«Це не просто прем’єра»

Усі прем’єрні вистави кропивницького Муніципального театру сатири супроводжуються аншлагом. Та, що відбулася минулого тижня, мала переаншлаг – довелося приставляти додаткові стільці. П’єса «По ревізії» Марка Кропивницького, за визнанням глядачів, зазвучала по-новому, сучасно. А якщо взяти до уваги, що керівник театру та режисер Роман Бутовський зробив з твору класика водевіль…

Так, це було нове і для глядача, і для акторів. По-перше, трупа поповнилася новими обличчями, характерами. До Вікторії Майстренко та Миколи Барабулі, яких ми бачили у попередній виставі, додалися Ірина Ликова та Дмитро Політаєв. А ще – балетна група. На сцені всі танцювали, завдячуючи балетмейстеру Марині Опрі. Співали не всі, але й виконання пісень вразило. Несподіванно як вокаліст розкрився Олександр Тесля – мабуть, найдинамічніший актор цієї вистави.

– Це не просто прем’єра, це повноцінне народження дитини – з усіма муками, переймами та роботою над диханням, – написав у соцмережі Роман Бутовський. – Хто бачив виставу – зрозуміє. Стосовно мук і переймів писати не буду, хто знає – зрозуміє…

Після прем’єри ми поспілкувалися з Миколою Барабулею. Досвідчена людина, яка багато років присвятила роботі в сфері культури, Микола Іванович здатний поділитися власними емоціями та подивитися на те, що відбувається, стороннім поглядом. Ми поставили кілька запитань: як ви потрапили до театру? Як вам співпрацюється? Як взагалі живе театр?

– У театр я потрапив на прохання режисера. На превеликий жаль, не бачив жодної роботи цього колективу, не було можливості, але чув схвальні відгуки. На одному із заходів, що відбувався в бібліотеці, до мене підійшов Роман і попросив допомогти – зіграти одну з ролей у новій виставі. Це була вистава «Селфі зі склерозом». Я погодився допомогти, і це стало допомогою мені. Я тоді був у трошечки розібраному стані, а коли взявся за роль, то всі турботи відійшли на другий план.

У нас вийшло. Виставу вважаю гарною, глядач був відверто задоволеним. Згодом Рома повідомив, що планує чергову виставу, й що бачить мене в одній з ролей. Нема питань! Але цю виставу спіткали проблеми. Вийшло так, що театр, який подобається людям, який допомагає театральному місту повернути глядача, особливо молодь, у глядацьку залу й на сцену, не всі раді бачити.

Була домовленість про проведення фінальних репетицій та генеральних прогонів на сцені театру, де буде прем’єра. Раптом нам відмовили через те, що сцена в обумовлений час буде зайнята, і нам залишили лише день прем’єри. Усі репетиції ми проводили в офісному приміщенні, яке Роман винаймав. Але ж все треба відшліфувати на сцені, вжитися у простір, тим більше що у виставі багато танців. Театр такої можливості був позбавлений.

На превеликий жаль, у театру, який має перспективи, немає приміщення. Йому треба підставляти плече. Ця творча одиниця нашого міста повинна розростатися, нести людям те вічне, добре і красиве, про яке всі кажуть, якого прагнуть.

Переконаний, що цю проблему можна вирішити. У місті є майданчики, де можна працювати. Чому не поділитися приміщенням? Та взагалі в місті можна знайти зал для колективу, де б проходили репетиції, гралися вистави, зберігалися костюми та декорації. Для цього лише потрібне бажання тих, хто здатний вирішувати подібні питання.

І режисер, і актори багато роблять для того, щоб люди посміхалися, коли приходять на виставу, а тим паче – коли йдуть з вистави. Такі посмішки нам сьогодні вкрай потрібні.