Євро-2024: наші очікування – наші проблеми

11:22
706
views
Фото REUTERS Miguel Medina.

На чемпіонаті Європи з футболу в Німеччині завершився груповий етап і на момент підготовки цього матеріалу визначилися чотири чвертьфіналісти. На жаль, серед учасників плей-офф не знайшлося місця збірної України. І сьогодні спробуємо розібратися в причинах невдачі команди Сергія Реброва та поділитися іншими враженнями від турніру.

 

Провал чи наш рівень?

Після того, як завершився поєдинок українців із бельгійцями та збулися наші найгірші передбачення, вимушений констатувати, що четверте місце в доволі простій групі – це беззаперечне фіаско. Так, із бельгійцями команда Сергія Реброва зіграла свій найкращий матч на турнірі. Але тут потрібно зважити, що бельгійців нічия цілком улаштовувала, а розмови про дуже потужну збірну Бельгії виявилися перебільшеними. У цієї команди доволі посередній тренер ДоменікоТедеско, якого звільняли майже з усіх більш-менш солідних місць роботи. У бельгійців ми не побачили організованої командної гри та підтвердження статусу третьої за рейтингом дружини Європи. Скоріше це набір деяких яскравих особистостей, які здатні вирішити долю окремого ігрового епізоду, але в командному плані вони не спроможні досягти визначного успіху. Пишу це передбачаючи, що французів «червони дияволи» ну ніяк не переграють. Хоча й Мбаппе з партнерами на груповій стадії не виглядали дуже потужно. Але про це згодом.

Повертаючись до гри збірної України з Бельгією відзначимо, що Ребров передбачено зіграв у п’ять захисників. У центрі до Матвієнка та Забарного доєднався Сваток, який діяв виключно проти Лукаку. І зі своїм завданням Олександр блискуче впорався. У лідера атак бельгійців був лише один реальний напівмомент на початку зустрічі, який без проблем нейтралізував Трубін. В інших епізодах Сваток не давав Ромелу продихнути і той був замінений в середині другого тайму. І шансу ВАР відмінити гол, як три влучні удари в попередніх матчах, у бельгійського форварда не було.

А дивлячись на дії Сватка, який не менш впевнено грав проти італійців та німців, дуже прикро, що він вирішив продовжити кар’єру в «лізі пенсіонерів» у США. Там нема гідної напруженості, компактності та навантаженності та й вимоги до майстерності не йдуть у порівняння навіть з Українською Прем’єр-Лігою. Такий же шлях для себе колись обрав Сергій Крівцов й був втрачений для збірної України.

І ще було помітно, що при тактичній схемі в три центрбеки та два крайніх захисники українці грають більш упевнено. Проти бельгійців не помилявся Матвієнко, а Забарний діяв уже на своєму звичному солідному, як для його віку, високому рівні. Потрібно віддати належне Миколенку, який таки вийшов на поле попри два поспіль ушкодження. І ми побачили наскільки Віталій важливий і цінний не тільки в захисті, але й при підтримці атак. На жаль, на весь поєдинок Віталія не вистачило й на початку другого тайму, віддавши усі сили, він попросив заміну. Як показала подальша гра та й попередні зустрічі, Олександр Зінченко є не зовсім вдалою заміною Миколенку. Зінченко чудовий пропагандист, можливо, мотиватор, але лідерські якості на полі показав лише одного разу, коли віддав точний асист на Шапаренка зі словаками. А так ми побачили, чому Олександр втратив місце в основі лондонського «Арсеналу» й чому він, все ж, півзахисник, інсайд, але не справжній оборонець.

Важко уявити, яким би потужним у нас був лівий фланг із топовим Миколенком та притомним Мудриком ще епохи Йовічевіча. Але Миколенкозламався в не дуже потрібному матчі з Молдовою, а від Мудрика вже годі очікувати прориву. Краще він уже не буде, адже футбольний інтелект з роками не приходить. Використати ж його чудові швидкісні якості ні сам Михайло, ні тренери збірної та «Челсі» поки не можуть. А на Євро 2024, де від Мудрика знову очікували феєрії,  після невдалої гри у перших двох поєдинках, в яких він мав би довести свій високий рівень, Мишко отримав якесь незрозуміло-таємниче ушкодження. З’явилась навіть інформація, що зламався хавбек «Челсі» в тренажерному залі. І це було дуже схоже на правду, зважаючи на зацикленість Мудрика на тренажерці та загальній ситуації в команді. Сам Михайло правда заявив, що «зламався» в грі проти словаків, але про це ніхто не повідомляв. Хоча різних журналістів і журналісток у стані головної команди та відеоблогерів наближених до збірної було хоч греблю гати.

