Зв’язані однією ціллю

12:03
1377
views
На фото: (зліва направо) Лілія Фоміна, Ілгам Ібрагімов, Юлія Ісаченко, Сабіна Табачук, Максим Андрусенко.

Коли ми в минулому розповідали про потенційних олімпійців Кіровоградщини, які мають можливість представити Україну в Парижі, тоді ще не знали, що в нас з’явиться ще одна олімпійська надія. Але, після декількох класних виступів на міжнародних змаганнях з кульової стрільби, свій шанс пробитися на Олімпійські ігри отримала представниця Петрового Юлія Ісаченко.

На олімпійському кваліфікаційному турнірі в Ріо п’ятнадцятирічна Юля разом із бронзовими призером Олімпіади в Токіо Олегом Омельчуком посіли друге місце в міксті в стрільбі з пневматичного пістолета. Але, на жаль, у цьому виді програми ліцензії не розігрувалися. А ось в індивідуальних змаганнях у стрільбі з пневматичного пістолета з 10 метрів наша землячка, на превеликий жаль, не подолала кваліфікацію. Тож поки Юлії потрібно сконцентруватися на підготовці до юнацької Олімпіади, де в неї є чудові шанси здобути нагороду.

Та  й у такому юному віці ще важко триматися на топ-рівні, вважає старший тренер збірної області зі стрільби Ілгам Ібрагімов. А оскільки саме з ім’ям Ілгама Маїсовича, який підготував  за свою тренерську кар’єру в Україні двох заслужених майстрів спорту України, 7 майстрів спорту України міжнародного класу, понад 35 майстрів спорту України та більше 90 кандидатів у майстри спорту – багаторазових переможців та призерів всеукраїнських та міжнародних змагань, у  нас асоціюється відродження стрілецького спорту та визначні досягнення наших стрільців, ми зустрілися з нашим талановитим наставником у єдиному стрілецькому тирі, який функціонує в Кропивницькому.

Ми побачили, в яких умовах зараз готуються до змагань кропивницькі стрільці, і поговорили не лише про злет Юлії Ісаченко, але й про той шлях, що подолав до визначних досягнень сам Ілгам Ібрагімов, про тренерську династію Ібрагімових, про особливості роботи зі спортсменами-інвалідами, сьогоднішні досягнення, проблеми та подальші перспективи.

Ілгаме Маїсовичу, давайте розпочнемо з того, як починався ваш спортивний шлях?

– Я почав займатися стрільбою в 1977-му році в столиці Азербайджана місті Баку, у стрілецькому спортивному комплексі «Динамо». Спеціалізувався на стрільбі зі швидкісного малокаліберного пістолета. Досяг певних успіхів, став майстром спорту колишнього Союзу, неодноразовим переможцем чемпіонату республіки, переможцем союзної першості Збройних сил, але на серйозний міжнародний рівень як спортсмен не вийшов. Тому в 1986-му році абсолютно усвідомлено поступив на тренерський факультет Азербайджанського державного інституту фізичної культури та спорту. Потім, після служби в армії, в 1987-му почав працювати в республіканському спортивному клубі ДТСААФ. Мої учні були чемпіонами Азербайджану, вигравали зональні чемпіонати Союзу та ДТСААФ. Коли розпочалася війна між Азербайджаном та Вірменією, я перебував на курсах підвищення кваліфікації, де познайомився з Євгеном Кузьміним, який і запросив мене до тодішнього Кіровограда. Мабуть, він зробив мені протекцію, тому що згодом мені додому зателефонував  директор ДЮСШ-1 гороно Микола Денисенко й офіційно запропонував роботу в місті, яке згодом стало для мене рідним і де я зміг проявити свій тренерський фах. У Кропивницькому працюю з 1990-го року.

Згадайте нашу славну спортивну історію і найкращих своїх вихованців.

