Віхи життя зоолога і генетика Фауста Нікітіна

11:00
618
views

130 років тому, 20 липня 1894 року, народився Фауст Нікітін – зоолог і генетик, автор 32 книг, понад 200 статей та 8 короткометражних фільмів. Його предки мешкали у Полтаві на вулиці Колоністській, де переважно проживали німецькі родини. Назвали його Фаустом на честь матері Фавсти Олексіївни, яка померла молодою. У давніх римлян це ім’я означало «щаслива», що в повній мірі позначилося на долі її сина. У ранньому дитинстві він пристрастився до кролятини, яку готував француз-переселенець, власник будинку у Гжатську Смоленської губернії, де мешкали Нікітіни. Хлопчик охоче доглядав за пухнастими тваринками. Кролями захопився на все життя. 1903 року Нікітіни перебралися в Єлисаветрад.

Батько

Батько Фауста Нікітіна, Василь Олександрович Нікітін (1868 – 1942), – відомий у Єлисаветграді суддя, нотаріус та громадський діяч. За спогадами сучасників, він нагадував персонажа найвідомішого твору Йоганна Гете. Василь Нікітін – батько п’ятьох дітей, вони проявили себе в різних сферах – наука, акторське мистецтво, музика, освіта. Василь Нікітін належав до українофілів. За його участі проводилися вечорниці з корифеями українського театру, шевченківські дні, він організував хор і театр, сприяв відкриттю бібліотеки і читальні, викладав українську мову та писав історико-краєзнавчі статті, зокрема, про український театр. Марка Кропивницького знав особисто, вони листувалися. 1913 року Василь Нікітін входив до групи організаторів товариства ім. Марка Кропивницького «Рідна хата», брав участь у роботі музейно-краєзнавчого гуртка. Василь Нікітін – перший голова «Просвіти» у нашому місті. Приятелював з багатьма відомими особистостями краю. Його звинуватили у причетності до Спілки визволення України і, попри невизнання вини, засудили й заслали до Казахстану. На початку ІІ Світової війни вийшов на пенсію, помер від голоду в Бєлгороді. 1994 року його реабілітовано. Про нього розповідається у книжці «В ім’я України: Василь Нікітін. Листи, статті, спогади». 2016 року його іменем названо вулицю і провулок.

 

Дитинство та навчання

Наше місто для Фауста Нікітіна стало школою життя: тут він навчився плавати та пірнати (в дитинстві навіть перепливав Дніпро в межах тодішніх Черкас, де родина відпочивала), відбиватися від бика та влаштовував перегони із кур’єрським поїздом Харків – Одеса на велосипеді від станції Канатове до міста. Десять років, із 1903-го, Фауст навчався у класичній чоловічій гімназії. Тоді й потоваришував із майбутнім засновником окремої математичної школи Миколою Чеботарьовим (сиділи за однією партою, а через 37 років знову зустрілися у Казані), лауреатом Нобелівської премії Ігорем Таммом (дружили завдяки сусідству, розводили голубів, влаштовували на квартирі Таммів домашні вистави та по-спартанськи загартовувалися, поки Ігор не застудився; згодом Нікітін подарує його фотографію з особистого архіву краєзнавчому музею), фізіологом та ембріологом, братами Борисом та Михайлом Завадовськими, пілотом І Світової війни Сергієм Собічківським (мріяв про новий сад, новий сорт жита, нову машину-механізм та досягти стратосфери), вченим-конструктором Георгієм Лангемаком, музикознавцем і музикантом Георгієм Поляновським, розстріляним 1937 року «ідейним комуністом, який поріднився із Крупською» Вадимом Смушковим (на дачі на Добровеличківщині відпочивали та полювали із гвинтівкою «монте-крісто», видавали рукописний журнал, в якому Нікітін публікував свої замітки, а Смушков – вірші).

 

Творчі ініціативи

Закінчивши гімназію, Фауст Нікітін захопився малюванням. Цьому сприяло відвіду­вання «виставки майбутнього» – картин футуристів, яким він надумав наслідувати. Одна із його сестер гарно копіювала картини відомих художників. Фауст вдома скористався підготовленим нею до роботи полотном (за що отримав на горіхи) – у центрі поставив оранжеву пляму, обвів її темно-коричневою смугою, краї заповнив, за його ж словами, «синьо-зеленою мазнею». Картину назвав «Вогняним гніздищем». Її побачила подруга сестри, дочка молодого, але вже відомого художника-футуриста Амшея Нюренберга, який і був одним із ініціаторів згаданої вище художньої виставки. Вона забрала картину Нікітіна, щоб показати батькові. За це Фауста було покарано вдруге, оскільки його батько хвилювався, що через картину його родина стане посміховиськом. Але сталося навпаки. Маститий художник її похвалив, помітив неабиякі здібності юнака до малювання й прийшов до Нікітіних по дозвіл на те, щоб відправити його картину на столичну виставку разом із своїми роботами. Ось так! Подальша доля картини, на жаль, невідома.

