Костянтин Терентьєв, водій протитанкового взводу, вважався безвісти зниклим понад рік. Побратими повідомляли, що він загинув у квітні 2025 року, що тіло не можуть забрати, але родина сподівалася на диво і чекала повернення живого. Поховали Героя два тижні тому.
Ми зустрілися з дружиною Костянтина Іриною, яка розповіла, яким Костя був чоловіком, батьком, сином, другом. Світлий, веселий, добрий, енергійний, позитивний, турботливий, комунікабельний, відповідальний – все це про нього.
– Ми навчалися в 34-й школі, жили в сусідніх будинках. Познайомилися, спілкувалися, дружили, потім почали зустрічатися. Костя був привабливим, непосидючим, його називали «енерджайзером». Немає людини, яка сказала б про нього щось погане. Захоплювався футболом, грав за «Зірку НІБАС», – згадує Ірина. – Ми майже сім років зустрічалися, після того розписалися. Освідчення як такого не було, Костя просто запропонував одружитися. І обручку подарував. А весілля було пишним, багатолюдним. Це було у 2006 році.
Батько Костянтина був відомим в місті суддею, син пішов по його стопах – вступив до юридичного вишу. Закінчив, але не став працювати за спеціальністю. Мабуть, через свою непосидючість став водієм, був начальником транспортного відділу, далекобійником, їздив по Європі. І на війні був водієм з псевдо Бус.
У Терентьєвих народилися дві доньки, яким дали красиві імена: старша Діана, якій зараз 19 років, молодша Єва – 13. Ірина згадує:
– Ми з Костею збиралися на який концерт у філармонію. Раптом мені стало погано, занудило. Подружка порадила купити тест на вагітність. Купила, перевірила – дві рисочки. Повідомила чоловікові, він був такий щасливий. Мріяв про другого сина, але не менше радів ще одній дочці. Я для дівчат завжди була такою суворою мамою. А тато був «папулька», дівчата – татові доці.
Щоліта родина їздила відпочивати на море. Збиралися з друзями і трьома родинами на машинах вирушали. До початку війни жодного року не пропустили, активно відпочивати, оздоровлювати дітей було традицією.
Костя отримав повістку у 2024 році. Звернувся до ТЦК, протягом двох годин його оформили, відправили в учебку. Був водієм, розвозив боєприпаси, продукти харчування. Повідомив дружині, що хлопців дуже мало, прийдеться йти на позицію. Пішов і не повернувся.
– На позиції Костя був з побратимом Олександром Князєвим з Харкова. Вони вдвох розташувалися у школі села Тарасівки Краматорського району Донецької області, – розповіла Ірина. – Це був перший вихід на нуль і Кості, і Саші. По школі прилетіло ворожими мінами, приміщення склалося, хлопці загинули під завалами. В повідомленні командування написано «позиція була зруйнована в інженерному плані». Костя відчував щось подібне, говорив дружині: «Хлопці йдуть на позиції і не повертаються. Лише командири приходять, збирають їхні речі і відправляють сім’ям».
Рік і два місяці рідні сподівалися, що Костянтин у полоні. Писали в різноманітні організації, виходили на всі можливі джерела інформації. Ірину в ї пошуках підтримували друзі і близькі, особливо дочки. Дівчата казали: «Мамо, будемо шукати тата серед живих».
Через пів року після загибелі тіло Костянтина Терентьєва в результаті репатріації тіл потрапило до Львова. Це було 22 вересня 2025 року. Ще через 9 місяців повідомили про збіг ДНК. Біологічний матеріал здавали доньки, мати Кості померла, не дочекавшись вістей про сина.
Ірина каже, що протягом довгого часу очікування і пошуків їй часто снився чоловік. Вважає, що сни були знаковими, інформативними:
– Наснилося, що Костя підходить до мене, на вигляд якийсь сірий. Запитую: «Ти що, загинув?» Він відповідає: «Так». Якось наснився дочці, каже: «Хочу Русиного борщу». (Він називав мене Руся, від Іруся). Вважається, якщо людина уві сні просить їсти, її треба пом’янути. Моїй мамі снилося, що він каже: «Я заховався. Коли повернуся, для усіх буде сюрприз». Діані наснилося, що тато каже: «Я повернуся додому через тиждень після твого дня народження». День народження дочки був 16 червня. Рівно за тиждень Костю поховали.
На похорон приїжджали рідні Олександра Князєва, який загинув разом з Костею. Сім’ї знайшли одна одну в соцмережах, разом чекали героїв. Горе зблизило. Олександра поховали на три місяці раніше.
Друзі Костянтина сподівалися, що він вижив, тому що був спортивним, спритним, міг знайти вихід з будь-якого скрутного становища. Дружина протягом чотирнадцяти місяців надсилала йому на телефон повідомлення, розповідала родинні новини, писала, що Діана навчається на водійських курсах, мріє, отримавши права, повозити тата в його машині. Ірина сподівалася, що чоловік колись все це прочитає. Додала: «Я писала і пишу йому повідомлення навіть після поховання. Щодня пишу. І продовжую шукати його живого».
Вносив зміни в «Оберіг»