– Розпочну, мабуть, з Віктора Аджамського, з яким працював з 1990 по 1998 рік. Вітя був не тільки чудовим радіоведучим – діджеєм «Вітер», але й дуже талановитим спортсменом. Він вигравав чемпіонат України та Європи і був рекордсменом світу в команді. Зараз займається фото- та відеозйомкою і мешкає в Києві. У 1999-му році бронзовою призеркою чемпіонату Європи стала Катерина Зеленко. Срібло європейської першості 2006-го року здобував Максим Легков. Переможцем Кубку України та призером чемпіонату України, володарем семи нагород чемпіонатів Європи був Олександр Зайцев, золото й срібло національної першості та друге місце міжнародного турніру в Пльзені вигравала дворазова рекордсменка України 2017 року  Тетяна Селедцова. Призерками чемпіонату України були рекордсменка України 2017 року Альона Шевченко, Лілія Нестеренко, Євгенія Шалова та Ангеліна Вовк. Із останніх досягнень можна виділити успіхи Романа Копійки, який у 2021-му році був срібним призером чемпіонату Європи й неодноразовим переможцем і призером чемпіонатів України, а Анастасія Юрова завоювала бронзу національного чемпіонату. У минулому році Лілія Фоміна, Сабіна Табачук та Юлія Ісаченко виграли золото чемпіонату України в команді. І, нарешті, на чемпіонаті Європи 2024-го року Юлія Ісаченко завоювала дві срібні медалі й отримала право в складі збірної України поборотися за олімпійську ліцензію.

Ще я є першим тренером наших видатних стрільців-дефлімпійців Олександра Костика та Сергія Фоміна, які вигравали Дефлімпійські ігри, були неодноразовими призерами головних змагань чотириріччя серед спортсменів із вадами слуху, переможцями та призерами чемпіонатів Європи та світу. Хлопці продовжують наполегливо тренуватися й зупинятися на досягнутому не збираються. Ну а ми з колегами, незважаючи на всі складнощі сьогодення, продовжуємо готувати нову зміну нашим чемпіонам.

Як ви відбираєте майбутніх чемпіонів, з якого віку і які якості, перш за все, потрібні для гарного стрільця?

– Набираємо ми дітей з десяти років. По-перше, я звертаю увагу на координацію. Даю в руки пістолет і спостерігаю, яка природна стійкість. Якщо рука труситься, передаю колегам на гвинтівку. Там більше дотиків до зброї. Вони тримають гвинтівку руками, підбородком, щокою. Тож упор більший. У нас же один дотик рукою, і будь-який тремор впливає. Ще звертаємо увагу на психологічну стійкість та фізичну витримку. Головне для гарного стрільця – це психологія і вміння тримати себе в руках, контролювати всі свої рухи й постійно бути в тонусі. У нас буває, що на тренуваннях людина стріляє просто блискуче, а на змаганнях «пливе».

Як покращуєте фізичну форму своїх вихованців?

– Ми займаємося спеціальною фізичною підготовкою. Це комплекс спеціальних статичних  вправ на тримання зброї. Цьому приділяємо доволі багато часу. Стосовно загальної фізичної підготовки, у нас тут немає особливих умов для цього. Але віджиматися, підтягуватися я вимагаю. Літом на вулиці більше можливостей. Там і крос практикуємо, і вправи на спортивних майданчиках. Хтось ще окремо тренується в тренажерці. Раніше, коли працював басейн в СДЮШОР «Надія», ми ще з нашими лідерами плавали безкоштовно. Тож будь-яку можливість для фізичної підготовки намагаємося використовувати.

Скільки спортсменів наразі займаються стрільбою в Кропивницькому та в інших регіонах Кіровоградщини?

– У нашій КДЮСШ-3 тренуються в різних групах 72 чоловіка. Окрім цього, в обласній школі вищої спортивної майстерності ще три спортсмени – члени збірної України, чемпіони країни 2023 року Роман Копійка, Лілія Фоміна та Сабіна Табачук. Це дорослі спортсмени, які вже перевищили вік, що дозволяє перебувати в ДЮСШ. До того ж Ліля та Сабіна вже пробують свої сили на тренерській ниві. Ще в нас у Петровому працюють три тренери, у яких займаються близько тридцяти учнів. Тир там, м’яко кажучи, не дуже гарний. Але там майже всі школярі пройшли через цей тир. І там дуже талановиті та працьовиті діти. Вони з раннього дитинства звикли до праці, і в них інше відношення до тренувань. Це в Кропивницькому в них репетитори, прогулянки, комп’ютери, телефони, а в Петровому все інакше. Там зростав Роман Копійка, якому лише відсутність достатньої кількості учасників завадила виграти молодіжну європейську першість.  І там народилася наша найталановитіша зірочка, що лише сходить, Юлія Ісаченко. Юля зараз, мабуть, одна з головних надій стрілецького майбутнього України. Ця дитина обдарована від природи, і головне зараз – дуже дбайливо використовувати цей талант.

