На рівних з китайцями

16:35
753
views

Поговоріть із директором будь-якого промислового підприємства – і ви обов’язково почуєте скарги на складне становище з інженерно-технічним персоналом. Така ситуація виникла не вчора, а ще задовго до війни. Просто зараз, під час розгортання військово-промислового комплексу, ця проблема перейшла до розряду катастрофічних. Про тих, завдяки кому ще тримається рівень української інженерії, наша розмова з Тетяною Макрухою, доценткою прикладної механіки в Економіко-технологічному інституті ім. Ельворті, кандидаткою технічних наук з матеріалознавства, яка нещодавно повернулась з відрядження до Китаю.

– Тетяно Олександрівно, я пам’ятаю часи, коли в студентських групах майбутніх інженерів було лише по 3-4 дівчини. Ніхто з них потім інженерами не працював, але заміж вийшли всі ще до закінчення вишу. А як ви вибрали інженерну професію?

– (сміється) Це улюблена історія мого чоловіка. Насправді моя мама була в Києві, вона мені привезла буклетик з Київського політеху, і мені там дуже сподобалась саме ця спеціальність. Але Миколаїв мені був рідніший, я там народилася. Потім сім’я переїхала до Первомайська Миколаївської області, і на навчання я ніби повернулася в своє рідне місто. Ось так і вибрала. Я закінчила там аспірантуру, потім викладала. Це Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова. До речі, з нашої групи закінчили виш четверо дівчат і троє хлопців, і всі фактично працюють за спеціальністю. Тому часи змінилися, можливо.

– Матеріалознавство, металознавство – професії, які потребують фундаментальних знань фізики, хімії, металообробки…

– Ви знаєте, легких професій не буває. У мене, в принципі, з дитячого садочку був технічний склад ума. Я в садочку вже знала табличку множення і не вміла читати. Та й батьки розвивали мене саме в цьому напрямку. У мене мама викладає фізику, а батько – вчитель математики. Тут просто…

– …зірки зійшлись. У 2022 році ви стали Лауреатом премії президента України для молодих вчених. Що це була за робота? Чи знайшла вона практичне застосування?

– Коли я писала роботу, вже було її практичне застосування. У нас зібрався колектив – це була я та ще троє хлопців з Національного університету кораблебудування в Миколаєві, і ми фактично об’єднували наші чотири дослідження, розробили матеріали, які можна зварювати між собою й застосовувати власне для кораблебудівних деталей. Я особисто розробляла спосіб деформаційно-термічної обробки сталей, мій колега – сталеві покриття для цих же деталей.

– Як сталося, що китайський університет зацікавився вашою розробкою?

– Це було ще три роки тому. Проходив конкурс на українсько-китайські проєкти. І наша команда перемогла. Ми мали міжнародні публікації англійською мовою – можливо, саме це й повпливало.

– Розкажіть про той вуз, в якому ви викладали.

– Jiangsu University of Science and Technology. Це другий за розміром вуз, який спеціалізується по кораблебудуванню в Китаї. Я читала лекції з матеріалознавства. Там взагалі великий університет з власним кампусом. Дуже багато корпусів на території, близько 10 тисяч студентів, багато окремих факультетів – і лінгвістичний, і технологічний…

– Кораблебудівництво в них розвинене?

– Так, я насправді не думала, що воно настільки розвинене, поки не побачила кількість каналів у містах, якими ходять весь час баржі або кораблі. Дуже широкі річки, і в тій провінції Китаю протікає ще приток річки Янцзи, тож у них дуже-дуже багато чого перевозиться у такий спосіб.

– Які тренди матеріалів в Китаї, вони відрізняються від наших?

– Звісно, мені не все розказали, але вони також роблять сталеві матеріали і композити на основі металів. Тобто фактично – плюс-мінус те ж саме, що й у нас, я не можу сказати, що вони нас випереджають чи відстають. Ми приблизно на одному рівні.

– Років з 50 тому в Радянському Союзі демонстрували документальні фільми, як у Китаї відбувається технічна революція та як китайці виплавляють деталі прямо в дворах. Я так розумію, що це вже давно пішло в історію?

– Мабуть, що так. Для прикладу, коли я їхала потягом, ми проїжджали багато селищ, і практично в кожному стояв невеличкий завод. Так, вони свої технології розвинули значно краще, ніж було.

– Яке враження справив на вас китайський універ?

– Мені сподобалось те, що в них студенти повністю залучені до наукових експериментів. Тобто, якщо студент хоче виконати дипломну роботу, він робить усі експерименти сам від а до я. У кожного студента є доступ не тільки до оптичних мікроскопів, а й до електронних. У нас, напевне, навіть не в кожному вищому навчальному закладі є електронні мікроскопи або рентгенівські методи дослідження. І в результаті після закінчення вишу підприємства отримують класних фахівців, які фактично знають усе. І ще є перевага в тому, що в них наука дуже тісно пов’язана з виробництвом, є договори між інститутами й власне заводами. Я була на одних таких переговорах, і вчені, професори беруть з собою студентів, тим самим навчаючи їх навіть з такої сторони – вести переговори. Ми також цього прагнемо, наш Економіко-технологічний інститут також активно співпрацює з «Гідросилою», «Ельворті», «Металітом». Тому сподіваюся, що ми також прийдемо до того, що наші студенти будуть знати все повністю.

– До речі, яких інженерів готують китайські виші – універсальних чи вузькоспеціалізованих? Я пам’ятаю історію, коли до нашого міста приїхали японці й запускали тут автоматичну лінію. І їх вразило, що в нас один і той же інженер знає і гідравліку, і пневматику, і механіку, і матеріали, і обробку. А як китайці – універсали чи ні?

– Мені здається, що там більше вузькоспеціалізовані спеціалісти, але висококваліфіковані саме в своїй справі.

– Зрозумів. Ви вже другий рік живете в Кропивницькому. Яке враження від нашого міста?

– Місто таке зелене, мені дуже подобається ваш дендропарк, особливо коли тюльпани цвітуть у ньому. У нас у Миколаєві, звичайно, є сквери й парки, але тут більше зелені. Місто, звісно, менше, але більш спокійне в якомусь сенсі. Також мені дуже подобається ваш театр. Ми часто з чоловіком туди ходимо.