Волонтерство з того боку

11:35
475
views

За роки війни трохи довелося поволонтерити. Бував з вантажами для цивільних та військових в Авдіївці, Мар’їнці, Бахмуті, ще не окупованих. Та вже скоро півтора роки я є, так би мовити, не суб’єктом, а об’єктом волонтерства. Отримувачем. Тож кілька спостережень з побаченого.

Глобальне

В Україні є кілька всім відомих фондів, об’єднань, організацій, окремих персоналій, які масштабно допомагають війську. Чи помітна їх робота, присутність на фронті? Так.

Особисто мені в руки попадала рація від «Повернись живим» (тут нема персональних рацій, всі ротні, їх під кожний вихід на нуль «перепрошивають» на нові частоти та видають старшим по позиціях). Рація як рація, «Моторола», інших нема ні в нас, ні в них. На навчаннях в Німеччині ще користувалися раціями «Харріс», але в Україні я таких не бачив, вони складні й важкі. У нашому прифронтовому місті кілька разів бачив пікапи та позашляховики з наліпками «Фонд Сергія Притули». Що б там не писали придурки в соціальних мережах, реальні докази на колесах підтверджують серйозну діяльність цього фонду. Не менше, а може й більше бачив машин від Фонду Ріната Ахметова. Але тільки медичні, жодних пікапів з турелями під кулемет у кузові. Та й окрім Донбасу, таких не бачив. Хоча де, окрім Донбасу, я бував останнім часом?..

Також не раз зустрічав техніку з логотипом «МК фундація». Це фонд дуже непублічного бізнесмена зі сфери грального бізнесу та комп’ютерних ігор. Якось у реабілітаційному центрі у Дружківці довелося розвантажувати машину з вантажем від Дмитра Комарова, відомого телеведучого. Необхідні цільові речі – матраци, білизну, одяг, побутову хімію, ліки привезли його люди. Він також не особливо афішує свою таку діяльність. Земляк з мого взводу проходив навчання на оператора банно-прального комплексу, такі лазні на колесах надає фонд Порошенка, але в роботі в нас я таких не бачив.

 

Локальне

Мені пощастило, мабуть, бо на прохання допомоги для взводу і роти безліч разів відкликалися земляки з Кіровоградщини. Автомобіль, три генератори, бензопила, акумулятори для рацій, термобілизна, шоломи, ліки, дві пічки-буржуйки, все не пригадати, і всіх можу не згадати, вибачте.

Найбільше ми отримували від Тетяни Сили, Кропхабу, редакції «УЦ», народного депутата Олександра Дануци, не можу не подякувати Олександру Кришко, Олександру Чорному, голові Кіровоградської ОВА Андрію Райковичу, Валерію Лелеці та його друзям з Великобританії, Юрію Митрофаненку. Це все на підрозділ, особисто мені у дечому допомагали Оксана Мірошник зі Швейцарії і дуже багато земляків. Старший син подарував машину, і вона й зараз після важкого «поранення» знову працює, хоч і обмежено. (До речі, врятувала життя земляку Стасу під час того прильоту.)

Дуже дивує, коли іноді бачиш в соцмережах збір коштів на берці чи рюкзак для хлопця, який «там, де гаряче». Ну навіщо? Зарплатні не вистачає на берці?! Мінімум 50 тисяч на місяць, якщо ти у зоні бойових дій… Не розумію, я завжди прохав допомогу на щось таке, що у прифронтовому місті не знайдеш (і є великі обмеження щодо доставки поштою по вазі, габаритах і т.ін., до 10 кіло в більшості відділень).

Хоча чому бійці просять допомогу? Бо в них є сім’ї, які треба утримувати, і хочеться робити це нормально, якщо вже ризикуєш життям за ці гроші. Багато коштів йде на машини, заправку та ремонт. Або, скажімо, проходив я чергову ВЛК. Призначили додаткове обстеження. Довелося зі своєї Костянтинівки на той час їздити на обстеження в Краматорськ, потім двічі в Павлоград – відвозити довідку з результатом і потім ще раз за висновком. У містах усюди на таксі з автовокзалу до лікарні (машини були зайняті та на ремонті). Тобто одна ця епопея коштувала мені тисяч п’ять гривень. Ось куди в тому числі у військових йдуть гроші. До того ж майже всі палять, не треба пояснювати, чому? Навіть якщо куриш контрабандні цигарки з ДНР (так, їх повно в тих краях з нашого боку, дешевше за українські, і совість мовчить, коли їх купуєш), то виходить чимало грошей. А на нулі часто курево замінює їжу, і три пачки на день не рекорд.

Телефони на фронті живуть недовго чомусь (у мене вже третій за півтора роки), також одяг та інше. Тобто без допомоги ніяк. Тому волонтери Павло Кучеренко, Антон Майстренко знають, де я жив у Костянтинівці, чимало привозили, хоча найкраще, звісно, знає Олексій Гора, який приганяв сюди машини, не раз ночував у мене. Дякую всім, друзі!

Окрема тема – смаколики. Коли ми заселилися в одну з хат, наданих міською військовою адміністрацією, сам викинув мішок закам’янілих рогаликів та пиріжків після попередників. Часто з самих добрих побажань сюди передають випічку та харчі, що швидко псуються, у промислових масштабах. На свята ледве не центнерами. Ну не можна все це з’їсти! Вибачте, чимало такого добра йде на смітник навіть після пригощання нечисленних місцевих сусідів. Все одно дуже дякуємо, воно дуже приємно, але краще менше такого, особливо на Великдень, Новий рік і т.ін.

Чи зменшився рівень волонтерської допомоги порівняно з минулими роками? Трохи є. Всьому є межа. Але все одно чимало людей питають і зараз: що потрібно? Велика шана вам всім. Без волонтерів ворог вже був би давно не там, де зараз, це я та інші усвідомлюємо чітко.