Послухати Оксану можна у кнайпі «Бамбетель» з середи до суботи. Хоча у суботу – не факт. Вона може бути запрошена вести весілля чи ювілейний вечір. Але, за її зізнанням, найкраще вона почувається саме тут, на розі Шевченка та Шульгіних.
Прийшли з подругами, замовили фірмових страв, раптом – музика, живий голос. Як вона співала! Навіть їсти найсмачніші чебуреки було незручно. Її фішка – усім відомі, давні пісні в джазовій обробці. Як це звучить! Як вона грає голосом! Він ледве торкається мікрофона й проникає в саме серце, у душу. Справжня насолода.
Начебто знаємо багатьох музикантів, солістів нашого міста, майже про всіх писали в «УЦ». А тут такий новий голос, який розчулює та бадьорить водночас. Ну як не поспілкуватися з солісткою, яка під час «КрафтКропу» своїм виконанням українських пісень змушувала людей танцювати?!
Красива, мила, комунікабельна, довго готувалася до інтерв’ю. Казала, що не зможе зібратися з думками. Але зібралася. Як легко співає – так легко й говорила. Обмовилася: «Чоловік на фронті, а я співаю. Разом вирішили, що кожен має робити свою справу задля наближення Перемоги». Вона – Оксана Терещенко.
– Оксано, звідки такий голос, таке відчуття музики?
– Я співала з дитинства. Мабуть, як усі діти. Але мені пощастило: я навчалася в 33-й школі на Масляниківці, моїм викладачем був Анатолій Семенович Бур’янський, викладав музику. Я співала у нього в хорі. Він дав мені перше розуміння музики.
Потім, коли я навчалася в педуніверситеті на фізматі, була в капелі Воловенка. Такого досвіду набулася! Я завжди хотіла співати. Батько колись сказав, що це не професія, нею не заробиш. Тому я не навчалася в музичних закладах. Але бажання співати перебороло всі труднощі й перепони.
– Як можна було прийти до музики випускниці фізмату?
– Знайомилася з музикантами. Приходила до різних закладів, де грала жива музика, і просила: «Можна заспівати?» Дозволяли. А потім мене запросили в «Інгул» на Набережній співати вечорами. Мені подобалося, люди добре сприймали. Згодом я навчилася розуміти, що якій компанії, якій людині треба, який репертуар.
З 92-го року я співаю в різних кафе: «У Давида», «Чорна кава», «Асторія», де я 12 років пропрацювала. Стали запрошувати як ведучу на весілля, банкети, дні народження. Завдяки цьому вдосконалююсь, шукаю щось нове для себе та людей. Було два випадки, коли люди переносили свої урочистості на інші дати, коли я була вільною. З багатьма, хто мене запрошував, я починала товаришувати. Згодом я навіть їхніх дітей хрестила. Я це ціную.
– А з місцевими музикантами спілкуєшся?
– Аякже! З ким працювала – обов’язково. З новими із задоволенням знайомлюся. Інколи влаштовуємо сейшн. Є в мене знайомі гітаристи, саксофоніст, баяніст. З живими інструментами співати смачно. Вони підігрують, відчувають голос, тональність. Люблю з ними працювати.
– А як підбирався репертуар для «Бамбетелю»? Тут в основному звучать пісні в джазовій обробці.
– На джаз мене свого часу присадив чоловік. Елла Фіцджеральд, Ніна Сімон, Луї Армстронг, Біллі Голідей… Це класики. Я не розумію англійську, не знаю, про що вони співають, але спів, голоси, манера захоплюють. Сподіваюся, що мені вдається передати енергетику джазу.
Мій чоловік товаришує з Дмитром, господарем кнайпи. Він запропонував, щоб я тут заспівала. Послухавши мене, пан Дмитро сказав: «Усе, ви наша». Час від часу каже: «Пані Оксано, а коли в нас буде вечір львівського джазу?» Мене це надихає на пошук нових пісень, і я співаю з величезним задоволенням.
– Розкажи про свого чоловіка.
– Сергій – справжній патріот. Цікавиться історією, філософією. Колекціонує монети. Закінчив одеське морехідне училище, за спеціальністю – водолаз. Спортсмен, серйозно займався боксом. Зараз він в харківському добровольчому батальйоні «Фрайкор». Поїхав 23 лютого провідати друзів, там і залишився – пішов на війну з хлопцями. Дуже смачно готує, балує побратимів чудовими стравами. Телефонує, каже, що все добре. Ми з сином, звісно, переживаємо, скучаємо за ним. Чекаємо з перемогою.
– Повернемося до співу. Чи не хочеться на сцену?
– Мене часто питають: «Що ти тут робиш з таким голосом?» Знаєте, у кожного своя місія. Може, мені достатньо одного столика відвідувачів, які мене слухають, наприклад, як ви. Я щаслива людина: займаюся тим, від чого отримую задоволення, ще й кошти маю. Це дорогого варте.
Благодійний бал краси та грації