Земля якщо й не зупинилася, то неабияк пригальмувала. Більша частина світових урядів намагається прорахувати наслідки війни торгових мит, оголошеної Дональдом Трампом, – хтось терміново виходить на контакт із Вашингтоном, хтось вичікує, а великий Китай твердо вирішив не поступатися.
Крім торговельної війни, на перші шпальти світових медіа вийшов суворий ультиматум до Ірану: здати ядерну зброю і всі напрацювання, інакше їх буде знищено.
Війна в Україні відійшла на другий або навіть третій план, в одному ряду з нами опинилися недавні мішені Трампа – Канада, Мексика, Данія з Гренландією, Євросоюз і НАТО. Таке враження, що свої наїзди Дональд Фредович здійснює за давнім принципом: не вдалося – і не треба. Чи буде продовження цих історій, поки не зрозуміло – бос ще не вирішив.
Схоже, російсько-українська війна вже у Трампа в печінках. Я їм наказав припинити, а вони не послухалися. А якщо вони такі, то навіщо вони мені здалися? І вже зовсім на дальній план відійшло негайне підписання договору про рідкісноземельні метали, який ДТ легким порухом рота перетворив на договір про корисні копалини України. Наші лідери вчасно згадали, що затягнути можна будь-що, увімкнули бюрократичну машину та вдають бурхливу діяльність, сподіваючись зробити з цього, ще донедавна так потрібного Америці документа договір про непотрібні копалини.
Зі звичною активністю триває тільки війна в Україні. Рашисти ведуть наступ по всій лінії фронту, наші стримують їх щосили. Тривають варварські атаки на українські міста, їх б’ють ракетами і дронами за якимось жахливим планом-графіком, чітко дотримуючись черговості.
І все ж, поки Україна воює і чекає, якого коника викине далі Дональд Трамп (а викине обов’язково, у нього хвилі бурхливої активності мають регулярний характер), варто розібратися хоча б у кількох життєво важливих питаннях.
Як би не хотілося огріти чимось важким конгресвумен штату Індіана Вікторію Спартц (у дівоцтві Кульгейко з села Носівки на Чернігівщині) за її слова в інтерв’ю Telegraf про необхідність українцям «змиритися з втратами територій», але обговорювати цю проблему й знайти в суспільстві хоч якийсь консенсус доведеться. Можна замінити слово «змиритися» на будь-яке інше, хоч на «не змиритися», але замовчувати цю тему не можна.
Треба нарешті поставити жирну крапку в усіх наших сподіваннях на НАТО. Або щонайменше жирну трикрапку. Ну справді, досить уже обманювати себе і всіх навколо. Якщо один член НАТО відкрито хоче анексувати частину території іншого, а лідер ще одного члена в ясна цілується з очільником країни-стратегічного ворога НАТО, то якого, даруйте, члена нам потрібно ставати ще одним членом цього блоку?
Та й нашим лідерам варто нарешті зрозуміти, що їхні політичні заяви, розраховані на міжнародних друзів і недругів, відгукуються насамперед у наших головах, а не в їхніх.
Навіть надія на паузу у війні викликає на сцену привид тотальних виборів. І замість того, щоб у сотий раз повторювати про їх неможливість під час війни, потрібно активно готувати законодавчу базу. Інакше вибори обрушаться на країну, як цунамі з аналогічними наслідками. Хто заважає негайно підготувати й ухвалити закон про кримінальну відповідальність за поширення всіх видів «чорного» піару? З розвитком штучного інтелекту і дип-фейків «чорнуха» може заражати суспільство зі швидкістю ковіду та ефектом чуми. І якщо доведеться вибирати між звинуваченнями в порушеннях свободи слова та загрозою реальної громадянської війни, потрібно вибирати життя людей. Їх і так сильно поменшало.
Ну й останнє. У сотий раз пишу про величезні неефективні витрати країни у воєнний час. Так, на консультації з підготовки договору про корисні копалини виділили 110 млн. Кому? За що? Мільйон гривень – на брендові чашки міста, яке вже два роки окуповане. 10 мільярдів – на утримання фактично неіснуючих облдержадміністрацій.
Давно пора навести лад в українському телеефірі. Уявляєте, як одномоментно по десятку каналів-марафонців крутять один і той самий передвиборчий ролик із бабусею української демократії? Або телеканали, які цілодобово транслюють старі програми «Світ навиворіт», «Орел і решка», «Ревізор» та інший нафталін, раптом із тими самими командами заходяться випускати об’єктивні й глибокі політичні ток-шоу? Слід було б і їх поставити на паузу. Тим паче, що в сучасних телевізорах таку опцію передбачено.
Як стягнути аліменти на дитину, коли один з батьків проживає за...