Тактична медицина: тут і зараз

13:16
854
views

Автор тексту не фаховий медик, а наша колега, відома журналістка Дарка Оліфер. Та сама, з каналу ICTV, з першого призову військових кореспондентів України. А тепер ще й інструктор з тактичної медицини.

У свій нещодавній приїзд до Кропивницького Дарка казала, що наше місто історично та демографічно підготовлене стати центром підготовки фахівців з тактичної медицини. Для цього передусім потрібна добра воля керівництва області та міста, а інструктор Дарка Оліфер завжди готова допомогти.

 

У лютому-березні 2022 я залишилась в Києві. Це був мій свідомий вибір. Долучилась до колег з телеканалу ICTV, де колись працювала кореспондентом в новинах: декілька десятків відчайдухів вирішили, що продовжать мовлення з оточеної ворогом столиці, аби Україна та світ знали правду про те, що коять росіяни. Понад місяць я мешкала на каналі – прибирала, мила посуд, займалась евакуацією, домовлялась про інтерв’ю з міністрами та генералами.

Мені пощастило потрапити в ідеальні умови, де були їжа, світло, вода, друзі. Я вижила і вціліла. Я нічого для цього не зробила – просто поталанило. Ці півтора року я живу в борг, тому що їх не мало бути.

Після того, як українські захисники відбили нашу Північ, а трохи згодом відправили за призначенням російський військовий корабель, до мене повернулась здатність планувати.

«Вже ніколи не буде, як раніше» – думка, з якою я живу відтоді.

Я продовжила роботу Президентському Фонду Леоніда Кучми «Україна», команда якого вже 20 років допомагає обдарованим дітям та молоді. Ми й далі опікуємося навчальними закладами позашкілля та вищої школи. Велика радість – бути з нашими стипендіатами в цей час. Більшість освітніх установ, які ми підтримуємо, стали «пунктами незламності» до того, як цей термін з’явився – допомагають Армії, турбуються про своїх вихованців та їхні родини, дають прихисток біженцям. І, звичайно, продовжують навчальний процес.

Але самої лише роботи, яку я завжди так любила, мені стало недостатньо.

Все почалось з рішення про те, що я не хочу по-дурному загинути. І я пішла на курси тактичної медицини. В червні 2022 їх було важко знайти: всі, хто мав відповідні знання та навички, передавали їх насамперед військовим.

Мені вчергове пощастило. Знайомий офіцер ВМС познайомив мене з Анною Майбородою – людиною, яка у 2014 році запроваджувала ази тактичної медицини в Силах безпеки та оборони України. І вона допустила мене до занять.

4-денний курс бойового медика, який я проходила в Рівному, змінив моє життя. Разом з протоколом надання першої домедичної допомоги я отримала новий сенс, навіть мету – вижити самій і допомогти вижити іншим. Найтемнішими місяцями з осені 2022 до весни 2023 я опановувала тактику і тактичну медицину. І тепер я – інструктор з тактичної медицини.

Мій базовий вид діяльності далекий від медицини. Перша освіта – філософський факультет, друга – психологія. Я працювала журналістом, дипломатом, комунікаційником. Захоплювалась лікарями; бігла до них за кожної нагоди; непритомніла, коли в мене брали кров з вени. Мої близькі з задоволенням кепкували з того, як затято я дістала медиків до печінок розмовами про свої вигадані болячки.

Велика війна не залишила мені вибору – боятися крові чи ні. Я мушу діяти. Це мій обов’язок.

Лікар може не приїхати – якщо ракетним обстрілом ушкоджено ТЕЦ і не працює вежа мобільного зв’язку, ти не викличеш швидку.

Півкраїни заміновано. Щотижня в новинах повідомляють про те, як цивільні люди підриваються в лісах, на узбіччях, під час робіт в полях.

«Вже ніколи не буде, як раніше».

Це означає, що тепер недостатньо просто працювати за своїм фахом. Базові навички тактичної медицини мають бути в усіх, хто живе в Україні.

Росіяни вбивають всіх українців. Вони роблять це в різний спосіб, але вони поставили собі саме таке завдання – знищити нас усіх. Вони вміють діяти на довгі дистанції – табори, де тисячі дітей проходять військовий вишкіл; величезні ангари, де збирають безпілотники; завантаження підприємств оборонними замовленнями.

Проте це не має нас лякати.

Так само нас не мають розчаровувати новини від наших партнерів.

Ми маємо розбудовувати свій військово-промисловий комплекс, свою Армію, свої спецслужби.

Не озиратися, не намагатися заглянути за обрій, не шкодувати.

«Першими ламались ті, хто вірив, що скоро от-от все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив в те, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися». Це відома цитата австрійського психолога, філософа Віктора Франкла, який вижив в нацистських концтаборах. Вона апелює до здатності людини бути тут і зараз, приймати дійсність без прикрас і завищених очікувань.

Тактичну медицину придумали в Армії США в 1996 році. Після аналізу втрат під час бойових дій у В’єтнамі та Іраку створили протокол дій MARCH – алгоритм дій, завдяки яким поранені в бою отримали набагато більші шанси вижити.

Багато років саме американці, британці та ізраїльтяни вважались найкращими спеціалістами в тактичній медицині. Тепер ця сумна першість у нас. Бо після завершення Другої Світової таких війн не було ні в кого. Зусилля держави, бізнесу, суспільства спрямовані на те, аби якомога більше наших воїнів залишились живими. Щоб поранені одужували. Щоб ті, хто отримав травматичні ампутації, могли жити повноцінним життям.

Кожен, хто набуває базові навички тактичної медицини, робить свій внесок в Перемогу України.

«Нехай не знадобиться. Але нехай завжди буде з тобою», – побажання, яке завершує всі наші курси. Це не просто про вміння зупинити критичну кровотечу – це про здатність опанувати свій страх і почати тверезо мислити в критичній ситуації. А відтак – вижити.

Дарка Оліфер, спеціально для «УЦ».