Два Андрії козацького роду

10:16
459
views

Під час зустрічі я зрозумів, точніше помітив, що при усій стриманості та скромності моїх співрозмовників батько пишається сином, а син гордиться батьком. І не випадково молодший Андрій планує продовжити справу старшого – служити Україні.

 

Батько ж про себе розповів таке.

– Служу я усе життя. З 96-го по 98-й я проходив строкову службу у Збройних силах України. З 98-го по 2016-й був в органах Державної кримінальної виконавчої служби. А з 2016 року військовий Національної гвардії України.

Прийшов на службу старшим інструктором з водіння взводу спеціального призначення патрульної роти стрілецького батальйону. Коли його розформували, продовжив службу у якості головного сержанта взводу матеріально-технічного забезпечення. В мої обов’язки входить багато чого – і виїжджати, і постачати, і продовольчі склади, і паливно-мастильні матеріали, і техніка.

– Як ви потрапили у Нацгвардію? Які бойові завдання виконували?

– Піти у Нацгвардію мене сподвигла загибель полковника Павла Сніцара, це мій добрий товариш, я знав його ще старшим лейтенантом. Отже, я кинув службу у ДКВС і пішов у Нацгвардію. У 2017 році виїжджав у складі екіпажу БТР на Волноваху, на Вугледар. Був то механіком-водієм БТРа, то водієм автобуса. А у 23-му році треба було знову виїхати у Донецьку область, у Велику Новосілку та Урожайне. Знову сів на місце водія-механіка БТРа. Ми працювали там два з половиною місяці. У наші завдання входили евакуація та вогневе прикриття. Тобто вивозили «трьохсотих» і «двохсотих». Цього року знову поїхав, бо не було кому. На цей раз на три місяці. Скільки хлопців врятували, не скажу. Не рахували, не до того було. Постійно під обстрілом. Якщо минулого року гатили переважно міномети, то цього додалися дрони. Хоча нас, слава богу, не дістали.

Був ось такий «смішний» випадок у жовтні минулого року. Виходять на нас по рації, кажуть, є «трьохсотий», треба вивезти. Заїжджаємо в Урожайне, питають, чого ви приїхали, його ще не відкопали. А бійця просто засипало в окопі, коли з «Піона» прилетіло. Ми тільки виїхали за Урожайне, кажуть, вертайтеся назад, відкопали. А дорога мінована, і ми задки метрів п’ятсот. Ревище стоїть, ніч… Дивлюсь, підори «світляшок» понавісили. Розвертаюсь, влітаю в Урожайне, і вони починають гатити. Певно, подумали, чи не танковий наступ почався. Криють з усього – міномети, артилерія, «Гради». Хлопці з того часу не дуже хотіли сідати в БТР.

А так в принципі рутина: заскочили – вискочили…

– Ваш син навчається у ліцеї «Сокіл». Ви не випадково обрали для нього цей заклад?

– Так, це заклад з посиленою військово-фізичною підготовкою. До цього Андрій навчався в іншій школі. Потім ми з ним обговорили перехід. Він погодився. Бачу, згодом сподобалось. Він з того часу вже помітно підтягнувся. Нині головний сержант кадетського підрозділу.

– У вас, Андрію Михайловичу, спортивна статура. Ви раніше чим займалися?

– У дитинстві вісім років займався плаванням. Маю дорослий розряд. Потім – рукопашним боєм, виступав на обласних змаганнях до того, як пішов служити строкову.

– А ти, Андрію, яким видом спорту захоплюєшся?

– Наразі спортом особливо не займаюся. Раніше теж ходив на рукопашний бій. Потім, коли потрапив у кадетський підрозділ, почав професійно займатися легкою атлетикою. Але на одному з тренувань отримав серйозну травму. Тому нині більше надаю перевагу загальній фізичній підготовці та військовій справі.

– Андрію, хто окрім вчителів займається вихованням і навчанням кадетів?

– Заступник директора з військово-патріотичного виховання Євгеній Павлович і начальник штабу кадетського підрозділу Микола Олександрович, у минулому військовослужбовець третього полку спец­призначення.

– І скільки ти вже в кадетах?

– Шостий рік.

– Після одинадцятого класу куди поступатимеш?

– У вищий військовий навчальний заклад. Планую поступити у Національну академію Служби Безпеки.

– А які маєш бали з основних дисциплін?

– Від «дев’ятки» і вище.

– За якою схемою проходять навчання кадетів?

– Академічні дисципліни – це перша половина дня. Після другого уроку у нас «летучка», збираються командири взводів і відділень, ми обговорюємо план на день. У дві години починається навчання з кадетських дисциплін. У кадетів різного віку вони різні. Для п’ятого класу – це базові предмети: військова справа, вивчення зброї, воєнної історії. У старших – вивчення тактики ведення бою, новітні озброєння, дрони. Є також легка атлетика, стрільби. А ще бувають весняні, зимові та літні збори. Тоді ми певний час ночуємо на базі нашого закладу, в казармах, отримуємо наряди, все, як в армії. Минулого разу до нас приходили представники Одеської військової академії, проводили заняття, розповідали про десантно-штурмові війська. А ще ми відвідували музей третього полку.

– Наближається Новий рік. Ти будеш загадувати якусь мрію?

– Якщо чесно, я не чекаю ні день народження, ні Новий рік. Це для мене звичайні календарні дні. Я не очікую якогось чуда. Вважаю, якщо хочеш зробити щось добре, зроби це сам.

– Коли батько виїжджає на бойові завдання, про що ти думаєш, певно, переживаєш за нього?

– Звісно, переживаю. Але є багато справ, які треба робити. Головне – навчання. Потім –  допомагати мамі по господарству. Якось розраджувати маму і сестру.

– А у вас, шановний батько, є своя мрія? Де зустрінете новорічне свято?

– Мрія у нас нині у всіх одна – перемога! Для мене це теж буде звичайний день. І я буду на службі. Свято буде потім. Додам, що за всі роки служби практично усі свята я проводив на чергуванні.

– Андрію Михайловичу, протягом кількох років ви у вільний час приходите в ліцей «Сокіл», передаєте військову майстерність, берете участь у різних заходах. Чому ви вважаєте за потрібне робити це? Певно, не тільки тому, що там навчається син?

– Просто хочу робити щось корисне, якщо не їду в сектор. І роблю те, що вмію найкраще. Передаю навички володіння стрілецькою зброєю. Розповідаю про техніку, багато хто з ліцеїстів серйозно цим цікавиться. Вони правильно розуміють вислів «Хочеш миру, готуйся до війни». І нормативи виконують однаково, як хлопці, так і дівчата. До речі, є дівчата, які швидше за хлопців розбирають і збирають автомат. Одній з них, сержанту Софійці Чаловській, за досягнення у військовій підготовці я нещодавно вручив «Сержантський коін». Це така неофіційна нагорода у вигляді монетки.

– Які для вас як військових людей найголовніші риси?

АА: – Пунктуальність, чесність.

АМ: – Пунктуальність, виконання свого обов’язку. Слід додержуватися свого слова. Протягом року я виконував обов’язки командира взводу. Я мав обов’язки і перед своїми підлеглими, і перед керівництвом. Я повинен був зробити так, щоб взвод виконував усі завдання. І виконував достойно.

– Що ви можете сказати один про одного, тобто коротко охарактеризувати?

АА: – Сильна духом людина.

АМ: – Андрій досяг всього сам. Стати на посаду головного сержанта кадетського підрозділу не так вже й легко. Я за нього не просив. Тепер він жартує: «Тут найголовніші я і директор».