Важлива місія нашого бейсболу

13:50
1055
views

Головний тренер збірної України з бейсболу Олег Бойко – співрозмовник цікавий та часом вражаючий. І навіть бесіда, в якій планувалося підведення підсумків минулого року в кропивницькому та українському бейсболі, не стала просто констатацією того, що в цей надзвичайно важкий час відбулося в улюбленому виді спорту, який вже давно є спортивною візитівкою Кіровоградщини. Скоріше, це була розмова на важливі та  значущі теми, які сьогодні є важливими та хвилюючими для переважної більшості української спортивної спільноти. І вже на самому початку Олег Миколайович мене здивував.

– Я б хотів спочатку привернути увагу до сьогоднішнього рівня  спортивної журналістики в Україні. Мені здається, що вона зараз навіть не на другорядних ролях. І це можна пояснити не тільки війною. Адже й у мирний час спортивні журналісти не були володарями дум, а спорт у цілому не отримував такої підтримки, якої потребував, хоча б в плані виховання молодого покоління. Тепер же й поготів. Наскільки мені відомо, спортивному журналісту вашого рівня в Кропивницькому практично неможливо віднайти роботу з гідною оплатою праці. Аналітичні та детальні спортивні матеріали цікаві хіба що «Україні-Центр». Усі інші місцеві масс-медіа, переважно інтернет-ресурси, обмежуються невеличкими інформаційними повідомленнями, які перехоплюють один в одного. Лише деякі обласні федерації приділяють необхідну увагу популяризації своєї діяльності. А в сучасних надважких умовах і журналістика в цілому суттєво змінилася. Журналісти також хочуть їсти, і, виходячи з цього, ті, хто має можливість забезпечити представникам мас-медіа непогані умови, «замовляють музику». Незалежна журналістика зараз або виключно альтруїстична, або її взагалі немає. Я б не став порівнювати журналістику з сучасним відеоблогерством, яке будується на захопленнях глядачів та бажанні зібрати якомога більше вподобайок та коментарів і на цьому заробити. Там зазвичай глядачів провокують, і не так часто можна віднайти об’єктивність. До чого я веду? Хочу підкреслити, що ця бесіда йде від серця й це тільки наша незалежна думка. Ніхто нас до цього інтерв’ю не спонукав і не виказував побажань, про що говорити. Можливо, тому й ми будемо не дуже цікаві.

Що стосується розвитку спорту в Україні саме зараз, то я дуже довго думав: а навіщо це зараз і чи потрібно взагалі? І тут я під час однієї з багатьох суперечок, які зараз виникають у Фейсбуці, побачив коментар нинішнього керівника Управління молоді та спорту Кропивницького В’ячеслава Гурського. Там він абсолютно справедливо зазначив, що мільйони, які витрачаються на спорт, компенсуються увагою мільярдів людей, які цікавляться тим, що відбувається в нашій країні.  І тут я погоджуюся, що спорт нашій державі, яка веде страшну війну з рашистськими агресорами, саме зараз потрібен для того, щоб привернути до нас увагу всього світу. При цьому я добре усвідомлюю, що така оцінка вигідна саме спортсменам або керівництву.

І в цьому плані я не зовсім розумію, коли мені говорять про надзвичайну важливість спортивних результатів. Я говорив про це в нашому профільному Міністерстві й підкреслю зараз, що в нас немає об’єктивних причин перемагати будь-кого в будь-якому виді спорту. Ми не більше тренуємося, у нас не кращі умови, у нас виїхало з країни дуже багато перспективних атлетів, у нас руйнується інфраструктура, у нас важкий моральний стан, і наші думки не дозволяють сконцентруватися виключно на змаганнях. Тому успіхи, які здобувають українські атлети, – це вже подвиг, що досягається не завдяки, а всупереч.

