Під мостом і за мостом

Чи не обов’язковою газетною рубрикою часів СРСР була «Лист покликав у дорогу» або «За листами читачів», причому її особливістю було продовження теми аж до вирішення проблеми, яка турбувала людей. Ось і зараз в редакцію зателефонували мешканці вулиці Вознесенської (Свердлова) і поскаржились на… Клинцівський міст.

Вони розповіли, що після закінчення робіт будівельники не потурбувалися про відновлення покриття вулиці, яку за час ремонту розбили великоваговою та тракторною технікою. Ця вулиця тягнеться вздовж правого берегу Інгулу й впирається в мостовий насип з південного боку, а з іншого боку мосту її фактичним продовженням є вулиця Фісановича. Важливо, що з обох вулиць на міст ведуть новесенькі сходи, облаштовані пандусом. Але після дощів дістатися до сходів просто неможливо через величезні калюжі. А ще люди сказали, що латки, якими ніби укріплювали мостове полотно знизу, ось-ось повідпадають.

Звичайно, ми негайно вирушили в дорогу, адже лише в грудні минулого року наша газета двічі писала про хід ремонтних робіт та про відкриття руху по новому мосту напередодні Нового року. Тоді цієї події чекали всі – ремонт мосту значно ускладнив рух автотранспорту. Коли роботи вже йшли до завершення, майстер дільниці мостобудівного загону №112 детально розповів кореспондентові «УЦ» про хід робіт, зокрема й про те, що частково пошкоджені корозією металеві елементи перекриття мосту будуть зачищатися та «монолітитися», а відкоси, які не забетонували ще радянські будівельники, закладуть бетонними плитами.

На місці ми побачили, що знизу міст – як новенький: відкоси вкриті плитами, які підтримуються невисокою опорною стінкою. Вона стала дуже зручною для пішоходів, яким не потрібно дертися на гору крутими сходами, щоб перейти на інший бік мосту, тобто з вулиці Вознесенської на Фісановича чи в зворотньому напрямку, дорога під мостом займає всього дві хвилини. Знизу міст теж виглядає гарно, все пофарбоване в білий колір, але, коли майстер розповідав про монолітування корозійних ділянок, уявлялося дещо інше. Насправді, якщо підняти голову, ми бачимо досить неоковирні бетонні латки на несучих конструкціях, і вони дійсно не справляють враження чогось монолітного та вічного. А якщо врахувати постійну вібрацію від руху транспорту, то ці латки довго не протримаються, але й чогось критичного боятися теж не потрібно.

Не зовсім естетично виглядає й берег під мостом, який ніхто і не думав приводити до ладу. Як розбили все тракторами, так і кинули. Можливо, взимку нічого зробити не змогли, але вже літо, а берег річки під мостом так і залишився болотом.

З приводу стану згаданих вулиць, які перпендикулярно підходять до насипу з обох боків мосту, то про них, дійсно, ніхто не потурбувався. Хіба що з боку Вознесенської довелося насипати щебеню перед сходами, мабуть, щоб перешкодити утворенню калюжі, але ні про яке відновлення покриття вулиці не йдеться. Сам відремонтований міст виглядає дуже ефектно, якщо не звертати увагу на обірвані чи погано закріплені короби кабельних ліній вздовж мосту.

А от Євгенія Василівна, яка мешкає на Вознесенській, практично поряд з мостом, проблемою калюж зовсім не переймається: «Калюжі завжди були й будуть, і не лише тут, нічого страшного», але інші бояться осінніх дощів, тоді вулиця стане дійсно непрохідною. Якщо говорити про вулицю Фісановича, то тут цивілізація закінчується разом з новими сходами – далі потрібно пробиратися практично канавою чи провулочком, щоб вийти на дорогу з залишками твердого покриття, тобто бруківки.

Звичайно, це вже аж ніяк не проблема мостобудівників, але хтось же мав потурбуватися про людей, які користуються цим коротким шляхом в напрямку Шкільного мікрорайону й центру міста? Потрібно враховувати й такі дрібниці, тим більше що ремонт мосту обійшовся в 22,5 мільйони гривень. Між іншим, зовсім поряд, на Пермській, свого часу жив відомий художник Амшей Нюренберг, який не міг не милуватися цими берегами Інгулу. Правда, зараз би він до річки не дістався…