Якби там не було Мудрик на гру проти Бельгії не вийшов. А справжньої заміни йому серед запасних просто не було. Тобто лівий хавбек у нас був безальтернативним. Тож, Сергію Реброву довелося виправляти власний прорахунок і шукати інший варіант тактичної побудови. І тут потрібно зазначити, що в грі з румунами травмувався ще й Циганков. Проти словаків на його позиції в міру своїх нинішніх сил зіграв Ярмоленко. Але с бельгійцями потрібна була швидкість та компактність. І тому Ярмоленку місця в основі не знайшлося. Натомість, на правому фланзі захисту знову з’явився швидкий Тимчик, а не більш повільний Конопля. І Тимчик, до стрімких забігань якого до атаки ми звикли, майже не підключався до нападу, зосередившись на нейтралізації Доку. І з цим завданням Олександр непогано впорався. Півзахисник «Манчестер Сіті» не мав можливості робити націлені передачі, оскільки Тимчика страхував ще й Забарний.

У середині поля де Брейне протистояли не дуже досвідчений, але більш молодий і витривалий, ніж Степаненко з Сидорчуком, опорник Бражко разом із Шапаренком. І те, що капітан бельгійців не виглядав надтопотужно це їх заслуга. Можливо, саме через більшу завантаженість в захисній роботі Шапаренко не був таким продуктивним у нападі, як у матчі зі словаками.  Ну й лівий фланг потрібно було прикривати, коли Яремчук рішуче йшов уперед. Але саме Шапаренко наприкінці першого тонким пасом у дотик вивів на ворота Романа, який замість того, щоб пробити, почав шукати передачею Довбика. Це був, мабуть, найреальніший шанс забити, якщо не згадувати супершанс найбільшого для мне розчарування збірної України на Євро – Судакова незадовго до фінального свистка. Про Георгія було дуже багато розмов і начебто за нього боролися майже всі топ-клуби Європи. Але саме на таких турнірах потрібно доводити що ти чогось вартий і забивати тоді, коли саме від тебе залежить доля команди, лідером якої тебе вважали. Судаков же нічого цього не продемонстрував. І тут скаутам провідних команд, маючи перед очима ще й приклад Мудрика, варто задуматися над реальною, а не дуже завищеною, ціною Судакова й чи взагалі він готовий грати на серйозному рівні. Був уже приклад такого ж начебто дуже талановитого Віктора Коваленка, який так ніде, по великому рахунку, й не заграв.

Отже, при  грі в п’ять оборонців команда Реброва начебто вибрала атакувальну модель із двома нападниками. Інша справа, як були задіяні ці нападники й що реального вони створили. Тут більш небезпечним був Яремчук, а Довбик знову все робив не так, як потрібно. Не скажу, що невдала гра Артема пов’язана з його не бажанням чи зазнайством після трофею Пічічі. Просто в «Жироні» знають, як використовувати його найкращі якості, а тренери збірної до розуміння цього так і не прийшли. А він форвард залежний і губився, коли не знали, як на нього грати. Та й суперники приділяли опіці Довбика підвищену увагу. Ось ми й отримали нуль голів і нуль передач від найкращого бомбардира чемпіонату Іспанії.

Україна грала з великим бажанням і натхненням, але цього виявилося замало для перемоги.  Бельгійці ж, яких у цілому  влаштовувала нічия, діяли по рахунку від суперника. Хоча був відрізок, коли в паралельному матчі словаки вийшли вперед, підопічні ДоменікоТедеско додали в швидкості й стали відчутно домінувати. Але, як тільки румуни відновили рівновагу, наші суперники знову ввімкнули нічийний режим. І вони своєї мети досягнули, хоча й отримали негативну реакцію власних шанувальників на трибунах. Де Брейне, після фінального свистка, навіть вимушений був забрати партнерів, які направлялись до вболівальників, щоб уникнути розмови на підвищених тонах. Але збірна Бельгії, незважаючи на поразку від словаків і бліду нічию з Україною, вийшла до плей-офф із другого місця. Ніхто не може засуджувати словаків із румунами, які зіграли так, як їм було потрібно. Впевнений, що якщо б на їх місці були українці, то вони теж скористалися б наданою можливістю вийти до плей-офф за необхідного результату.