Так, нам кажуть про патріотизм. Але на патріотизмі можна виграти один – два рази, виклавшись навіть на сто п’ятдесят відсотків своїх можливостей. Але стабільно на одному патріотизмі перемагати неможливо. Є приємні виключення, але досягати успіхів стає все важче, важче й важче… Тому наша головна ціль – презентувати Україну й показувати, що, попри всю трагедію сьогодення, ми маємо сили на спортивну боротьбу.  Ось такий, можливо, і завеликий початок у нас вийшов.

– Тепер давайте перейдемо до спортивної складової й підіб’ємо бейсбольні підсумки минулого року…

– Тут доцільніше буде повернутися до початку 2022 року. Погодьтеся, що ми не вірили в те, що широкомасштабне вторгнення відбудеться. Ви саме про це мені говорили, розповідаючи, що на Олімпіаді в Пекіні, відповідаючи на питання західних колег, яких цікавила наша готовність до війни, ви підкреслювали, що українці будуть боротися, але вірять у здоровий глузд й абсурдність такої війни в 21-му столітті. Такі ж відчуття були у мене, коли спілкувався з колегами у Любляні напередодні вторгнення, на конгресі міжнародної федерації.  Коли ж війна почалася, то переважна більшість із нас просто розгубилася, і спортивні чиновники не стали виключенням. І ніхто не розумів, як в таких умовах працювати далі. Спочатку всі захопилися збором благодійних коштів на допомогу ЗСУ. Ми також долучилися до цього процесу під час своєї поїздки до США. Але, чесно кажучи, ми не знали, на що були направлені кошти, які зібрали з нашою допомогою.

Що стосується змагань, то наше спортивне керівництво прийняло рішення, що ми беремо участь лише в міжнародних турнірах, на які нам виділили кошти західні колеги. Внутрішніх змагань взагалі не проводилося. Це призвело до того, що рейтингових очок області ми не принесли. Відповідно, постало питання про доцільність нашого подальшого існування на обласному рівні. Ну якщо бейсбол не приніс області звичних очок, то навіщо ж його фінансувати?  Адже наше головне завдання – досягати успіху на внутрішній арені й готувати резерв гравців для збірних України. За міжнародні старти вже відповідає міністерство та НОК України. На жаль, заробляти самостійно ми не навчилися й залежали від бюджетного фінансування. Я вірю, що це має статися, ми маємо навчитися функціонувати в сучасних умовах. І, чесно кажучи, в той період було неймовірно важко. Тут, знаєте, я ніколи не зрозумію, коли, для прикладу, представники умовного «фігурного катання» говорять про те, що не треба підтримувати бейсбол. А в нас таке відбувається. На мою думку, це неприпустимо, кожний вид спорту потребує допомоги, навіть стартової, коли виховується любов до цього виду. Ми ж робимо одну справу й не маємо вносити розлад у нашу спортивну родину. І я дуже вдячний тим колегам зі спортивної спільноти Кіровоградщини, які тоді, в 2022-му, з розумінням поставилися до нашої ситуації.

І ми вистояли, згуртувалися й у 2023-му довели свою конкурентоспроможність. Ми виграли абсолютно всі змагання, які проводилися в Україні в усіх вікових групах від самих маленьких до дорослих. Таким чином, саме ми принесли до скарбнички області понад 30 тисяч (бейсбол+софтбол 43 000) залікових очок. А це трохи більше половини від усіх балів, які набрали спортсмени Кіровоградщини в 2023-му. Зрозуміло, що нам удалося повернути собі в області ті позиції серед видів спорту, які посідали до початку війни.

– А як виступали на міжнародній арені?

– Із перемінним успіхом. Найуспішнішими були наші діти, які виграли кваліфікацію до чемпіонату Європи серед бейсболістів до 13 років. Їх готували кропивницькі наставники Дмитро Лимаренко, Євген Поляков та Роман Лопата, а головним тренером був киянин Євген Ткаченко. І після європейського відбору ця команда дійшла до півфіналу Літл-Ліги, в якій грають найкращі команди різних континентів.  І хоча колись Україна тричі вигравала європейські змагання та брала участь в американському фіналі, але на цей момент такий результат просто чудовий. Хоча в цьому віці не потрібно перебільшувати значення результату, адже сьогодні юнакам подобається бейсбол, а завтра їх захопить інший вид спорту.