Що ви маєте на увазі?

– У такому віці, а дівчинці лише 15 років, головне – не перевантажити. А Юля, яка починала займатися в Михайла Смелова, світла йому пам’ять, а зараз тренується в Максима Андрусенка, майже не вилазить із зборів і багато змагається. Але їй ще потрібно пройти юніорській, молодіжний, а потім уже дорослий рівень. Поки все гарно складається, але може накопитися психологічна та фізична втома. І треба відчути, коли потрібно дати дівчинці перепочити. Але це вже справа особистого наставника та тренерів збірної. Ми вже не можемо вплинути на цей процес. Наразі я є другим тренером Юлії Ісаченко. І, як старший тренер збірної області, зробив все від мене залежне, щоб Юля продовжувала тренуватися, коли її наставник на рік був призваний до ЗСУ, і сприяв її прогресу, як це можливо.

На кваліфікаційному турнірі в Ріо були шанси потрапити на Олімпіаду до Парижу?

– Чесно кажучи, їй ще дуже важко. Так, Юлія здобула срібло в міксті разом із Олегом Омельчуком. Але там досвідчений майстер відстріляв на дуже високому рівні, а Юлі потрібно було просто триматися на своєму нинішньому рівні й не помилитися. З цим вона чудово впоралася. А ось результат у індивідуальних змаганнях свідчить про те, що до дорослого олімпійського рівня нашій талановитій дівчинці ще потрібно дорости. І все необхідно робити поступово. Нехай набереться досвіду на юнацьких змаганнях, спокійно пройде наступний олімпійський цикл і підійде до Лос-Анджелеса готовою психологічно та фізично. У Юлії ще попереду дуже довга та, дай Боже, успішна спортивна кар’єра.

Скільки в кульовій стрільбі всього дисциплін, в яких будуть розіграні нагороди в Парижі?

– Усього десять комплектів нагород. У гвинтівці – пневматична гвинтівка, 10 метрів, чоловіки та жінки; гвинтівка з трьох положень, 50 метрів, чоловіки та жінки; пневматична гвинтівка, 10 метрів, мікст. У пістолеті – пневматичний пістолет, 10 метрів, чоловіки та жінки; швидкісний пістолет, 25 метрів, чоловіки; пістолет, 25 метрів, жінки; пневматичний пістолет, 10 метрів, мікст. Є ще п’ять видів у стендовій стрільбі, але то зовсім інша стрільба.

Скільки ліцензій зараз має Україна?

– Наразі має п’ять неіменних ліцензій на Ігри-2024: у стрільбі з гвинтівки з трьох положень (здобув Сергій Куліш), швидкісного пістолета (Денис Кушніров), пневматичного пістолета (Павло Коростильов) та в стендовій стрільбі жіночому скіті (Ірина Маловічко).

До речі, памятаю, що в нас був непоганий стенд. Але, куди він подівся, краще спитати наших спортивних керівників. Я так зрозумів, що у вас тут є стрільба з пневматичного та малокаліберного пістолета. А стрільбою з гвинтівки у вас хто займається?

– У нас єдиний тренер – Юлія Тарасова. І тут також є певні успіхи. Ось нещодавно дівчинка 2010 року народження виконала норматив майстра спорту України. Дві спортсменки входять до резервного складу збірної України.

А навіщо стрільцям із гвинтівки такі костюми, наче у космонавтів?

– Це піклування про здоров’я. Там дуже велике навантаження на спину, хребет і ноги. А костюм допомагає зменшити навантаження. Але травм спини у гвинтівочників все одно багато.

У наш дуже нелегкий час важлива підтримка на різних рівнях. Як у вас в цьому плані йдуть справи?