А наша команда, від якої було стільки очікувань, стала першою в історії Євро, яка за нового формату турніру, з 4 очками посіла останнє місце в своїй групі. До того ж, Андрій Лунін отримав найнижчу оцінку серед усіх голкіперів, а також, разом із Артемом Довбиком, потрапив до списку головних розчарувань групового етапу Євро. Ви спитаєте, а чому там не було Мудрика та Судакова? Ну, мабуть тому, що від них ніхто в Європі нічого суттєвого не очікував.

Деякі мої співрозмовники казали, що ця збірна виступила в міру своїх можливостей. Ми ж набрали чотири очки й це найкращий показник української команди за часи участі в фінальних частинах Євро. І, якщо б ми перемогли румунів та зіграли внічию зі словаками та вийшли далі, то казали б що це великий успіх. Можливо. І в тому, що ми – журналісти винні в тому, що від цієї команди були надзвичайні очікування, я також погоджуюся. Ми зависоко підняли авторитет гравців і вони повірили у свою велич. Але продовжую стверджувати, що за підбором виконавців, досвідом та рівнем майстерності у нас не було до цього такого чудового складу. І головна причина провалу (я з самого початку говорив, що не вихід із такої групи, це фіаско) знаходиться в області психології та кваліфікації тренерського штабу.

Можливо, був розрахунок на те, що гравці повинні додавати по ходу турніру. Але ж не настільки, щоб  програти цей турнір ще в стартовому поєдинку з румунами. Українські футболісти вийшли на гру самовпевненими, навіть не думаючи, що такі суперники здатні створити їм проблеми. А, коли ці складнощі з’явилися, ні моральних, ні фізичних сил переломити хід подій не знайшлося. І це тренерська провина.

Чому команда ледь волочила ноги в першому матчі, в якому не спрацювали заміни й не знайшлося плану В? Невже ніхто не помітив, що Андрій Лунін, який щойно переніс грип, і був не таким завантаженим роботою, як Трубін, по ходу сезону, не в тонусі? І чому вже потім, коли ми вигравали 2:1 у словаків, ніхто не прорахував, що потрібно ще забивати, а не втримувати рахунок? Чому на вирішальний матч проти бельгійців ми через травми залишилися без двох провідних виконавців – Мудрика та Циганкова, які повинні були стати головною атакуючою та креативною силою цієї збірної? Чому не було визначеності з тим, хто повинен був діяти в опорній зоні? І чому в складі постійно без замін грав Судаков, який не демонстрував гідної гри?

Це все питання до тренерів та аналітиків, які, як з’ясувалося, нічого путнього не порадили. І взагалі масова поява в нашому футболі випускників доволі сумнівних курсів РASS, які очолював нинішній аналітик збірної Гліб Платов, викликає здивування. Всю кваліфікацію Платова ми побачили на цьому Євро, а ще раніше в СК «Дніпро 1».Але Сергій Ребров чомусь йому беззастережно довіряє й бере до уваги його поради.

При цьому я не прихильник негайної відставки Сергія Реброва, в якому бачили месію. Хоча й повного розуміння його тренерської кваліфікації не отримав. Якщо ж проблеми продовжаться в Лізі Націй та у відборі до чемпіонату світу, то тоді будуть інші питання. Але те, що Сергій Ребров був на взводі й емоційно напружений свідчили його дуже нервові та різки відповіді на питання журналістів, які не входили до наближених.

Ну й те, що за керівництва Реброва, окрім матчу з Молдовою та можливо проти Бельгії, ми не зіграли жодного цільного поєдинку без перепадів, це факт доволі показовий.  У який футбол грала команда Шевченка, було зрозуміло. А ось  визначити стиль команди Реброва неймовірно важко.

Ми перемагали завдяки фарту та відчуттю Реброва, який робив удалі заміни. Але це все було валідольно й, як кажуть шахматисти, «на прапорці». Та всі на радощах не особливо звертали на це увагу. Ніхто не відреагував на невдачу в контрольному матчі з поляками, списавши це на експерименти. А ось різного роду піару, реклами, патріотичних заяв, інтерв’ю футболістів було чимало. За цим усім в гравців притупилося розуміння, що головне вони повинні зробити на футбольному полі. І це виплеснулося  в ганебну поразку від збірної Румунії, наставники якої грамотно прорахували наші слабкі місця й повністю переграли своїх візаві. Саме підопічні Іорданеску були командою в повному розумінні й віддали усі сили для досягнення перемоги. А наші гравці чомусь виглядали пасивними й абсолютно безвольними.

