Ігор Козуб: «Без армії суспільство не вартує ламаної копійчини!»

10:57
838
views

Практично щодня інтернет та ЗМІ повідомляють про конфлікти співробітників ТЦК та потенційних призовників. То когось силоміць затягли до автобуса, то на вулицях ловили чоловіків, то жінки побили представників ТЦК. Чи не забагато цих конфліктів? Може, якісь речі просто не прописані в законах та статутах? Чи з кадрами там проблеми? А може, ці проблеми не в них, а в нас самих?

Поговорити на цю найбільш хайпову тему сьогодення виявив бажання відомий кропивницький громадський діяч та політик, ще недавно бойовий командир роти, капітан Ігор Козуб.

– Ігорю Борисовичу, почнемо нашу розмову з питання простого, але в той же час, сподіваюся, для вас трохи несподіваного. Скажіть, вам взагалі подобається нинішня назва військкоматів? Чи відповідає ця абревіатура ТЦК та СП суті цієї структури? І чи додає нова назва іміджу старій структурі?

– Скажу вам відверто, що не бачу в зміні назви ніякої проблеми.

В 20-му році, якщо я не помиляюсь, військкоматам змінили назву, але питання було спрямоване не на назву, а на сутність, тому що на той момент йшла 6 років війна, і перед структурою постали нові задачі. А ще треба було похоронити оцю радянщину. Бо той військкомат радянський конче потрібно було переформатувати і створити нову структуру, яка б надавала послуги як кваліфікований сервісний центр з суто специфічними функціями.

Однією з перших новацій стало створення рекрутингового відділу, якого не було в військкоматах. Ну ви ж бачите, білборди є, але все це мало би бути ширше й глибше.

Тобто це мав бути такий європейський сервісний центр. І я скажу, що він свої функції виконував нормально, поки був громадський потужний рух, коли люди масово йшли самі в ТЦК, і їх ніхто в армію особливо не кликав. Ситуація змінилась у 23-му році, коли почали масово роздавати повістки.

– Та чи змінився військкомат ззовні та внутрішньо?

– Змінився. Зараз він має надавати сервісні послуги і резервістам, і тим, хто потенційно підлягає мобілізації, і тим, хто служить в Збройних силах зараз, і тим, хто завершив службу, і інвалідам, і родинам загиблих. Вони змінилися, їм змінили повноваження. Як на мене, повертаючись до вашого запитання, сама назва має бути коротка.

– Тоді чому досить благополучні й сучасні ТЦК опинилися в центрі безкінечного скандалу?

– Я вважаю, що чорнушну інформаційну кампанію проти ТЦК розкручують ФСБ і російські спецслужби, на це кинуті мільярди доларів – я не перебільшую, мільярди! Після того, як російська армія потерпіла в Україні крах, вони зрозуміли, що фронтальними наступальними силами Україну не переламають, і вирішили грати в старі добрі ігри, в які вони завжди грали – розвалювати Україну зсередини. І почали робити це надзвичайно потужно, вони шукають оці всі розколи, тріщинки та починають їх розширяти.

Ще один дуже важливий момент, який постійно підливає олії у вогонь: насправді ТЦК виконують не притаманні їм функції, не передбачені законом. У нас завжди, і в радянський час, і в пострадянській Україні повістками, призовом, забезпеченням явки людей, які підлягають мобілізації, займався хто? Міліція, а потім поліція! А що зробив Аваков? Він, використовуючи свої політичні колосальні можливості, зняв з поліції повністю обов’язки забезпечувати мобілізацію. І почалися проблеми, до речі, прогнозовані, які зараз активно використовує ФСБ, щоб спровокувати розкол між армією і суспільством. Бо ТЦК – це армія! Ви не забувайте, там люди, які воювали перед цим. А суспільство без армії нічого не варте, воно навіть ламаної копійчини не коштує.

Наполеону приписують відому фразу, що той, хто не годує свою армію, годує чужу, та цей лозунг зараз не працює. Лозунг помінявся, вже інша обстановка, і вже інші росіяни. Те, що ми бачимо на фронті, те, що вони роблять в окупованих містах… Ті, хто не годує свою армію, українську армію, – ті мертві! У нас шансів жити далі на цій землі не буде ні в кого. Ні в тих, хто любить руський мір, ні в тих, хто не любить руський мір.