Перша світова

На початку І Світової війни Фауст Нікітін навчався в Одеському військовому училищі, згодом служив інструктором новобранців у Сімферополі. Там і організував збір майбутніми унтер-офіцерами червоних маків, які вони закріпили на своїх багнетах. Від покарання за «більшовицьку агітацію» його врятувало тільки те, що квіти роздавалися зустрічним жінкам. Служачи інструктором, Фауст Нікітін не полишав спроб потрапити на фронт. Опинившись на фронті, дослужився до звання капітана. За хоробрість його нагородили орденами святої Анни IV ступеня (1915) та святого Георгія IV ступеня (1917). Останній він носив і за радянської влади. Обіймав посади у полковому комітеті та полковому суді. Бував у Києві, його залучали до вирішення питання про скасування смертної кари. Їздив і за партійними програмами 22 політичних партій того часу до батька в єлисаветградське кафе-шантан «Колізей». Від українізації, із поповненням українцями 13 Білозерського полку, Фауста Нікітіна врятувала неочікувана відпустка. Під час боїв отримав сильну контузію, що навіть його сприйняли за мертвого. Без будь-якої допомоги повернувся до життя через добу в дорозі до Києва.

 

Визвольні хитання

1919 року Фауст Нікітін очолив батальйон у III Інтернаціональному полку. Під час першотравневого параду комуністичного батальйону Фауст Нікітін стає очевидцем альтернативної акції – ходи самостійників від вокзалу до театру й центральними вулицями міста, вони співали гімн «Ще не вмерла Україна». Був свідком «тихих погромів», учасники яких заходили в магазини та забирали товари. Фауст Нікітін детально описав це у спогадах. Завершує військову кар’єру в Збройних силах півдня, перебазувавшись в Одесу. Все життя пам’ятав тогочасну промовку в студентському середовищі: «Розумний в артилерії, дурак в кавалерії, п’яниця на флоті, а біднота у піхоті».

 

Здобуття вищої освіти

1920 року Фауст Нікітін повертається до міста, яке стало рідним. Переживає ранню смерть дружини. Навчається у закладі освіти сільськогосподарського спрямування, де під наглядом ЧК організовує платний студентський вечір, щоб із зароблених грошей виплатити заборговані студентські стипендії. 1922 року організовує перше в Україні студентське товариство дрібного тваринництва та птахівництва, 1924 року презентує свої перші здобутки на сільськогосподарській виставці – кролів із забарвленням кенгуру та білки. За імітацію хутра цих тварин отримав похвальний лист та премію. У ці ж роки викладає математику в освітніх міських закладах, у 1925 – 1929 роках працює службовцем на заводі «Червона зірка» та «Змичка», очолює краєзнавче товариство, користується всебічною підтримкою батька.

 

Краєзнавчий музей

Наприкінці 1920-х років з успіхом читав публічні лекції з євгеніки, що зацікавило адміністрацію краєзнавчого музею. Його запросили на роботу. У музеї Фауст Нікітін ініціює перетворення кунсткамерних експонувань на системні тематичні експозиції для вивчення краю і допомоги викладачам різних дисциплін. У музеї відбулися зрушення, тому-то дирекцію і його запросили для надання методичних рекомендацій до сусідів – у Черкаси. За завданням музею на закритому Биківському кладовищі віднайшов могили матері Карпенка-Карого та його сестри Марії Садовської-Барілотті, чим сприяв перепохованню їх на Карлюгівський цвинтар поблизу Хутора Надії. 1930 року завдяки зусиллям музею видано його книгу «Практичне кролівництво» українською мовою, підготовлену ще 1924 року. Ґрунтується ця робота на дослідах у музейному звіринці з кролями та зайцями, яких невдало, поза наукою, намагався схрестити.

