Трофеї на війні

10:56
413
views

Користуючись тимчасовим перебуванням в тилу, продовжую свої невеликі нариси з армійського сьогодення. Цього разу хочеться розповісти про деякі моменти фронтового та прифронтового життя, про які мало говорять, але вони є.

Чи беруть українські воїни трофеї на полі бою? Та звісно. Про затрофєєні танки чи ще щось з техніки у всяких марафонах показують. А все інше?

Звісно, береться й інша зброя. Найцінніше – снайперські гвинтівки та кулемети. Їх зазвичай забирають ті, хто першим зайшов на ворожу позицію чи об’єкт, – штурмовики, мають повне право. Піхоті, яка заходить після них для утримання позицій, дістається, за бажання, все інше. БК особливо нікому не потрібен – після довгих боїв та довгого перебування ворога набоями та гранатами там все завалено, ящиками. Беруть гранати – нові, інших модифікацій, ніж штатні РГН, бо у ворога багатший арсенал і новіший, це важливо, наші гранати нерідко вироблені ще за часів Брежнєва, заіржавілі. Якщо знаходиш міни для мінометів, це непогано, на них часто голод, про таку знахідку доповідаєш начальству, їх після заберуть. А ще беруть магазини, обов’язково розрядивши, за інструкцією, бо один з тридцяти патронів може бути з сюрпризом і вибухнути під час стрільби. У ворога є непогані магазини з віконцями, завдяки яким видно, скільки лишилось набоїв – 25, 20, 15, 10, 5.

Беруть автомати, звісно. Після запеклих боїв їх можна знайти чимало, хоча більшість пошкоджені. Як відбирають годні? Просто чекаєш чергового прильоту поруч і під вибух міни маскуєш пробний постріл, бажано в бліндажі. Просто так стріляти – дурість, видаєш позицію, полохаєш побратимів-сусідів – можуть думати, що стріляєш по ворогу поблизу. Чи по дрону, що теж є дурість – по «Орлану» з його характерним звуком через висоту польоту не поцілиш, а ті, що менші та нижче літають, можуть бути нашими дронами, у повітрі вони всі однакові. Годні автомати забирають, якщо є сили після трьох діб під обстрілами тягнути назад зайві кілька кілограмів. Це багато, дуже багато після трьох днів на «нулі».

Трофейний автомат – корисна річ. На наступний вихід можна йти з ним, і, якщо надто гаряче, під час ротації, евакуації й т.ін. його можна просто викинути. А свій номерний автомат лежить в тебе на ППД чи у головного сержанта роти.

Інше. Тут треба трошки про морально-етичний бік. Чи можна брати трофеї? Дещо навіть треба. Згідно інструкцій, які нам озвучували і американські інструктори, ти повинен здати командирам будь-які знайдені документи, мапи, смартфони, планшети, ноутбуки. Все.

Брати щось з обмундирування – так. Наплічники, розгрузки і т.д. Часто можна знайти це цілком нове. Я спав у ворожому спальнику не раз, коли мій набирав води у дощ, всі так роблять.

Часто у зоні запеклих боїв не знаєш, що чиє. Я забрав якось собі сумку скиду, тримач для турнікета дуже зручний, не знаю, чиї, наші чи Z. У посадці, яку штурмували, є багато чого. Коли наші чи ворог забирають трьохсотих, з них знімають усе зайве, ледь не до трусів. Місця роботи медиків ні з чим не сплутаєш. Розкидано багато закривавлених речей, безліч вскритих аптечок, з яких брали лише бинти чи турнікети… звісно, те, що в крові та пошматовано чи обгоріло, не беруть. З ворожих аптечок цінний «Гемоспас» –така штука, що миттєво згортає кров, в наших аптечках (і американських теж) подібного немає. Здається, він шкідливий чимось, цей препарат, але життя рятує.

Багато хто бере плити для бронежилетів, нерідко у ворога зустрічаються з вищим класом захисту, ніж штатні наші, особливо цінятся плити санкт-петербурзького виробництва.

Чи обшукують трупи? І таке буває. Відносно свіжі, вибачте за подробиці, такі, що перебували не під землею під час влучання, певний час не смердять і не розкладаються через ефект підкопчення. Але… біля одного знакового на нашому напрямку об’єкту, водокачки, довго лежав труп. Я проходив повз з інтервалом у місяць. Багато сотень бійців проходили. Золотий зуб з вже голого черепу ніхто не взяв, хоча це дуже просто було. Гребували.

Обшукувати трупи ще й небезпечно, під ним чи у ньому може бути граната, хоча з таким поки ніхто не стикався. Реально, коли треба тікати щодуху, мінувати трупи, ризикуючи життям чи полоном?

У когось повернеться язик називати наших бійців мародерами? Якщо вони беруть те, що рятує життя чи здоров’я, як той же спальник в холодну осінню мокру ніч у не гостинному донецькому степу? Додам ще, що більшість маскувальних сіток на наших позиціях і техніці у 2022-2023-х роках були трофейні, російського фабричного виробництва (а в нас досі волонтери плетуть). Моїм першим трофеєм на першому виході була саме сітка, я накрив нею нашу точку, там вона й залишилася тим, хто нас поміняв. Якось затрофеєний генератор врятував цілий відрізаний підрозділ з нашого батальйону – дав можливість підзарядити акумулятори рацій.

Так що трофеї на війні – це не винагорода. Іноді вони рятують життя. А щодо мародерства… Знаю випадки, коли цим у прифронтових містах займалися місцеві, не гребуючи майном колишніх сусідів, що втекли подалі від війни. Про наших воїнів такого не чув жодного разу.