Показовим було те, що матч із румунами дивилися навіть ті мої друзі, які взагалі спорт не люблять. І яку реакцію така збірна України мала в них викликати і що потрібно тепер зробити, щоб вони знову подивилися футбол? І знаєте, в багатьох справжніх уболівальників зникла впевненість, а з’явилося розчарування. Далі вже були відчайдушні намагання врятувати ситуацію та власну репутацію, адже такої шаленої критики на адресу спортсменів я взагалі не пам’ятаю.

І по закінченні турнірувиявилося, що проявити себе в повній мірі, окрім Анатолія Трубіна – найкращого,на мою думку, гравця цієї збірної, ніхто не зміг. Хтось відверто приїхав піднімати собі ціну, як Судаков, який міг одним ударом наприкінці матчу з Бельгією врятувати ситуацію та закрити рота всім своїм критикам.

Хтось думав про новий контракт, як Лунін, який сильно вдарив по своєму реноме. Хтось думками був у новому трансфері, як Довбик і Циганков, які суттєво зменшили свою трансферну вартість.  А комусь уже не вистачало сил, як Степаненку та Ярмоленку, які так прикро завершили свою останню можливість зіграти на Євро.  Інші ж футболісти не змогли, коли це було особливо потрібно, хоча б рівно зіграти в свою силу, або  стрибнути вище голови. А тренери не знайшли потрібних слів для того, щоб всіх об’єднати, не розробили стратегічний план, який би привів до успіху. У підсумку, в Німеччині не було єдиної Команди, здатної реалізувати свій чималий потенціал.

Продовжую стверджувати, що ця команда за ігровими показниками була сильнішою за румунів та словаків, але психологічно та ментально виявилася неготовою до таких змагань, де потрібно грати через не можу. І позиція, що знову потрібно все зрозуміти та пробачити, призведе до того, що український футбол залишиться постійним невдахою. Потрібен тверезий аналіз причин невдачі. Можливо, необхідне підсилення тренерського штабу та позбавлення від тих, хто не дуже допомагає.  Але в нас склалася така ситуація, що в УАФ дії Сергія Реброва, як головного тренера, буде оцінювати керівник інституту збірних – Ребров. А від висновків, які будуть зроблені, залишить наша подальша футбольна доля.

 

Що з фаворитами?..

В мене є своя думка, чому на початку турніру майже всі претенденти на перемогу виглядали так кволо та невпевнено. Справа в тому, що на провідних гравців топ-збірних випало шалене навантаження в своїх чемпіонатах та єврокубках. І за такої щільності календаря й через велику кількість матчів вони елементарно втомилися. І часу на перепочинок у них не було. Тому на груповій стадії не виблискували лідери збірних Англії, Франції, Нідерландів та Бельгії. Тому провалилися вікові хорвати на чолі з Модричемй поляки, яким Левандовський через ушкодження не був справжнім помічником. Та й мені здається, що провідним гравцям уже не дуже цікаво грати на рівні збірних, а національна ідентичність більше поки зберігається в футболістів із маленьких країн. Тому й виглядають вони так яскраво і тому в більшості своїй б’ються за результат.

А у великих країн, попри всі ігрові проблеми, вистачає досвіду, щоб і за невиразного футболу вирішувати свої завдання. Ну й поступового організм найкращих гравців повертається в звичний тонус. І свідченням тому феноменальний гол Беллінгема ударом через себе на шостій компенсованій хвилині у черговому провальному матчі англійців уже в 1/8 фіналу зі словаками. Джуд врятував Англію від катастрофи, зрівнявши рахунок в грі без моментів. А до чвертьфіналу команду Саутгейта, який був у секундах від ганебної відставки, вивело неймовірне гольове чуття Гаррі Кейна вже у компенсований час – 2:1. Але цікаве буде подивитися, як англійці будуть протистояти в чвертьфіналі організованим і більш потужним швейцарцям.

