Побачити Париж і… знайти там себе

Її звуть Оксана Леонова. Вона модельєрка-дизайнерка, стилістка. Кропивничанка. Зараз мешкає у Франції, в самому її серці. Не просто мешкає, а продовжує творити. Живий приклад того, як не впасти в депресію, не просто знайти себе далеко від дому, а успішно продовжити свою справу. Красива, енергійна, амбіційна, невтомна, погодилася на спілкування.

Оксана навчалася у КНУКіМ за спеціальністю «дизайнер одягу». Раніше, паралельно зі звичайною школою, проходила навчання у художній школі імені Осмьоркіна. Згадує, що мала багато хобі: музична та модельна школи – з хореографією, акторською майстерністю, фото- та відеопозуванням. «Скільки пам’ятаю своє дитинство, це постійні гуртки: шкільні й не тільки. І все це самостійно – обирала, ходила, їздила. Батьки відвели до музичної та модельної шкіл. У модельній працював тато, це відіграло вирішальну роль. І завжди мріяла про моду та навчання у столиці. А ще – про життя за кордоном», – каже дизайнерка.

Так, як мріялося, згодом і склалося. Шкодує, що життя за кордоном стало реальністю за таких обставин – через війну. Ще будучи в Україні, дизайнерка заснувала два бренди: одяг – Oksana Leonova та купальники – LO’Reinas. До цього, одразу після закінчення вишу, разом із однокурсниками намагалася запустити бренд одягу Salmon. Його незабаром закрили, тому що на таку кількість модельєрів-дизайнерів (їх було шестеро) просто не вистачило співробітників, які були спроможні втілити ідеї амбіційної молоді в життя.

«Щось ми кроїли й шили самі, звичайно, але цього для успішного бренду одягу виявилося замало», – каже Оксана. А зараз її клієнтки – успішні жінки та селебріті. Вона часто шиє вбрання для червоної килимової доріжки кінофестивалю в Каннах. До речі, у Каннах вона прожила рівно рік.

«У Франції опинилася із початком повномасштабного вторгнення (туди переїхала після того, як місяць жила з батьками у Польщі), – розповіла Оксана Леонова. – Колись була у Франції як туристка, тож і наважилася переміститися глибше до Європи. Саме Франція завжди манила красою та культурою. З усіх країн, що я відвідала (близько 40 точно), саме вона виявилася ближчою до серця. Ну і дитяча мрія – хотілося жити в Парижі. Не можу сказати, що я знайшла себе у Франції на 100 відсотків. Інтеграція була непростою настільки, що я навіть уявити не могла. Історично так склалося, що французи не люблять англійської. Тому в побуті іноземцям непросто. Наприклад, домовлятися про візит до лікаря – той ще квест. Ну, чи підключити-відключити електроенергію. Тому для мене важливо нарешті вивчити французьку (перші спроби я зробила в школі, а потім і в університеті)».

Оксана на наше прохання описала свій звичний робочий день: навчання, зустрічі, обговорення моделей одягу зі співробітниками та контроль виготовлення виробів на відстані (керує виробництвом, що залишилося в Україні), управління логістикою. Каже, добре, що робота була вже налагоджена раніше, і вона може продовжувати. Хоча шити одяг на відстані, притому в державі, яка воює, – це непросто. Але колектив є, він працює навіть у такий складний час, що дуже важливо.

Зараз одяг, який виготовляє Оксана Леонова з однодумцями, можна побачити та приміряти у поп-ап бутіках у Каннах (раз на рік) та у Парижі на постійній основі. Більше того, під час Паризького тижня моди наша Леонова надає дизайнерам та гостям послуги стиліста.

Французи дуже доброзичливі щодо українців, констатує наша землячка. Є організації, які допомагають талантам розвиватися та презентувати свої роботи. Наприклад, у квітні минулого року українські дизайнери презентували свої колекції у Культурному центрі України у Франції, що в Парижі.

На звичне запитання до наших за кордоном – «про що мрієте?» – Оксана відповіла так: «Мрію у Франції створити модне бюро та відкрити свій бутік, де б продавався одяг наших талановитих українських дизайнерів. І найзаповітніше бажання – щоб війна закінчилася якнайскоріше і всі повернулися додому».