– Ми не можемо жалітися на відсутність підтримки та допомоги. Завдяки міській владі нам удалося відновити стрілецький тир. Ви самі маєте зараз можливість переконатися в тому, які в нас чудові умови для тренувань. Нам у минулому році придбали два пістолети, гвинтівку,  костюм,спеціальну електронну установку для тренувань, яку ви щойно бачили, та кульки для пневматики. Чим може, допомагає Кіровоградський регіональний центр «Інваспорт». Обласне спортивне управління разом із міським управлінням забезпечує можливість виїжджати на збори та змагання. При цьому в надважкий час війни нічого в цьому плані не змінилося.

А зі змаганнями як було в ці два роки?

– У 2022-му році ми майже не виступали. Чесно кажучи, я боявся дітей везти. Лише наприкінці 2022-го року ми таки виїхали, здивувавши всіх тим, що стали другими в команді у пістолеті на молодіжному чемпіонаті України. У 2023-му році дівчата виграли літній чемпіонат України в командному заліку, а на зимовому чемпіонаті стали другими. У цьому році, якби була Ісаченко, то ми б знову могли претендувати на медалі. Але через її участь в олімпійській кваліфікації вимушені замінити її першорозрядницею. Тож на щось значне розраховувати буде важко.

Де зараз найкращі умови для змагань?

– Майже всі великі змагання проводяться у Львові. Є ще дуже гарний стрілецький комплекс у Вінниці, там відкритий тир. А всі рекорди фіксуються саме просто неба.

Ми багато говорили про успіхи, але представників Кіровоградщини, окрім Юлії Ісаченко, ми не часто бачимо в основному складі національної збірної на чемпіонатах світу, Європи, не кажучи вже про Олімпійські ігри. Чому так?

– Дійсно, у нас зараз у кандидатах Роман Копійка, Сабіна Табачук, Лілія Фоміна. А до основного складу ми, на жаль, дійсно недотягуємо. Нам нема чим стріляти. Патронів катастрофічно не вистачає. Один патрон коштує сім гривень. У Дніпрі їх закупають мільйон на тир, а в нас міське спортивне управління три роки тому придбало 50 тисяч патронів, але я їх тримаю лише на змагання. Ми переважно імітуємо стрільбу на установці й працюємо з пневматики. Ми стріляємо кульками. І тому ми 90 відсотків приділяємо пневматичній зброї й лише десять відсотків – малокаліберній.  Якби ми більше працювали з МК, то результати були б ще вище. А придбати малокаліберну зброю можна лише за наявності ліцензії. Таку в нас має лише ДЮСШ-3, директор якої Славік Іванов є ще й президентом нашої обласної федерації. Він дуже суттєво допомагає, і якби була можливість більшого фінансування, то він би його добився. Та я ж адекватна людина й розумію, що якщо буду вимагати з міста патрони, то це вже занадто. Є ж інші види спорту, які теж потребують уваги. І нам тут гріх жалітися.

Як ви залучаєте своїх учнів до тренерської роботи?

– Ліля Фоміна закінчила Львівський інститут фізичної культури, а моя донька Сабіна Табачук – факультет фізичного виховання нашого педуніверситету. Вони самі вирішили йти цим важким шляхом, а я, чим можу, їм допомагаю.

Які тренерські успіхи вже є в Сабіни?

– Вона тільки вчиться. Зараз Сабіна працює з Олексієм Голодком, який в минулому році на Кубку світу виконав норматив майстра спорту України міжнародного класу. Значить, донька на правильного шляху й веде далі хлопця, якому я віддав чотири роки свого життя. Але ж Сабіна, яка, до речі, ще й мати двох дітей, не хоче завершувати свою активну спортивну кар’єру. Вона дуже прагне того, щоб стати майстром спорту України міжнародного класу.

Скільки тренерів зараз працює в цьому тирі?

– Я, Сабіна та Ліля Фоміна, яка є дружиною Сергія Фоміна,  – на пістолетній групі, Олена Ібрагімова – на інклюзивних групах і Юлія Тарасова – на гвинтівці. Тож у нас тут створюються справжні стрілецько-спортивні династії. Хоча пояснювальну записку, як старший тренер збірної області, з приводу співпраці з найближчими рідними я вже писав.

А як створився ваш тренерський сімейний тандем із Оленою Ібрагімовою?

– Олена була гарною спортсменкою, завдяки улюбленому спорту ми познайомилися й пов’язали своє життя один із одним.