У протиборстві швейцарців та італійців одна збірна в плані організації гри відчутно переважала іншу. І аутсайдерами тут виглядали саме італійці, які просто не знали, що їм робити проти грамотної та злагодженої гри підопічних МуратаЯкіна. Ще на груповому етапі було помітно, що від класних чемпіонів Європи РобертоМанчіні майже нічого не залишилося. У збірній ЛучаноСпалетті не було вже, окрім голкіпера Донарумми,  яскравих особистостей, а команда комбінаційна гра зникла.  З хорватами ще пощастило створити диво на восьмій компенсованій хвилині та пробитися до плей-офф. Але швейцарці й подумати суперникам не дозволили, що вони можуть виграти. І справа не в рахунку 2:0 на користь Швейцарії, а в упевненості з якою звільнили трон чемпіонів Європи хлопці Якіна.

І саме так вразила своєю впевненістю збірна Австрії, яка абсолютно заслужено виграла групу, де її суперниками були Франція, Нідерланди та Польща. Ця впевненість ґрунтувалося на чудовій роботі РальфаРангніка, який без особливих зірок у складі зміг створити колектив, який чітко виконує тренерську установку й знає, що потрібно зробити для досягнення результату. І тут матч проти Нідерландів, коли австрійці додавали саме тоді, коли було потрібно, й виграли поєдинок 3:2, був показовим.

А в збірній Іспанії, яка єдина виграла всі матчі попереднього етапу не так багато гравців «Реалу» та «Барселони».  Тут скоріше тренерська заслуга де ла Фуенте, який за короткий період зміг об’єднати молодь і досвід й зробити так, щоб їх гра захоплювала. Не помітили іспанці й яскраву збірну Грузії в 1/8 фіналу. Рахунок 4:1 не відображає повної переваги фурії рохи. Підопічні де ла Фуенте попустили першими, завдяки вже восьмому автоголу на турнірі, але самі могла забити значно більше, якби не чергова блискуча гра найкращого воротаря цього Євро Мамардашвілі та краща реалізація моментів іспанцями. Грузини ж знову вразили своєю сміливістю та щирою грою від серця. Та, чесно кажучи, нормальної організації командної гри, плану В та інших важливих аспектів у команди Віллі Саньоля просто не було. Кварацхелія з партнерами витягували емоціями й на їх щастя португальці вирішили з ними зіграти резервним складом.  Але ця грузинська щира казка стала прикрасою змагань.  А в чвертьфінальному поєдинку іспанців  із Німеччиною ми реально побачимо, хто з цих команд чого вартий.

Наставник бундестім Юліан Нагельсманн не став робити ставку переважно на виконавців «Баварії» чи «Байєра», а поклався може на менш майстерних, але більш працьовитих  виконавців і молодь, яка ще бажає комусь щось доводити. Ну й цікаво спостерігати за «останнім танцем» неперевершеного Тоні Крооса. Хоча вже грі зі швейцарцями було помітно, що не такий потужний цей німецький механізм і він дає збої при організованій протидії. Тоді пощастило врятувати бажану нічию, завдяки вдалим замінам і майстерності головного джокера Фюллькруга. Але побоювання у вболівальників перед плей-офф виникли.

І не були німці потужною переможною машиною в першій грі плей-офф проти Данії. Так, вони контролювали ситуацію й більше створювали, але не беззаперечно домінували. І данці, які грамотно побудували свої дії на контрвипадах, мали свої шанси. І ще не зрозуміло чим би це все закінчилося, якби не втручання ВАР, який, на мою думку, на цьому турнірі просто нищить футбол. Про три незараховані голи Лукаку, які, до речі, дуже б допомогли українцям,  ми вже згадували. А були ще мікроскопічні офсайди, дуже суперечлива гра рукою й рішення, які все більше викликають недовіру до прогресивності та об’єктивності цієї системи. Не дарма ж деякі країни вже відмовилися від використання ВАР. І думаю Данія має всі підстави доєднатися до них, адже  відміна голу Андерсена через сантиметровий офсайд, а потім фіксування гри мізинцем руки в того ж Андерсена та призначення пенальті, яке було вирішальним, викликали дуже багато питань. І тут не можна сказати, що господарі турніру цю перемогу не заслужили, просто вона була з дуже відчутним присмаком недосконалого ВАР.

А мені поки що здається, що саме тренерські команди задають тон на турнірі, а зірки відновлюються та набираються сил для вирішальних матчів. І зараз назвати явного фаворита дуже важко.