Що стосується кадетів, то вони зіграли лише на міжнародному турнірі, який організували австралійці в Німеччині. А ось юніори спіткнулися в одній грі проти шведів. Наші хлопці весь матч були попереду, але не відзахищалися в заключному інінгу.

Ну й нарешті переходимо до національної збірної. Ми провели гарну підготовку й начебто виконали поставлене завдання, посівши 14-те місце. Але перед самим турніром змінили правила, і цього виявилося недостатньо для збереження прописки в елітному дивізіоні.  Зараз, оцінюючи цей дуже цікавий турнір, я розумію, що в нас було небагато шансів на успіх. Ми на попередньому етапі потрапили в дуже потужну групу. Тут суперниками були нідерландці, французи та хорвати. Так ось нідерландці мали в своєму складі декілька гравців із-за океану, а двох – із найсильнішої бейсбольної ліги в світі – мейджор-ліги. При цьому Діді Грегоріас  прославився тим, що потрапив до складу легендарного клубу «Нью-Йорк Янкіз», а в Нідерландах він був удостоєний лицарського титулу. І ось цей сер Діді Грегоріас грав проти нас на позиції шорт-стопа – це головний організатор захисту своєї команди. Але Нідерланди цей турнір не виграли, поступившись у півфіналі майбутнім чемпіонам – збірній Іспанії, у складі якої не було жодного іспанця!

У ще в одних наших суперників по групі – хорватів – грали кілька венесуельців. На минулому  чемпіонаті Європи їх було лише двоє.  Тож венесуельці, які мають чудову школу й відповідну майстерність, із задоволенням приймають пропозиції з Хорватії. Тож бажаючих вистачає. І нам з ними боротися неймовірно важко, як і проти французів, в яких також кілька натуралізованих виконавців.

А на другому етапі ми відразу потрапили на італійців, які завжди були серед головних претендентів на чемпіонський титул. Тут же вони  сенсаційно програли шведам і вилетіли у втішний турнір. На поєдинок з Україною італійці вийшли просто розлючені, і ми не змогли зупинити їх переможний настрій. Італійці не дали нам жодного шансу.

На цій грі був присутній містер Куріяма – менеджер японської збірної, яка перемогла на найпрестижнішому  World Baseball Classic за участі збірних різних континентів. Він спеціально приїхав на наш матч, щоб зустрітися з гравцями та тренерами збірної України. Ажіотаж навколо його персони був великий, і всюди японського фахівця супроводжувала знімальна група. Знаєте, яке він поставив мені перше питання: чи дійсно для мене зараз важливий бейсбол?  І коли я відповів, що мої думки далекі від гри, то він відповів, що так і думав, побажавши нам витримки.

Свою єдину перемогу на турнірі ми здобули над австрійцями, у складі яких також не було легіонерів. Але вирішальна гра за право залишитися в дивізіоні А в нас була проти збірної Греції, за яку грали виключно американці. Тут, думаю, коментарі зайві.

Знаєте, у тому, що ми не залишилися в еліті, є позитивний момент. Тепер ми матимемо можливість у цьому році зіграти в дивізіоні В. А так би цей рік ми просто пропускали. І взагалі все об’єктивно. Поки це наш рівень. При цьому мені сподобалася віддача наших гравців, командна взаємодія та прагнення боротьби. У кожному матчі хлопці віддавали усі сили, і я їм подякував. Нам абсолютно не соромно за свій виступ. Ну а якщо греків влаштовує такий шлях, то це їхній вибір. І без натуралізованих американців грецька команда взагалі неконкурентоспроможна. Але переконати колег по федерації, що це неправильно, поки що не вдається.

– Який загальний рівень розвитку європейського бейсболу?

– Я думаю, що цей рівень суттєво зріс. І тим самим зросло й розмежування. Багаті – ще багатіші, а бідні – бідніші. На жаль, наш рівень падає. Це пов’язано з війною, а також залученням до інших збірних великої кількості домініканців, кубинців, венесуельців та американців.  У тій же Іспанії не дуже радіють європейському титулу такої збірної. Це не розвиток виду спорту.

