Романтичний «Подих кохання»

11:59
907
views

Минулої п’ятниці Муніципальний Театр Сатири подарував своїм відданим глядачам чергову прем’єру. Вистава «Подих кохання» за п’єсою нашого земляка – режисера, актора і поета Миколи Барабулі пройшла на одному диханні.

Нова постанова відрізняється від попередніх за багатьма чинниками. По-перше, в ній є намагання поєднати ліризм, романтизм і – певною мірою – героїку з реаліями нашого часу. Події відбуваються в період пандемії Covid-19, за рік до широкомасштабного вторгнення рф в Україну. По-друге, радує око виразність і мінімалізм сценографії, що постійно працювала на загальну картину сприйняття. По-третє, персонажі – це, так би мовити, люди з нашого двору, близькі нам за ментальністю і моделями поведінки. Хоча образи, які вивів на сцену Микола Барабуля, дещо ідеалізовані, очищені від брутальності, від складних морально-етичних нашарувань і проблем, наче вони не жили в епоху «розвиненого соціалізму», «перебудови» та «дикого капіталізму».

Попри те, що це герої з прозорою і спрощеною психікою, акторам не так вже й легко було входити в свої ролі. Сам матеріал був дещо не типовий для Театру сатири. Чи не тому для більшості з них це була «роль на подолання». Одначе успіх є, і ми маємо подякувати усім, хто брав участь в спектаклі, за їх благородну працю і творче втілення такого матеріалу, який більше схожий на казку.

Саме над художнім рішенням (сценографією) добряче попрацював Роман Бутовський. Він же зіграв не характерну для його амплуа роль Володимира – стурбованого батька і поставленого у безвихідь через карантин керівника камерного оркестру. Роль його матері, як завжди майстерно, виконала заслужена артистка України Вікторія Майстренко. У цій ролі я б назвав її не Олена Олегівна, а Олена Елегівна. Зрозуміло, чому? Тому що вона грала елегійну натуру. А от закоханий у неї професор хімії Антон Калинович (Микола Барабуля), як на мене, у цій прем’єрі не завжди виглядав переконливо. До речі, авторські вірші, які за сюжетом п’єси читав автор, звучали не зовсім розбірливо. Проте пара Юрій Тушевський (Юра, син Володимира) та Тетяна Циганова (Сан Санич, онука Калиновича) прекрасно справилися зі своїми ролями. Їхня робота була бездоганною. Образи мовчазних і корисних янголів виконали юні актори Єлизавета Бондар та Микола Лаврентьєв.

Щоправда, у п’єсі був ще один начебто незримий і підступний персонаж – Covid-19. Але за ходом дії він зникає, тому що був переможений силою кохання. Точніше, всеперемагаючою силою любові. Любові не тільки інтимної – любові до ближнього.

Прикрасою вистави також стали пісні у виконанні актриси театру корифеїв Олени Табак, а аранжування і обробку всього музичного матеріалу зробив Сергій Колчін.