Чи відомо вам, що Йоганн Себастьян Бах писав не лише серйозні – драматичні й трагічні – твори? Насправді більша частина його музики дуже дотепна і весела. У цьому переконались ті, хто прийшов 10 грудня до обласної філармонії, щоб послухати концерт, який відбувся в рамках проєкту «Мистецьке коло». Його ініціювала директорка обласної філармонії Наталія Агапєєва.
Для початку коротенька історія. Точніше, випадок, що підказав маестро тему нового шедевру.
Якось у Відні композитор, працюючи, пролив з келиха трохи кави на свій нотний папір. Але замість того, щоб видалити пляму, він вирішив використати цей «музичний акцент» у своєму творі. Так народилася «Кавова кантата» – твір, який можна назвати прообразом опери або навіть першою оперетою. На той час він сприймався як дещо іронічний та еротичний жарт. Тому що тоді в Німеччині кава тільки-но з’явилася і до неї ставилися не дуже добре. Як відомо, німці звикли споживати пиво, а кава вважалася мало не легковажною. На цьому протистоянні й побудована фабула у лібрето друга Баха Пікандера (Християна Фрідріха Хенріка).
Головна думка всієї кантати звучить з вуст героїні – Лізхен. Вона має єдиний, але великий недолік – не може жити без кави. Її батько, старий Шлендріан (німецькою Schlendrian — рутина, старий звичай), бажає, аби донька відмовилася від кави, якою вона аж надміру захоплена. Даремно Лізхен благає батька не бути таким суворим: вона ж бо зачахне без улюбленого напою. Ніякі вмовляння Шлендріана не допомагають. Заради кави Лізхен готова відмовитися від прогулянок, нового вбрання та розваг. Лише коли батько залякує її забороною вийти заміж, Лізхен погоджується не пити каву, але за умови, що чоловік для неї буде знайдений просто сьогодні. Шлендріан відправляється на його пошуки, а Лізхен дає собі обіцянку не мати справи з нареченим, поки він не підпише шлюбний контракт з умовою дозволити дружині пити каву, коли вона цього забажає. Кантата завершується куплетом тріо, який констатує прихильність до кави усіх німецьких дівчат.
Примітно, що цей музичний твір вперше був виконаний взимку 1732-го року в лейпцизькій кав’ярні Циммермана. «Кавова кантата» була справжньою подією у світі кавоманів і привернула чималу увагу публіки, ставши таким чином фактично першою рекламою кави у світі.
Це дійство мовою оригіналу показали нам заслужена артистка України Єлизавета Ліпітюк (Лізхен) та лауреати міжнародних конкурсів Сергій Бортник (Оповідач) і Роман Смоляр (Шлендріан).
Після концерту солісти Національної філармонії України заслужена артистка України Єлизавета Ліпітюк та лауреат міжнародних конкурсів Сергій Бортник люб’язно погодилися на коротке інтерв’ю.
– Що ви до свого приїзду знали про наше місто? Що вас з ним пов’язує?
ЄЛ: – Не дуже багато… По-перше, я навчалася в музичному училищі разом з дівчиною з Кіровограда, тоді він ще так називався. А навчалися ми в Діани Гнатівни Петриненко. Від Алли я чула деякі розповіді. По-друге… Пройшов час, і от Наталія Юріївна несподівано запросила нас на відкриття філармонійного сезону у ваше місто, нині Кропивницький. Восени відбулося наше перше знайомство. Але найбільше я зачарована людьми, які тут живуть. Цікаво те, що тут теплі та щирі стосунки між колегами. Це дорогого коштує. Адже таке не дуже часто зустрічається.
В музичному плані для мене ваше місто пов’язане з такими іменами, як Лідія Забіляста та Анатолій Авдієвський.
СБ: – З містом я пов’язаний родинними стосунками. Тут народився мій батько. Тут понині живе його сестра, моя тітка. І, як вона казала, тут я зробив свої перші кроки. І ось нині як митець я продовжую робити ці кроки у мистецькому плані.
Сьогодні ми приїхали на «Кавову кантату», а до цього приїздили з пані Єлизаветою на відкриття сезону. Приєднуюсь до слів колеги: у цій філармонії між колегами теплі стосунки, просто як музична родина. Я сюди приїжджаю, як додому. І не тільки тому, що маю родичів, а ще й завдяки цій творчій сім’ї.
– «Кавову кантату» запропонували для виконання ви самі чи…
ЄЛ: – Це вийшло випадково. Коли ми тут виступили на відкритті сезону, то поспішали, щоб на ранок повернутися до Києва. І домовлялися про репетицію. Це почула Наталія Юріївна й одразу звернулась до нас: «Я так хотіла, я так мріяла, щоб наші кропивничани почули цей твір».
– Ви партію Лізхен виконуєте вже давно. А збіг імен теж випадковий?
СБ: – Не випадковий!
ЄЛ: – Просто збіг. Але каву люблю! Просто колись мріяла про це – і все, вона збулась.
– І також п’єте каву досхочу?
ЄЛ: – Ні, помірковано.
СБ: – Як Лізхен співає, три рази на день. Мій ранок завжди починається з кави. Як львів’яни кажуть: «Кава мусить бути!»
– Яка нині ситуація у Національній філармонії?
ЄЛ: – У нас дуже насичене життя, попри війну дуже багато різноманітних концертів. Тільки ходи й вибирай. Тому ми вам бажаємо, щоб у Кропивницькому теж було достатньо заходів, на які люди ходитимуть з цікавістю. І щоб побільше було класики. Як людина, яка несе таку музику, бажаю вам частіше її слухати. Тому що в ній є глибина, духовність, те, що збагачує наші душі.
– Що б ви хотіли побажати усім напередодні Різдва і Нового року?
ЄЛ: – Добра, світла, радості, миру. Тихих спокійних душевних свят. Щоб у нас набиралося якомога більше позитивного.
СБ: – Тільки добро і позитив може перемогти зло, яке насувається на людей. Тільки з позитивом, тільки з Богом, тільки з молитвою ми повинні рухатися вперед, через усі перепони. Жити, бо життя варте того!
«Батьківщина» вимагає скасувати закон про легалізацію грального бізнесу