– А на нещодавньому конгресі Європейської конфедерації бейсболу та софтболу ви не піднімали це болюче питання?

– Піднімав, і не в перший раз. Я входжу до керівних органів Європейської конфедерації. І намагався привернути увагу колег до проблеми формування збірних команд. І мене дуже здивувало, з якою поспішністю й зверхнім відношенням віднеслися до спільних зауважень. Ірландці зазначили, що я вже ставив це питання три роки тому й воно не знайшло підтримки більшості. Їхні аргументи зводяться до того, що вони нічого не порушують. Якщо людина має паспорт держави, то має право виступати за збірну. Те, що така натуралізація заради результату призводить до падіння інтересу до виду спорту, впливає на його рейтинг у таких країнах, як наша, де оцінюють результати, а також знецінюють національний принцип, наразі нікого не хвилює. На мій погляд, є клубні турніри, за які нехай хоч марсіани грають. Це справа власників клубів. Ми ж існуємо в Україні за рахунок податків громадян, і, направляючи ці кошти на залучення іноземців задля досягнення результату, ми зраджуємо людей і національну ідею. Знаєте, як Ізраїль здобув путівку в бейсболі до олімпійського Токіо? Там смогли сформувати й протягом року тричі підсилити з американців, які й виграли кваліфікацію до чемпіонату Європи, потім сам чемпіонат, а згодом і олімпійський відбірковий турнір серед команд Європи та Африки.  Тож у кожного свій шлях. У нас не було множинного громадянства, та й українці просто не зрозуміють такого підходу. Ну й коштів на це просто не вистачить.

До речі, якщо в 2022 році нас звільнили від сплати внесків за участь у міжнародних змаганнях і взяли на себе всі витрати, у 2023-му році знову не брали внески й закрили деякі проблемні моменти, то в цьому році членські внески з нас зняли в повному обсязі й не гарантували певну фінансову допомогу. Це такий собі дзвіночок не тільки спортивного характеру. Я отримав можливість виступити з промовою перед завершенням Конгресу, в якій розповів про ситуацію в Україні й подякував усім європейським колегам за підтримку та допомогу.

– Питання про вашу відставку після вильоту з еліти не піднімалося?

– Ви знаєте, я, напевно, один із найбільш довгограючих головних тренерів. Цю посаду займаю з 1999-го року. Просто є якась відповідальність перед колегами та гравцями. І з кожним новим поколінням збірників я переживаю новий  етап кар’єри, вдосконалюючись і навчаючись разом із хлопцями. Вірю, що в мене зараз тільки новий  етап.

– Я так зрозумів, що для вас важлива побудова системи виховання гравців, а не досягнення результату будь за що?

– Тут наведу цікавий факт. У мене в минулому році вперше відбувся онлайн-звіт у міністерстві про роботу. Раніше я звітував перед комісією  сам на сам, а тут ми мали можливість почути всіх своїх колег. Так ось там представника одного із зовсім нових олімпійських видів спорту спитали про критерії відбору на Олімпіаду.  Він відповів, що системи немає, але вони чули про гарну дівчину з Лос-Анджелесу, яка точно потрапить до четвірки найкращих на Олімпійських іграх. І знаєте, я трохи не очманів від того, що таке можливе. Ми колись також були такими недосвідченими та оптимістичними. Але поступово ми прийшли до думки, що потрібно розбудовувати систему та інфраструктуру. Але зараз це поки що неактуально. Ставка виключно на досвід людей може не спрацювати, адже вони можуть набратися цього досвіду та піти. І це даремно витрачені кошти. Тому ми все одно повернемося до того, що майбутнє в належній інфраструктурі й побудові системи підготовки.

– Як вам із колегами в нинішніх умовах удається залучати дітей, мотивувати дорослих бейсболістів та зберігати структуру, яка існує вже багато років?