– То що змінилося в суспільстві і до чого це протистояння може привести?

– Повторюю, дискредитація ТЦК – це дискредитація ЗСУ. І я це особисто бачу. Я коли приїжджав у Кропивницькій, Миколаїв, особливо в Одесу, то завжди бачив всі ці позитивні емоції до військових. Заходиш в кав’ярню, кава безплатна, піца безплатна або за півціни. В Одесі до тебе просто підходять зі словами «Слава Україні!», підходять старі єврейки: «Ой, вы ж такой человек, уже в возрасте, а вы форму на себя наде­ли…» Я кажу: «Ну надо же Одессу защищать». А вона каже: «Таки да, Одессу надо защищать». І в Кропивницькому це було: ти ловиш теплі погляди, тобі дякують, пробують якісь гроші всунути або що-небудь, якісь там цукерки, в мене що завгодно було. То зараз на мене всі вовком дивляться.

Ось вам приклад. Я повертався з армії, їхав, заблудився в одному із населених пунктів, повернув не там, одним словом. Троє хлопців стоять. Годин 10 вечора. Я стаю і виходжу з машини запитати, як проїхати, і ці молоді люди такі, за 25, як рвонули в різні боки. Це ж дикість, це просто дикість!

А у нас в Кропивницькому, у нас що, війна є? У мене таке враження, що Кропивницький став багатшим, ніж був, бо раніше я десь в центрі міг припаркувати машину, зараз приїжджаю – і на других, третіх вулицях поставити машину не можна. Все забито. Не відчувається тут ця бідося-війна.

Так от, ТЦК – це армійська структура. Їм спускають план. Ви повинні забезпечити ресурс, бо в нас немає людей. У нас пушка є, а стріляти з неї немає кому. У нас «бредлі» є, а немає кому на ньому їхати. У нас снаряди є, а немає кому їх підвезти.

У мене була с колегою недавно нелегка розмова. Кажу йому: «Хлопці, ми дограємося». Я кажу це, як бойовий офіцер до недавнього часу. По-перше, оці всі, хто роздають повістки, вони всі воювали. Ніхто не посилає роздавати повістки людей, які не воювали. Вони побиті, поламані, постріляні. Вони вже поховали купу своїх друзів. У них вже нерви просто зруйновані. Він там служить тому, що в нього або ноги побиті, або стопи немає, або весь в дірках. Він не може виконувати бойові задачі, тому його відправили в ТЦК.

До чого я веду? Наш народ не розуміє, що має справу, фігурально кажучи, з професійними вбивцями. Це не поліція! Поліція заточена на затримання злочинця, на пошук злочинця, розслідування, виявлення порушника. Затримає злочинця – все! В них не стоїть функція розстріляти, вбити злочинця. А солдат – у нього задача яка? Убити ворога. А не вб’єш ворога, ворог уб’є тебе. Це люди, які вбивали рік-два, а деякі більше. А в нас окремі тьоті дозволяють собі плювати їм в обличчя, бо вони їхніх сонечок в армію хочуть взяти. Так от ці плювання закінчаться, я вангую, рано чи пізно дуже погано. Чому? Тому що ти плюєш людині, яка за тебе воювала, він в окопах гнив, щоб ти тут мирно жила, щоб ходила в кафе, нічні клуби, движкувала-відпочивала, а їх за дурнів рахувала. І оці хлопці зараз ходять і роздають вам повістки. У них там орденів, медалей, в кожного все є. А наше суспільство дозволяє собі хамство по інерції, думає, що це як поліція. Ні! Ти маєш справу не з поліцією, це закінчиться не так, як у Києві – там недавно просто відлупцювали таких «захисниць». А закінчиться тим, що їх постріляють, розумієте? Просто в когось планка впаде, і будемо ми потім казати – тецекашники розстріляли. Не тецекашники, а воїни-герої, які воювали за вас.