 

Справа «Весна»

1930-й рік для Фауста Нікітіна розпочався вдало. За рекомендацією дирекції музею він бере участь у ІV Всесоюзному з’їзді зоологів, анатомів та гістологів як представник єлисаветградської секції наукових робітників. Але 16 жовтня 1930 року його арештовують для перевірки поглядів у справі «Весна», звинувачують в організації воєнно-контрреволюційної організації та намаганні захопити місто 4 групами з Лелеківки, Мамайки і Северинки. На допитах відзначився стійкістю. За словами ката Толчинського, Фауст Нікітін під час тортур «статуя» установив місцевий рекорд – вистояв 20 діб без сну і їжі, зазнаючи постійних побоїв. 15 червня 1931 року Фауста Нікітіна засудили до 7 років таборів. Покарання відбував у Мордовії. Там працював зоотехніком на зоофермах, вирощував шиншил на хутро для дружин можновладців.

Вовк Денді

Після звільнення Фауст Нікітін періодично бував у нашому місті. Взимку 1940 року з ним трапився цікавий випадок. На прохання сина Мстислава у пересувному звіринці купив шестимісячне вовченя, якого назвали Денді. Виховували його протягом року. Через від’їзд залишили вовка юннатам у Ковалівському парку. Вовк був вихованим, грався з дітьми, які його підгодовували, а згодом став артистом пересувного цирку. Про циркову кар’єру вовка Фауст Нікітін дізнався через три роки від співробітниці Кіровського ветеринарно-бактеріологічного інституту, яка приїхала до Татарії на стажування.

 

Державна премія

П’ятнадцять років роботи на Бірюківському звірорадгоспі в Татарії не пройшли даремно. За цей час команда із шести фахівців вивела породи кролів, які вирізнялися великою вагою, – чорно-бура (по 5 – 6 кг) та вуалево-срібляста (по 7 кг). За них отримали медалі на виставках досягнень народного господарства. Фаусту Нікітіну належить новаторство у кролівництві у вигляді сітчастих підлог кліток, їх сезонних варіантів, штучних нір та додавання в харчування ляльок шовкопряда. 1951 року Фауст Нікітін отримує державну премію III ступеня у розмірі 8 тисяч крб за нові породи кролів – радянська шиншила і морський котик. Наступного року за його участі знімається перша кольорова короткометражка «Нові породи кролів». Присудження державної премії сприяло і його реабілітації 25 січня 1956 року.

 

«Нове відкриття Америки»

Загроза звільнення та суду нависла над Фаустом Нікітіним наприкінці 1950-х років. На нараді в столиці він виступив проти вирощування кролів на банальне згодовування соболям та норкам, чиє хутро цінувалося серед радянської еліти. Його звинуватили у шкідництві та погрожували судом. Здоровий глузд таки переміг. Заборонили використовувати кролів для годування інших тварин, визнали високу дієтичну властивість кролятини. М’ясо кролів пішло у роздрібну торгівлю, його почали прирівнювати до курятини. За твердженням Фауста Нікітіна, це було «новим відкриттям Америки». 1961 року у співавторстві виходить його стаття «Кроляче м’ясо у харчуванні людини» в журналі «Кролівництво та тваринництво». До речі, страви з кролятини подавала ще невістка Івана Франка Ольга Франко у своїй книжці «Практична кухня» 1929 року. Йдеться про них і в широко відомій «Книзі про смачну та здорову їжу», в редагуванні якої брав участь наш земляк Іван Сиволап.

 

Непосидюча пенсія

Вийшовши 1957 року на пенсію, Фауст Нікітін декілька разів переїжджає у різні міста – Смоленськ, Чернівці, Казань, Бірюкове. І скрізь займається кролівництвом, пропагує його. Створює як дитячі гуртки, так і штаби при органах влади.

 

Охорона природи

1978 року Фауст Нікітін готує статтю «Науково доведено охороняти природу», в якій вперше порушує питання про запровадження екологічних кафедр у вищих навчальних закладах, активний зв’язок кафедр із промисловим виробництвом для запобігання забруднень довкілля, створення окремої наукової інституції з охорони природи. Статтю не надрукували, а пропозиції автора впроваджено в життя вже у незалежній Україні.

Цю публікацію підготовлено на основі 12 авторських спогадів, 7 наукових статей, 14 книг Фауста Нікітіна, фотографій з особистого архіву та 7 листів друзів, колег і його самого, які протягом 50 – 80-х років минулого століття були передані ним до фондів Центрально­українського обласного краєзнавчого музею. З матеріалами про нього можна ознайомитися у експозиційній залі «З історії дослідження території та природи Кіровоградської області» Центральноукраїнського обласного крає­знавчного музею.

Павло Рибалко, заступник директора Центральноукраїнського обласного краєзнавчного музею.