Після 23 років мирського шлюбу повінчалися на Різдво в Кропивницькому херсонці Павло і Алла Макарови, батьки двох дітей. Вони прибули сюди, налякані обстрілами рідного міста. Недавно в їхню багатоповерхівку влучив російський снаряд.
Оголосив їх чоловіком і дружиною священник ПЦУ Сергій Чудинович, теж херсонець, настоятель тамтешньої церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Навесні, вибравшись з російського полону (де опинився через патріотичну позицію, «УЦ» про це розповідала), отець Сергій перебрався із сім’єю в Кропивницький, згуртував прибулих сюди з Херсона парафіян, почав проводити тут богослужіння. Після визволення Херсона священник – і тут, і там. Йому треба бути разом з усіма парафіянами – і евакуйованими, і тими, які не виїжджали.
Кропивницькі херсонці традиційно збираються у Центрі реабілітації дітей з інвалідністю, очолюваному Лілією Місюнею. От і 25 грудня у святково прибраній актовій залі закладу відбулося богослужіння.
– Це історична мить для нашої громади, – наголосив отець Сергій, починаючи проповідь. І пояснив, що закінчився перехідний період, протягом якого парафіянам дозволялося відзначати Різдво і 25 грудня, і 7 січня. Нарешті цієї плутанини позбулися, Різдво – лише 25 грудня.
Напередодні свята в Херсоні знову пролилася кров – росіяни вчинили масований обстріл. Кропивницькі херсонці помолилися за упокій душ невинно вбитих, попросили у Бога зцілення поранених, допомоги нашим воїнам.
Літургія пройшла урочисто і водночас душевно. Не треба було мучити себе стоянням – усі, крім отця Сергія, сиділи на стільцях, навіть коли зверталися до Всевишнього. Підводилися тільки щоб причаститися. Священник говорив українською мовою, сучасною й усім зрозумілою. При нагоді жартував. З цифрового гаджета звучали Бах, Бетховен і Kozak System, зокрема новітній хіт «А до Херсона повернулася весна». Співала паства й колядки, під фонограму.
Про передісторію вінчання Макарових розповів громаді отець Сергій:
– Поїхав з дружиною в Центр матері й дитини (обласний комунальний заклад, розташований у селищі Новому. – Авт.) гостинчики завезти. Там одна з наших парафіянок. Господь благословив її майбутнім народженням дитини. А директор, Інна Жолобова, каже: «Тут люди є, які хотіли обвінчатися у Херсоні». Так і познайомився з пані Аллою, з паном Павлом. Вирішили зробити весілля на Різдво. Красива історія. Життя триває.
І хоча Павло став під вінець не в смокінгу, а Алла – не в бальному платті, усе пройшло дуже гарно й достойно. Свідками були Інна Жолобова та старша дочка Макарових Анна.
– Благослови невидимим Твоїм заступництвом і дай їм життя спокійне на довгі літа, любов між собою, в дітях утіху. Сподоби дітей їхніх побачити дітей своїх, охорони їх від пересудів людських, збагати дім їхній пшеницею, вином та оливою й всяким добробутом, – попросив священник Всевишнього для Павла й Алли.
Вручивши парі свідоцтво про вінчання, священник повідомив публіці про таку символічну деталь: у документі свідком значиться не Інна Жолобова, а її чоловік, який зараз на війні.
– Олександр воює з червня. Він ще в березні звернувся у військкомат, щоб мобілізували, – пояснила Інна. – Я рада бути причетною до вінчання пана Павла й пані Алли. Прекрасна родина.
Макарови розповіли, що відчувають таке ж щастя, як 23 роки тому, коли побралися. Їм хочеться миру, перемоги. Хочеться додому. Але обстріли…
З Херсона вони вибралися недавно, 11 грудня. Після того, як у їхню багатоповерхівку влучив російський снаряд.
– Страшно було, – тільки й сказала Алла. Про життя в окупації їй з чоловіком та дітьми й згадувати боляче.
А тим часом священник висловив сподівання, що дехто з присутніх теж незабаром стане під вінець. Він мав на увазі Анну Макарову, старшу дочку Павла й Алли, і молодого чоловіка на ім’я Юрій, який прибув з Херсона на вінчання її батьків.
– Ми заручені, – розповіла Анна. – Але ще треба університет закінчити. А вже потім будувати родину.
Про призначення / поновлення виплати пенсії особам, які виїхали з тимчасово...