Дійшло й до присяжних

Попри карантин, розгляд справи про вбивство мешканки Суботців Діани Хріненко, яке сталося після її зникнення на День Незалежності майже два роки тому, триває та вийшло на новий рівень.

15-го травня в приміщенні Кіровського районного суду міста Кропивницький відбулося чергове засідання, але через обмежувальні карантинні заходи журналістів на ньому не було. Зате суддя дозволив знімати процес на відеокамеру колегам із «Суспільного:Кропивницький». У ході судового засідання підозрюваному було продовжено термін тримання під вартою до 22-го червня. На цьому ж засідання, де була присутня мати загиблої, названо п’ятеро присяжних, які в подальшому будуть брати участь у розгляді справи й мають винести свій вердикт.

За поданням територіального органу місцевого самоврядування, із затвердженого списку присяжних в 30 осіб шляхом автоматичного жеребкування було визначено п’ятьох осіб, які й будуть брати участь у цій справі. З них троє основних і двоє так званих запасних. Запасні теж беруть участь у засіданнях, але без прийняття рішення – на той випадок, коли з якихось причин у засіданні не зможе взяти участь хтось з основних. У такому разі не доведеться починати слухання з нуля, бо запасні володітимуть усім масивом інформації. Суддя Олександр Куценко повідомив «УЦ», що завдання присяжних полягає у винесенні вердикту про винуватість чи невинуватість підозрюваного, на основі чого виноситься вирок, хоча суддя може й не погодитись з рішенням присяжних. Проте вирок, як і будь-який інший, можна оскаржити в апеляційному суді в відповідності з чинним законодавством.

На наше прохання ситуацію з присяжними прокоментував адвокат Геннадій Нікішов: «Чи достатньо трьох присяжних? Таку кількість встановив закон, але в інших країнах їх буває до 12. Однак з літератури ми знаємо, що й цей інститут не застрахований від помилок. Тобто суд присяжних теж не рятує від судових помилок, але таким чином народ якби бере участь у діяльності судової гілки влади. Українських присяжних я б не порівнював з народними засідателями, бо там рішення по справі приймається засідателями та суддею, а в нашому випадку суддя веде процес, як арбітр, а присяжні виносять вердикт – винен чи ні обвинувачений.

Звичайно, у діяльності присяжних буде більше емоцій, можливо, буде мати вплив їхній емоційний стан, викликаний обставинами справи, бо в кожної людини він різний. Це, може, і добре, але це емоції. Натомість, є зауваження щодо безперервності судового засідання, яке в нас відсутнє. У США засідання до винесення вироку може тривати хоч і три дні поспіль, але в нас, через постійні перерви, воно може розтягнутися на роки. Починається, потім переривається та знову відкривається аж через місяць. За цей час забуваються чи змінюються обставини, і це може впливати на об’єктивність. Друга обставина, яка може негативно вплинути на присяжних, – це практика продовження терміну утримання під вартою. Під час кожного судового засідання прокурор обґрунтовує необхідність продовження тримання під вартою, що, як мінімум, є негативною характеристикою обвинуваченого та може впливати на свідомість присяжних, тому потрібен безперервний процес. Тим більше, що найпоширеніші справи, які розглядаються за участі присяжних, – це розгляд справ по статті 115 ККУ – вбивство. У цілому ми можемо говорити про інститут присяжних, як про позитивну тенденцію, але вона потребує вдосконалення, хоча б і по тих позиціях, про які я сказав».

На судовому засіданні була присутня матір Діани – Олена Хріненко: «Судове засідання було коротким, але можу сказати, що підозрюваний став за останні місяці впевненішим, з викликом звертався до мене „Доброго дня, Олено Павлівно!”, постійно ухмилявся. Я сама не зрозуміла його заяви, що він нібито перебував в Україні й не мав наміру переховуватися. Але ж його заарештували аж у Польщі, куди він виїхав після вбивства.

Щодо розгляду справи за участі присяжних, то це було зроблено на клопотання підозрюваного, я нічого не маю проти, бо це закон. Моє клопотання полягало у забезпеченні відкритості процесу, завдяки цьому в залі через карантин не було журналістів, але була хоча б відеокамера.

Очевидно, сторона захисту сподівається на якесь колективне рішення, яке буде на їхню користь. Я з присяжними не розмовляла, але адвокат підозрюваного для чогось з ними розмовляв і навіть записував якісь їхні дані, можливо, і для впливу на них. Мені здалося, що сторона захисту та сам обвинувачуваний якось хочуть пришвидшити розгляд, бо висловлювали невдоволення, коли прокурор цікавився в присяжних, чи готові вони до тривалого засідання? Там же 26 томів доказів, їх треба ретельно вивчити, а сам обвинувачений теж заявив, що пора щось вирішувати. Я за повноцінний розгляд, до речі, захист висловив незадоволення, що мій адвокат буде брати участь у слуханні справи зі столичного Шевченківського суду в режимі відеоконференції. Чому він проти цього – не знаю.

Я ніколи до цього не спілкувалася з судами, з журналістами, з адвокатами. Я проста людина, нічого цього не знала, доки нелюд не забрав у мене доньку. Це все дуже важко морально, повірте, нікому б не побажала. Моєї Діани не повернути, але якщо за знущання та вбивство дають 15 років, то вбивця вийде на свободу ще молодим чоловіком, тільки це буде озлоблена людина з певними нахилами. Тому я борюся не лише за честь своєї загиблої доньки, але й за життя інших дітей, які страждають і можуть постраждати від дій таких маніяків у майбутньому».

Натомість родичі підозрюваного переконані, що він не винен, розповсюджують звернення до адвокатів з проханням допомогти врятувати невинну людину.

Такі заяви сторін в українських судах частково здатні впливати на якість прийняття рішень, тому судді повинні бути безпристрастними, але, з іншого боку, захист за допомогою формальних підстав, часто бюрократичного характеру, усіляко затягує розгляд справ, і таким чином злочинці уникають покарання.

Суд буває не завжди справедливим, бо поняття об’єктивності в статтях Кримінального кодексу не існує, але, на думку багатьох аналітиків, саме інститут присяжних має внести в розгляд справи та винесення вироку елемент справедливості чи людського тлумачення неоднозначних ситуацій. Суди присяжних виникли ще в середньовіччі на противагу свавіллю влади та судової системи й отримали розвиток в середині ХІХ сторіччя. Вони трансформувалися в необхідний елемент демократичного суспільства й забезпечують «безпосередню участь народу в здійсненні правосуддя» – так сказано в Законі «Про судоустрій і статус суддів». Але не весь народ може здійснювати правосуддя в якості присяжних, бо ними не можуть бути працівники прокуратури, судів і правоохоронних органів, судді, військові, адвокати, нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування й навіть народні депутати України, люди з непогашеними судимостями, особи зі стягненням за корупційні діяння впродовж останнього року, недієздатні особи, іноземці, нотаріуси, громадяни без знання української мови й навіть громадяни старше 65-ти років. Очевидно, ті, що залишилися, і є народ у чистому вигляді…