Читати не можна спалювати. Відгуки

Публікація «Читати не можна спалювати» викликала певний резонанс у читацької аудиторії. Редакція і автор отримали кілька відгуків, які пропонуємо вашій увазі.

Сергій Гончарук, священик:

– Чимдалі зростає актуальність піднятої теми. На жаль, як за радянських часів, так і за роки незалежності зберігається суттєвий брак друкованих видань українською мовою. Особливо в таких галузях, як медицина, психологія, філософія, релігія. Прикрим фактом є ще й те, що сучасні переклади українською не завжди відповідають очікуванням. Тому, до певної міри, українське суспільство змушене користуватися виданнями, друкованими російською. Ще одним аргументом на користь збереження книг російською є особливості авторського подання інформації: не уявляю якісного перекладу ні для творів В.Войновича, ні В. Пелевіна, ні Стругацьких.

Сергій Д’ячук, лікар:

– Відмовлятися від мови, будь-якої, у тому числі російської, мотивуючи боротьбою з російським світом, дурня повна. Це стосується і творів російських письменників, і усього іншого, виданого російською мовою.

Олена Задніпряна, лікар:

– Я ще відношусь до того покоління, яке любить читати друковані книжки. Запах друкованих сторінок нічим не замінити! Тому я проти знищення державних бібліотек.

Сергій Казнадій, менеджер, Канада:

– Я згоден з тим, що книжки треба або знищувати, або залишати ВИБІРКОВО. Але більшість книжок російською все ж доведеться знищити. Проблема в тому, що в бібліотеках немає людей, які б робили відбір, а циркуляру Мінкультури щодо відбору книжок немає. А оскільки більшість книжок світової літератури в українських бібліотеках видані російською мовою, треба їх знищувати прямо зараз, лишати 2-3 екземпляри, а потім потихеньку перекладати їх українською. Це величезна, довга і кропітка робота, її треба робити після війни. Зрештою, більшість російських письменників нам просто непотрібні. Чи потрібен нам Іван Тургенєв, який писав тільки про російське дворянство і ненавидів Шевченка й українців? Звичайно, ні. І толстоєвські теж непотрібні. Але Довлатова й Айтматова можна залишити, але в українському перекладі. Те ж саме з поезією Міцкевича і Словацького, незважаючи на те, що поляки гнобили українців. Зрештою, усім тим має займатись Міністерство культури й освіти, а не бібліотекарі. Воно має скласти список-циркуляр щодо бібліотечних фондів.

У Торонто, в бібліотеці Robarts університету є цілий поверх українських, російських та польських книжок. Але Канада розташована за 7 тисяч кілометрів від України і не має проблем з російською мовою, тому що не має проблем з англійською. Для України ж нинішня стратегія має полягати все-таки у знищенні книжок російською мовою, окрім технічної літератури, яку треба перекласти українською. А вже потім, може, років через 30-40, можливо подивитись на російську літературу. Якщо, звичайно, росія та її мова тоді ще будуть існувати. Бо російська може перетворитись на мертву мову, на кшалт латинської.

Жанна Янковська, докторка філологічних наук:

– Шевченко, перебуваючи в Санкт-Петербурзі, поширював українську культуру, пишучи її російською мовою. В основному російською мовою написані в нього повісті. Якщо згадати, наприклад, поему «Наймичка» і російськомовну однойменну повість Шевченка, то між ними була вагома різниця, Франко порівнював їх і казав, що російськомовна має ширшу інформацію і детальніше розповідає про українців, тобто він це робив із метою донесення до росіян певної правди. Тому вибачте, але і російськомовного Шевченка ми їм не віддамо.

Марія Петрушкевич, докторка філософських наук:

– Повна відмова – негативний крок, це не є добре для розвитку української культури й освіти. Ми, як страуси, ховаємо голови в землю, ніби російської культури й літератури немає. Тому що ми її заборонили, а насправді вона ж нікуди не дівається і не перестає впливати. Адже є інші способи впливу, наприклад, соціальні мережі, інтернет, знамениті блогери, яких молодь зараз слухає і вони є авторитетом. І вони можуть послуговуватися тими образами й меседжами, які дає російська культура і література.

На учителів можна покласти функцію, як уміння тлумачити російську літературу, не просто зчитувати зміст творів, а навчити майбутніх учителів шукати, знаходити й розвінчувати ті російські імперські міфи, які нам транслювалися століттями. І тоді, з одного боку, ми будемо знати російських авторів, їхні твори, але з іншого боку – вони для нас будуть безпечними, тому що ми їх зможемо правильно, адекватно розтлумачувати й бачити, де є небезпека, а де її немає.

Олександр Портянський, інженер-геофізик:

– Спочатку загальне зауваження. Книга як моральна категорія існуватиме, поки існує людство. Інша річ – книга на конкретному носії, а саме – паперова книга. Її час закінчується, і скоро вона в масовому порядку зникне. Швидше за все в недалекому майбутньому паперова книга стане предметом розкоші: залишаться тільки дуже дорогі подарункові видання, на прекрасному папері і в дорогоцінних палітурках. Прогрес незворотний, подобається нам це або ні. Хоча особисто для мене узяти в руки нову, що пахне друкарською фарбою, книгу або, навпаки, стару книгу, яку тримав в руках мій дід – задоволення, яке не може замінити будь-який цифровий формат. В електронному вигляді я читаю тільки те, чого у мене немає на полиці.

Про книги російською мовою в Україні. Природно, після усіх злочинів росії, після усього горя і втрат, ненависть до росії, росіян і до їхньої мови поширюється і на книги. Тим паче, що мову і культуру фашистський режим росії використовує як зброю. І якщо в придачу до Пушкіна слідують танки і національне пригноблення, можна обійтися без Пушкіна.

Та все ж повна заборона на російську літературу представляється мені помилковою. Мені здається, треба зберегти і вивчати в школі ті твори, які в усій красі зображують мерзенність «російського світу». У Толстого і Буніна, наприклад, можна знайти немало того, що просто необхідно знати новим поколінням українців, щоб розуміли, з ким їм доводиться бути сусідами і чого від таких сусідів можна чекати.

Ну і, звичайно, треба зберігати ті книги українських авторів, які нерозривно пов’язані з Україною, навіть якщо вони написані російською.

Василь Кметь, директор Львівської муніципальної бібліотеки:

– Кілька років тому, викладаючи на історичному факультеті, зустрівся зі студентами й був здивований, коли вони раптом почали цитувати Маркса, Енгельса, Леніна. У мене був шок. Ясно, що у 17 років вони не застали Радянського Союзу й не читали повне зібрання творів Леніна. Запитав, звідки у них це. Студенти не зрозуміли причину мого подиву. Вони просто брали книжки в бібліотеці, і в тих українськомовних книжках були цитати з чіткою марксистською ідеологією. Не треба думати, що лише мова розв’язує питання ідеології. Це питання змісту.