– Скажу чесно, стосовно дорослих у нас дуже мало можливостей втримувати гравців.  Деякі з хлопців виїхали за кордон, а деякі боронять державу в лавах Збройних сил України.  Залишаються лише справжні патріоти, які не можуть жити без бейсболу.  Але й діти також поїхали від війни разом із своїми батьками. Я пишаюся нашими тренерами, які віднаходять потрібні аргументи. Адже в бокс йдуть, маючи приклад Усика, у боротьбі є Беленюк, баскетбол транслюється на багатьох спортивних каналах і зірок НБА також багато хто знає, про футбол я взагалі не говорю. А до нас діти йдуть, навіть не маючи представлення, що є якісь професійні ліги. Тому потрібно робити все, щоб, перш за все, дітям було цікаво, щоб вони зрозуміли привади нашої гри й відчули, що тренери прагнуть їх вчити. Ну й безумовно фактор зарубіжних турнірів відіграє свою роль. Так, нам потрібно більше медіа-підтримки, більше трансляцій, більше роз’яснень. Але хіба зараз до цього?

– І все ж, які плани на цей рік?

– Наші діти будуть грати фінальний турнір чемпіонату Європи U-12. Кадети до 15 років та молодіжка зіграють європейську кваліфікацію, а національна збірна зіграє в чемпіонаті Європи в групі В. Два клуби, «ЦНТУ-СДЮСШОР-Горн» та «Ураніум», заявлені до участі в Єврокубках.

– Як зараз взаємовідносини з обласним спортивним керівництвом і чи відчуваєте підтримку керівництва рідної ОСДЮШОР -2?

– Ми знаходимо розуміння. Хоча, незважаючи на те, що ми із софтболом в одній федерації, у нас, як з’ясувалося, різне бачення розвитку, різні філософії, різні умови існування та різне відношення з боку спортивного керівництва.  Я тут вдячний першому віце-президенту національної федерації бейсболу та софтболу України Володимиру Ковальову, який є дуже позитивною людиною, і саме він нас об’єднує. Що стосується умов для тренувань, то вони після реконструкції ОСДЮСШОР-2 суттєво поліпшилися. Ми тепер майже не маємо проблем у зимовий період. Вдячні директору школи Віталію Винокурову, який врахував наші побажання ще в період перебудови, і ми отримали сучасну базу. Та й зараз підтримка Віталія Миколайовича доволі суттєва.

– І наостанок декілька слів про документальний фільм про український ресторан «Веселка», який зняли в США, який озвучив Девід Духовни і героями якого стали гравці та тренери збірної України?

– Це історія улюбленого в Нью-Йорку українського ресторану Veselka та його власників – батька і сина Тома та Джейсона Бірчардів. Саме Джейсон узяв на себе харчування нашої команди під час перебування в Нью-Йорку. Він нам дуже допомагав і вирішив багато нагальних проблем. Та й Україні він постійно допомагає.  Сам же заклад, прикрашений українською символікою, дуже популярний. І для того, щоб потрапити туди, бажаючим потрібно вистояти велику чергу. Вибір українських страв і великі порції просто вражають. Ну й це дійсно дуже смачно. Так ось під час нашого перебування в Нью-Йорку на всіх заходах нас постійно супроводжували відеооператори. Вони, звісно, знімали Джейсона, і нас заразом. Знаю, що матеріалу вони зняли багато.  Сподіваюся, що фільм вийшов цікавим,  і з задоволенням його за можливості подивлюся. А  деякі наші гравці навіть будуть присутні на прем’єрі, яка відбудеться 22 лютого в ТРЦ Kyiv River. Ну і запрошую всіх переглянути цю документальну стрічку з українським бейсбольним акцентом.

Пару тижнів тому в спілкуванні після тренування я почув таку думку, що мені сподобалась, і саме її я використовував у своїй промові на завершенні конгрессу. «Два виміри формують відношення під час війни: пріоритетність та важливість. Майже те саме, але ні. Бейсбол має найвищій пріоритет для мене, але він не важливий зараз. Підтримка України в кожної країни й людини має різний пріоритет, але зараз саме вони дуже важливі».