Щедрість за наш рахунок

– Дядьку, чого це у вас картопля по 40, коли у всіх по 20?

– Розумієш, синку, гроші дуже потрібні!

Скажіть, а ви дивитеся телевізор? Ну хоч би вранці, поки готуєте сніданок, коли руки зайняті, а вуха вільні? Теж ні? Щасливі люди! А я – слухаю та періодично підглядаю. Згоден, погана та зайва звичка, хоча б тому, що всі новини на той час уже дізнався з телефону.

Так ось, із тих хвилин тридцяти ранкової роботи телевізора приблизно половину займає реклама. Дивитись ці «шедеври», розраховані на ідіотів та замовників, неможливо, мимоволі починаєш думати про що завгодно, іноді – про корисне. Ну, наприклад, які величезні суми миготять на екрані щосекунди: телевізійна реклама – неймовірно дороге задоволення. Ми, газетярі, зі своїми тарифами порівняно з ТБ – просто злидні (цілком незаслужено, до речі).

Величезна частина цієї нескінченної реклами – про ліки. Окрім різноманітних пігулок, крапель та мазей, регулярно транслюють дивні ролики мобільних операторів і зворушливі – виробників собачо-котячих кормів.

Усі ці старанно придумані та зняті спеціальними людьми колізії хворих, мобільних та пухнастих проходять повз мене, не потрапляючи в мозок, але при цьому миттєво отримуєш сигнал-нагадувач: початок місяця, потрібно одержати в аптеці «заряд бадьорості» на половину зарплати, терміново заплатити за мобільний зв’язок і купити їжу улюбленій кішці. Але це потім, уже після роботи.

А поки треба обробити серйозну інформацію: рашисти продовжують тиснути по всьому фронту, наші героїчно відбиваються, американці й не чухаються, поляки хуліганять, інші європейці стурбовані, уся країна збирає донати на дрони та автівки. Серед тих, хто повідомляє про свою щедру допомогу ЗСУ, – знайомі назви, буквально щойно чув їх з телевізора. Ті самі фармацевтичні фірми, мобільні оператори та виробники кормів для тварин. Їхня допомога цілком матеріальна, вкрай необхідна й обчислюється мільйонами. І, головне, добрий приклад для всіх нас. Одразу хочеться допомогти, поділитися трудовою гривнею, підтримати хоч би тих, з ким працював чи про кого писав.

Але спочатку обов’язкові платежі. Комуналка – тут все стабільно, та й зима тепла. Далі – щомісячна плата двом мобільним операторам. Ні, одного недостатньо, з нашою професією потрібні обидва, а то, не дай Боже, збій – і одразу вся робота зупиняється. Стоп, а чому новий тарифний план? Адже нещодавно змінювали! Вже 190? Господи, як давно живу – пам’ятаю ще 90 та 120. Таких тарифних планів уже немає? Зрозуміло.

Тепер у аптеку. Скільки-скільки? Так ще місяць тому… Пошукати в інтернеті, може, у когось є залишки? Де, в селищі Новому? Ні, не поїду.

Ліки здорожчали по-звірячому. Не всі, тільки ті, які лікують. На 50 грн, на 100, у півтора-два рази. Ні, не лише імпортні – наші ліки не відстають. Що характерно, тих самих фармацевтичних фірм, чия реклама цілодобово кашляє, чхає та страждає по телевізору. Зрозуміло, що витрати на грубу рекламу виробники включають у ціну, і, зрештою, за все платимо ми з вами. Хоча ми б і так брали ісландський мох та болгарську валеріану, аби бодай трохи дешевше.

Тепер у «куполи» за котячим кормом, що ви кажете – вже здогадалися? Так, він дорожчий за яловичину! Ні, не польський – той ще дорожчий, а наш, український. Той, що з телевізора. Теж, мабуть, реклама входить у ціну? Це ж не ліки, ті можна не купити, перетерпіти, а домашнього улюбленця без «хряпчиків» залишити неможливо.

Ну ось, із витратами розібралися. Порахували – заплакали. Тепер про донати можна подумати. Ті самі, які так щедро перераховують Збройним силам фармацевтичні гіганти, оператори-монополісти та котогодувальники. Я ось до чого додумався: а чи не є ці донати складовою постійно зростаючих цін на ліки, тарифи та продукти для тварин, які оплачуємо ми з вами? Ні, не окремим рядком, до цього, сподіваюся, не дійшло. Десь глибоко всередині собівартості, надійно заховані від аудиторів. І чим більше платимо – тим щедріші бізнесмени на донати. Заробляють мільярди, донатять мільйони. Нашими грошима. Молодці, хлопці, ви добре влаштувалися.