Українці не були б собою, якби не прагнули встановити світові рекорди у кожній справі. Тому, окрім «слова року», нам почали обирати «слово місяця» і навіть «слово тижня». Ще зовсім недавно в центрі уваги був орден Білого орла, а сьогодні ключовим словом став Пантеон.
А точніше – Пантеон національної пам’яті України. У загальноприйнятому розумінні – місце поховання видатних діячів країни. Монументальна архітектурна споруда, розташована в центрі столиці. Для якої ще потрібно розробити й затвердити концепцію та архітектурне рішення, а потім побудувати й наповнити. Знаючи, як швидко реалізуються в Україні такі проєкти, можна бути впевненим, що на це підуть роки, а то й десятиліття. Мешканці Кропивницького не дадуть збрехати, наводячи як приклад площу Героїв Майдану з порожнім постаментом від пам’ятника Кірову та Алею Слави, якої ще немає.
Перший крок до створення Пантеону вже зроблено – Верховна Рада ухвалила необхідне рішення. Пантеон буде «простором національної пам’яті», де перепоховають відомих українців.
Одразу відповім тим, у кого виникло запитання: чи потрібен Пантеон Україні? Упевнений, потрібен. Якщо є країна з багатовіковою історією, то є й її герої. Так, є багато країн з історією та героями, але без пантеонів. Але якщо держава хоче зафіксувати історію народу, який її населяє, і очистити її від міфів та пропагандистської брехні, то нехай буде Пантеон.
Інше питання: а чи потрібно займатися цим проєктом під час кровопролитної війни, яку ми поки що не виграємо? Упевнений, можна й потрібно. Пантеон героїв – важливий елемент національної культури, а пам’ятаєте, що сказав Черчилль про взаємозв’язок війни й культури? «За що ми воюємо?»
Ось саме до цього моменту ще якось можна обійтися без скандалу, сварки та мордобою щодо трактування історичних подій та їхніх учасників. А далі все – нормальну розмову закінчено.
Як визначити, хто – герой, а хто – ні? Чи існують ваги, на яких можна зважити внесок людини в історію та незалежність країни? Хто саме розподілятиме площу в житловому кооперативі «Пантеон»? І хто призначатиме цю житлову комісію? Уявіть собі, що експертну раду призначав би Кучма. Або Ющенко. Або Янукович. Ясно, як Божий день, що це були б ЇХНІ комісії. Як сказав «вождь народів»: «Неважливо, як проголосували, важливо, як підрахували». Гадаєте, за Зеленського буде інакше? Або за його наступника?
Не сумніваюся, вибір визначатиме не об’єктивний погляд на історію країни, а політична кон’юнктура. І вона вже діє: до Польщі для врегулювання скандалу з орденами їздив міністр закордонних справ Андрій Сибіга. Як жест примирення, крім іншого, пропонував включити до майбутнього Пантеону генерала армії УНР Марка Безручка, який 1920 року співпрацював із польськими військами.
Справа не в тому, чи є генерал Безручко достойною Пантеону історичною постаттю. А якщо завтра президент вступить у конфлікт із новим керівництвом Румунії чи Болгарії? Чий ще прах ми потягнемо до Пантеону на знак примирення? Вже не кажу про те, що турбувати останки давно померлої людини, хай вона й тричі Герой України, якось не по-людськи.
Саме виникнення теми Пантеону разом із явною політичною кон’юнктурою під час російсько-української війни наводить на думку про наближення президентських виборів. Завоювати патріотичний електорат, відібрати історичні козирі у конкурентів. На підтвердження цієї теми – числені публікації про зустріч Зеленського із Залужним.
Як на мене, варто було б не поспішаючи визначитися з критеріями відбору кандидатів на перепоховання в Пантеоні, відпрацювати кожен крок процедури. Спроектувати та побудувати будівлю Пантеону і на завершальному етапі перейти до перепоховань. І почати з безперечних кандидатур, про яких ми знаємо не з міфів давньої історії і не з героїчних епосів. Таких, як В’ячеслав Чорновіл.
Вносив зміни в «Оберіг»