І це просто питання часу, коли це все буде, тому нам негайно треба міняти ставлення до ТЦК. Давайте називати речі своїми іменами. Вони не просто так до нас вийшли, закінчився ресурс тих людей, які самі пішли, побігли в воєнкомат. Такі, як я, як моя донька, як мій син, він в 2014 написав рапорт. Він полковник поліції і воював, до речі. Потім була хвиля добросовісних громадян, у 23-му році, які відповідальні – їм прийшла повісточка, і вони пішли. А зараз, дивіться, ми кажемо: ТЦК злі-погані, а може, непорядні громадяни, може, треба прийти просто поновити свій облік в ТЦК, і в тебе не буде проблем? І ТЦК буде сидіти і займатись цими справами, а не ходити роздавати повістки. Тому питання не в ТЦК, а у безвідповідальності громадян. Тобто в нас є громадяни, які й не громадяни, які хочуть жити в цій державі, але не хочуть захищати свою власну хату. Бо якщо фронт рухне, не дай Бог, і дійде до Дніпра, то ми вже будемо не те що прифронтовою – ми будемо фронтовою областю, і на території нашої області вже будуть вестися бойові дії. А це може статися в будь-який момент. Тому я кажу: ми граємося з вогнем.

А ще – те, що вам ракети не падають на голову, те, що ми збиваємо 90-80 відсотків шахідів зі ста, ракет там 50-80%, то це чиїми руками воно збивається, марсіанами? Та нє! Це теж приходять люди через ТЦК і потім служать, щоб вам на голови не падали ракети. Той же літак – його треба заправити, привезти для нього боєприпаси. Це все роблять військовослужбовці. А де їх взяти? Бо ми ж не хочемо йти до ЗСУ. Ми хочемо «Хай Ванька – він дурніший». А все, Ваньки дурні скінчилися, тепер розумні тільки осталися. Не підеш в армію – до тебе прийдуть буряти. Тільки так.

– То що, з вашої точки зору, не так с законодавством?

– Скажу ще на захист ТЦК. Дивіться, що каже закон, хто повин­ний забезпечувати, скажімо, ту ж роздачу повісток. У нас в законі прописано, що цим повинні займатися виконавчі органи – це сільські ради, селищні, міські ради, потім керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств та установ, керівники навчальних закладів, і аж потім, в кінці – представники ТЦК. Тобто аж в кінці ТЦК! А де, хто цим займається? А ніхто! Ну для чого? Ми ж імідж попсуємо. Давайте створимо дурнів і негідників з ТЦК.

У нас же є поліція, в якій є дільничний. І кожен дільничний, якщо він на своєму місці, знає, хто де в нього живе, навіть не прописаний. І він знає, де в нього переселенці живуть. Це його робота. Дільничний знає, а ТЦК не знає. От я й кажу, що правильніше, аби це робив кожний дільничний, як було колись. Але вже як закони написані, так і написані, то давайте хоч не робити з ТЦК винних.

– Я, як глибоко цивільна людина, можу зрозуміти страх чоловіків перед мобілізацією. Зрозуміло, що війна – це не «Зірниця» та не «козаки-розбійники», але чи завжди виправданний цей страх?

– У нас у суспільстві існує страх того, що тебе призвуть і відразу вб’ють. Повірте, це все російська пропаганда, вони ці вкиди роблять. Я сам недавно бачив в соцмережах, як якесь чмо розказувало, що «вот я вам расскажу историю». Він не служив, в армії не був, уявлення про армію не має, каже, що начебто з Києва сам. І розповідає там різні байки, одна з байок – що от людину у нетверезому стані забрав ТЦК, і на другий день він просинається в окопі. І це розганяється, йдуть тисячі лайків. Хоча деякі пробували сказати, що він маячню пише. Але буквально одиниці.

Тепер про страхи. Страхи – це природне явище. От людина потрапляє на фронт. Вона перший місяць на фронті – їй страшно. Другий місяць вона звикає, а на третій місяць їй стає пофіг. І це вже небезпечна ситуація. Бо вони починають гинути якраз через три місяці, коли вже звикають. Коли міна летить, а він вже не звертає уваги. Людина звикає до всього – пострілів, вибухів, і вже треба й впасти, а він іде. Ти йому кричиш: «Падай, бо вб’ють!» А він, тіпа, своє не почуєш. Так, не почуєш, це правда. Але розумний страх – не панічний – на війні потрібен.