Саме Олена зараз опікується стрільцями з інвалідністю. Або, як зараз кажуть, інклюзивними спортсменами. Але ж ви були першим тренером майбутніх дефлімпійських героїв Олександра Костика та Сергія Фоміна. Наскільки відрізняється робота зі здоровими спортсменами й спортсменами з проблемами слуху і чому вони досягають кращих результатів?

– Ми працюємо й зі спортсменами з ушкодженнями опорно-рухового апарату. У них складнощі виникають із колясками під час переїздів на збори та змагання. А так вони навіть більш відповідальні й більш цілеспрямовані. Вони горять бажанням тренуватися й досягати успіхів. Я не скажу, що в них конкуренція менша. Так, у них нормативи трохи менші, але й проблеми здоров’я впливають. Але той же Олександр  Костик є майстром спорту серед здорових спортсменів. Олексій Голодок, який має проблеми ОРА, також стріляє серед здорових по майстерському нормативу. Скажу, зараз у нас тренується дуже перспективний хлопець в нозології ОРА Денис Яновський, який за належного відношення до тренувань здатен стати справжньою зіркою. Що стосується спілкування з тими хлопцями, у яких є вади слуху, то Олександр Костик чудово читає по губах, і ви зможете з ним легко поговорити. А Сергій Фомін – він слабо чує, але нормально розмовляє. Я дуже задоволений, що мені пощастило працювати з такими спортсменами. Ну й допомагає те, що в них є багато часу для тренувань. Вони всі отримують зарплату в збірній і до тиру ходять, як на роботу. І така праця по п’ять годин дає позитивний результат. До речі, на відміну від здорових спортсменів, вони можуть бути вихованцями ДЮСШ-3, допоки досягають результатів. Враховуючи те, що стрільбою можна займатися років до семидесяти, то попереду в наших учнів ще не один вдалий старт.

Як ви з Оленою вирішили розподілити тренерські обовязки, як будуєте свої відносини і чи є у вас конфлікти в особистому та професійному плані?

– Ну я ж не міг сидіти на багатьох стільцях. Я тренер, який  їздить зі здоровими спортсменами практично на всі змагання. Ось Олена й взяла на себе підготовку інклюзивних стрільців. І вже доросла до тренера пістолетної групи основного складу збірної України. Там потрібно доволі довго перебувати на зборах. Чесно кажучи, мені пропонували цю посаду, але я запропонував Олену. Мене спитали: чи впорається вона? Я відповів, що з моєї допомогою обов’язково впорається. І ось ми постійно радимося й рухаємося вперед. Олена дуже працьовита і як тренер значно жорсткіша за мене. Я ніколи не підвищую голос на учнів. Там, де я можу промовчати, Олена не буде мовчати. Великих конфліктів у нас ніколи не буває, а якщо по дрібницях, то майже кожного дня.

А хобі у вас є?

– На жаль, часу на це в мене не залишається. Я приходжу до тиру зранку й виходжу звідси пізно ввечері. Встигаю тільки поїсти та перепочити. У вихідні відпочиваю в саду та на городі. Я навіть в кінотеатрі, який у нас тут через дорогу, жодного разу не був. Хоча іноді дивлюся кіно в інтернеті. Але я не жаліюся. Таке життя мені подобається.

У вас немає тренерської втоми та розчарування й чи готові працювати далі?

– Бувають моменти розчарування, коли одні спортсмени завершують або переїжджають до інших областей і потрібно створювати нову команду. На жаль, у нас немає таких умов, щоб утримувати таланти. Ми фактично спортивні донори. У мене майстри спорту України міжнародного класу Селедцова, Семенко, Буніна виступають за Київ та Черкаси. А скільки майстрів спорту, що тут починали, зараз змагаються за інші команди! Але що поробиш? Доводиться починати заново і вкладати часто-густо власні кошти. Адже на складі, якщо взяти пневматичну зброю, з тридцяти одиниць десь чотирнадцять – мої власні. Одна гвинтівка приблизно коштує 3 тисячі у.о., а пістолет – 2,5. Але воно того варто, коли радієш від того, що твій новий учень досягнув успіху. На цьому шляху бувають нові виклики, нові відчуття, нові бар’єри, нові поразки й нові перемоги. І з цього складається моє життя. Так навіщо щось змінювати?