Барабани Фейсбуку

13:23
206
views

Сон – не жизнь. (Снилось и забыл.)

 Рядок вірша «Жил-был я» одесита Семена Кірсанова, який прозвучав піснею Олександра Градського на легендарному диску «По хвилях моєї пам’яті» Давида Тухманова, цілком підходить до потоку рефлексій, який щодня виплескується на нас із соціальних мереж. Перечитати, осмислити, запам’ятати, відреагувати на ці терабайти інформації неможливо. Вихід один – забути.

Професія привчила не дивуватись ніяким сенсаціям – практично все вже якось, десь було. Дивуєшся не інформації, а людям, які творять відверті дурниці, не думаючи про наслідки.

З останнього. Управління освіти Дніпровської райдержадміністрації (м. Київ) вирішило придбати 306 барабанів із натуральної шкіри та 153 комплекти молоточків до них загальною вартістю майже 900 тис. грн. Закупили не тишком-нишком, а цілком відкрито, через тендер на Prozorrо. До того ж із найблагороднішою метою – «для психологічного розвантаження дітей в укриттях під час повітряних тривог».

Не знаю, як вам, а мені навіть ніяково з Кропивницького пояснювати столичним чиновникам, що витратити мільйон (!!!) гривень можна з більшою ефективністю. За мене це, не добираючи слів, зробили небайдужі громадяни, які живуть у соціальних мережах. Гуркіт стояв такий, що, здається, ця геніальна педакція вже відіграна назад. Залишається риторичне (з не властивою автору толерантністю) запитання – навіщо?

Зізнаюся, завжди погано ставився до телеканалу «Рада» – від ідеї створення за великі бюджетні кошти парламентського телебачення до його нинішньої бляклої участі в «Єдиному телемарафоні». Навіть на загальному сірому фоні «Єдиного телемарафону» радівці виділяються примітивними текстами та «дерев’яними» обличчями. Зрозуміло, що рано чи пізно ця допотопна берданка мала вистрілити.

Увечері 9 червня телеканал «Рада» в ефірі телемарафону в сюжеті новин показав кадри евакуації людей із затоплених територій Херсонщини. При уважному розгляді добре видно човни та форму російських надзвичайників з написом «МЧС России». Ну невже своїх відеоматеріалів мало? Не помітили?

І знову загриміли барабани Фейсбуку – вигнати, покарати, відправити на фронт! Показово вигнали сімох людей. Не через їхній непрофесіоналізм, а для того, щоб зберегти годівницю для керівництва каналу. І знову – про ефективність використання бюджетних грошей, які конче потрібні країні. Хоча, здавалося б, так просто – повісити на ТК «Рада» амбарний замок як мінімум на час війни.

Взагалі, ставлення наших «бюджетників» до державних коштів – це нескінченна сумна історія. Крадуть по-чорному, витрачають по-дурному. Але це ще не все! Виявляється, патріотизм наших чиновників закінчується саме там, де починається особистий фінансовий інтерес до бюджетних коштів.

Колишній голова Кіровоградської облради Сергій Шульга подав до суду позов із вимогою поновити його на посаді та стягнути за рахунок бюджетних коштів середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення (25.04.2023) до дати ухвалення рішення у справі.

Навіть не вдаючись у суть справи, має Шульга право звернутися до суду і вимагати поновлення на посаді, якщо його звільнено з порушенням закону? Однозначно, так! А ось наполягати на виплаті йому грошей за фактично невідпрацьований час (такі суди найчастіше тривають роками) – тут, окрім законодавчого, є великий морально-етичний аспект.

Зрозуміло, що не лише на Кіровоградщині, а по всій Україні «збиті льотчики» на смерть судяться за «свої» народні гроші. Але в наших краях це виглядає особливо безсоромно. Скільки місцевих чиновників збивали з держави гроші (фактично з нас), скориставшись найменшою зачіпкою, дружбою із суддями та майстерністю адвокатів?! Тут абсолютний лідер за сумами та тривалістю позовів – колишній «перзам» міського голови Кіровограда Анатолій Перевозник. Але Сергій Павлович має всі шанси обійти Анатолія Володимировича – його середня зарплата більша, ніж у прем’єр-міністра.

А що ми? Пообурюємося 5 хвилин, побарабанимо в Фейсбуці й Телеграмі і… забудемо. Як поганий сон.