Я як командир роти до останнього, тільки недавно звільнився, вам доповідаю: до мене підходили солдати й кажуть: «Що ж це відбувається в тилу? Вони що, взагалі не хочуть воювати? Що, ми повин­ні тут всі померти?» У нас 20% від роти лишилося не тому, що 80% загинули. Та ні, загинула невелика кількість, а це демобілізовані за сімейними обставинами чи за віком, а ще поранені, які пішли на лікування й не повернулися просто тому, що здоров’я нема, хтось в ТЦК пішов тощо. Потім в нас частина просто пішла в СЗЧ. От у мене 15 відсотків просто пішло, покинуло й пішло.

– Давайте поговоримо про людей, які за своєю професією були покликані захищати суспільство, яким суспільство саме за це платило зарплату, одягало й навчало. Поліцейські, спецслужби, податкова міліція, ДСНС, ціла купа різних воєнізованих служб та структур. Ось учора йду після роботи повз Центральний ринок, а там звична картинка – четверо поліцейських виписують протоколи водіям, які неправильно припаркували свої машини. Тепер ще й подано законопроєкт про військову поліцію – також служиві, але не воюючі.

– Дивіться, ця тема – чистий вкид ФСБ. Нема частки правди геть, не те що близько. По-перше, поліцію беруть на фронт. Я, наприклад, виконував бойові задачі разом з бригадою «Лють» в районі Курдюмовки. Мені вони дуже сподобались. Я б особисто з радістю пішов би до них командиром роти. Там порядок більш-менш, дисципліна, нуль СЗЧ, мінімально алкоголь, мінімально наркота. Тобто вони закон знають.

У нас буквально декілька днів тому з Кропивницького група поліцейських була відправлена в бойові підрозділи. Чому знаю? Бо у моєї доньки в тій групі друзі. Питання в тому, що про це суспільство не знає, ніхто не показав, а це треба показувати. Треба було б красиво зробити, відправити їх святково, взяти інтерв’ю обов’язково, і потім підтримувати з ними зв’язок, знати, як їх вчать, де вони проходять підготовку.

Крім того, у кожного є свої функції. Якщо ми зараз приберемо поліцію і вона піде воювати, якщо навіть всі підуть, вся поліція, всі МНСники, всі-всі підуть, все рівно ухилянти будуть шукати, як би тільки не йти. Питання в тому, що ніхто їм не забороняє йти в МНС, в поліцію. Йди туди! Йди там служи. Але ж – ні! Так ми можемо дійти до ситуації, коли прийдеться когось знімати з фронту, тягти сюди, щоб забезпечували громадський порядок. Те ж саме з МНС. А хто буде пожежі тушити кожен день? І частина з них не просто так спалахують, а тому що диверсанти намагаються спалити і інфраструктуру нашу енергетичну, і все інше. МНС залучають до розмінування в зоні бойових дій або на звільненій території. Вони ж забезпечують будівництво оборонних споруд в зоні бойових дій.

– Ігорю Борисовичу, підсумуймо нашу розмову. Головна ваша думка, як я її зрозумів, що з ТЦК зробили цапа відбувайла. Але невже вони геть білі й пухнасті?

– Та ні, нема в нас ніяких білих і пухнастих! Дивіться, я вже вам сказав, закон про мобілізацію недосконалий, його треба доробляти. Це можна зробити за тиждень, було б бажання, а президент має підписати. Це має бути вольове рішення президента. Так, Володимире Олександровичу, це удар буде по вашому іміджу. Але його треба приймати, бо ви взяли на себе цю ношу. А зараз в нас влада намагається перекласти на оцих ТЦКашників усю важкість морально-психологічної відповідальності в суспільстві. І це неправильно.

Треба мінятися у ситуації. А ми створюємо в суспільстві конфлікт. У нього влазить потужний інформаційний російський блок. Ви відкриєте соцмережу, а там іде постійно дискредитація ТЦК. Просто постійно. Але ж це не ТЦК армію дискредитує. Це ми самі підриваємо бойовий дух армії. І найголовніше питання до всіх: якщо ми зірвемо мобілізацію, що буде? Армія рухне, фронт впаде. І тоді згорить вся Україна. Тож думайте!