі. На виставці у мене є роботи «Осінній колаж» та «Бабине літо», і вони зроблені якраз за цією технологією відтиску справжніх листочків. В результаті фактура має вельми натуральний вигляд. Також я дуже люблю квіти й часто прив’язую кераміку до них. Наприклад, у мене є композиція «Крокодил» з насадженими кактусами і подібні роботи, де зображені інші тварини – їжачки, слоники тощо. Зазвичай навесні, коли теплішає, я виставляю їх на вулиці. Загалом кожна робота має якісь свої особливості. Але краще розглядати їх у житті, а не на фото, тому що так складно щось зрозуміти й отримати повноцінне враження.

– Нечасто можна зустріти родину, в якій усі об‘єднані однією спільною справою. Чи прищеплювали ви з чоловіком своїм синам інтерес до гончарства або ж у них самих був потяг до нього?

– Так, це наша сімейна справа. Спочатку ми з Миколою Івановичем закінчили Одеське художнє училище, потім хлопці теж вирішили піти цим шляхом. Звісно, ми їх трошки на ньому направляли. Але я вважаю, що в першу чергу цей талант в них був закладений Богом, а не мною чи чоловіком. В кожній людині є щось таке, що їй дано зверху. Навіть аби зварити борщ, спекти пиріг чи зробити зачіску, потрібно мати майстерність, не кажучи вже про видатних художників, письменників, артистів і музикантів. Все це дари зверху, а не те, що людина здобула сама. Звісно, дуже важливо, чи розвиває та вдосконалює вона це далі, тому що без праці нічого саме по собі не приходить.

Я люблю свою справу й кожного разу знаходжу в ній щось нове. Виходиш на вулицю – і бачиш стільки натхнення! Кожен листочок, кожна квіточка… З усього цього можна зробити шедевр. Навіть у старому сухому гіллі можна знайти красу та цікавий образ, якщо вмієш спостерігати. Мені потяг до творчості, мабуть, передався ще й по материнській лінії. Бабуся була неймовірною майстринею на всі руки: ткала, пряла, вишивала. У Миколи Івановича мама також дуже гарно вишивала. Тож, це передається з покоління в покоління, і скільки є прикладів видатних талантів, які навіть не закінчували університетів, хоча скажу від себе, що освіта також дає вагомий рівень професіоналізму та досвіду.

Але, на мій погляд, зараз непрості часи. Люди, які отримують вищу освіту, вимушені потім працювати на базарі. Духовні цінності втрачаються. І це не тільки в нашій країні, а й по всьому світу… – ділиться своїми думками Неля Федорівна Фірсова.

Переглянути виставку гончарних робіт родини Фірсових можна на вебсайті музею Осмьоркіна в розділі «Вибрані виставки».