Страсті по олімпійському футболу

11:10
670
views

Остаточний склад української олімпійської збірної не прокоментував навіть лінивий. Футболістів, які через відмову клубів не будуть грати в Парижі, звинуватили чи не в усіх смертних гріхах і навіть закликали відправити їх на передову.

Ну, зрозуміло, що більшість коментаторів абсолютно не знали суті питання. І чомусь нікого не хвилювало, що Україна вже понад 20 років не представлена в тих ігрових видах спорту, де виступають дійсно усі найсильніші команди світу. Що останнє можна тут пригадати? Четверте місце баскетболісток на Олімпіаді 1996 року та бронзу гандболісток на Олімпіаді 2004 року в Афінах. На інших Олімпіадах наші чоловічі та жіночі команди у волейболі, баскетболі, гандболі, баскетболі 3 на 3 та пляжному гандболі, хокеї на траві ніколи не пробивалися на Олімпійські ігри. І, звісно, потрібно радіти, що це зробили футболісти вперше в історії. І ми будемо за них уболівати й радіти їхнім успіхам. Та все ж тут є одне велике але…

Справа в тому, що олімпійський футбол – це як валіза без ручки, яку кинути шкода, а нести не дуже зручно. Як очевидець можу зазначити, що на Олімпіаді в Ріо про футбол всі згадали лише в день фіналу, та й тому, що бразильські волонтери в прес-центрі палко підтримували свою збірну. Якби була моя воля, то я б замінив не дуже цікавий з усіх точок зору футбольний турнір на змагання з футзалу чи пляжного футболу, які б точно привернули значно більше уваги глядачів і фахівців. А поки що маємо такий собі не дуже справжній з усіх точок зору футбол, про який би у нас взагалі не згадали, якби навколо складу української команди не розгорнулася широка дискусія.

Так чому ж футбол, на відміну від інших ігрових видів спорту, не має представництва сильніших гравців світу? Тут справа в конкуренції між двома потужними спортивними організаціями – МОК та ФІФА. Вже у 1928 році почали вважати, що футбол став занадто популярним видом спорту для Олімпійських ігор. Доти МОК дозволяв реєструвати на турнір лише гравців-аматорів, що стало проблемою, адже професійні футбольні асоціації стали звичним явищем. Це призвело до заснування з боку ФІФА чемпіонату світу з футболу, який вперше відбувся в Уругваї. Після успіху Мундіалю-1930 ФІФА вирішила підвищити інтерес до свого виду спорту. Міжнародна федерація футболу та МОК не дійшли згоди щодо питання аматорства, і цього виду спорту не виявилося серед олімпійських дисциплін у Лос-Анджелесі. Але футбольний турнір повернувся у 1936 році за наполяганням німецьких організаторів. На 34-й сесії МОК у березні в Осло було оголошено, що футбольний турнір проведуть на Іграх у Берліні в 1936 році, оскільки ФІФА прийняла правила МОК щодо аматорського футболу. А після Другої світової війни на Олімпіадах продовжували грати так звані непрофесійні футболісти. Вигравали змагання представники соціалістичного блоку, де начебто всі спортсмени були аматорами.

Престиж олімпійського футболу був втрачений, адже змагання абсолютно не відображали реального розподілу сил у спорті номер один. Пошуком компромісу було рішення 1978 року, за яким професіонали допускалися, окрім тих гравців, які виступали у відборі та фінальній частині чемпіонату світу. З початку 1990-х років МОК і ФІФА нарешті дійшли компромісу — поділ на аматорів і профі остаточно скасували. З 1992 року в олімпійських футбольних турнірах повинні виступати лише футболісти молодші 23 років, яким можуть допомогти три вікових гравці.

Календар ФІФА  в той час вже був сталим, і саме влітку проводилися чемпіонат Європи та СОРА Аmeriсa. Тож тягнути на собі ще один великий турнір за рік Міжнародна федерація футболу вважала недоцільним. А піднімати престиж МОК за рахунок футбольних зірок у ФІФА не збиралися. Їх влаштовував так званий турнір молодих талантів. І тому ці змагання не входять до офіційного календарю ФІФА, а проводяться Міжнародним олімпійським комітетом.

Тож за футбольним статусом олімпійські баталії стоять навіть нижче за юнацьких, юніорських і молодіжних чемпіонатів Європи та світу, не говорячи вже про новостворену Лігу Націй та дорослі мундіалі та континентальні першості. Ви ось так відразу зможете назвати останні три команди – олімпійських чемпіонів? Отже, клуби мають повне право своїх гравців на Олімпіаду не відпускати. Участь в олімпійському турнірі футболіст може взяти за власним бажанням, але зі згоди клубу. Ну ось ви хочете поїхати на якийсь важливий для вас конкурс, а роботодавець заперечує. Ви можете поїхати, але це потім суттєво вплине на ставлення до вас і може позбавити вас роботи. І ніякої зради тут немає. І тому всі закордонні клуби, яким належить проходити передсезонну підготовку, заперечили проти участі своїх українських гравців у Олімпіаді.

Хтось каже про наявність у складі Аргентини Рульо, Отаменді та Альвареса, але без них «Аякс», «Бенфіка», і «Ман.Сіті» можуть цілком обійтися. Зараз вони далеко не основні в своїх командах. Інших гравців аргентинської команди ви взагалі не знаєте. Ну а в нас також є Сікан, Криськів та Таловєров, які повинні повести більш молодих партнерів із досвідом участі в матчах УПЛ. Кирило Фесюн – чи не найперспективніший голкіпер України, якому час доводити, що він вартує тих коштів, які заплатив за нього «Шахтар». І навіщо тоді ще й Нещерет –  другий воротар київського «Динамо», якому в час олімпійського турніру грати в кваліфікації Ліги чемпіонів? Ми вже побачили на Євро 2024, до чого може привести невизначеність з воротарями.

Є ж у розпорядженні Ротаня добре знайомий йому по «Олександрії» Георгій Єрмаков (немає довіри до власного підопічного?) та Яків Кінарейкін із досвідом виступів у єврокубках за нині бідолашний СК «Дніпро 1». У лінії захисту, де окрім Таловєрова із австрійського «ЛАСКу» є ще Арсеній Батагов (“Зоря”), Ілля Крупський, Євген Павлюк (обидва — “Ворскла”), Олександр Мартинюк (“Олександрія”), Олексій Сич (“Рух”), Володимир Салюк (“Чорноморець”), усі хлопці на слуху, всі провели гарні сезони в клубах і всім є що доводити. Як і пізахисникам і форвардам:  Максиму Хланю (“Легія”, Польща), Олегу Очеретьку, Кирилу Сігеєву (обидва “Шахтар”), Валентину Рубчинському , Максиму Брагару, Миколі Михайленку (всі — “Динамо”), Владиславу Велетеню (“Колос”), Олегу Федору (“Рух”), Артему Шулянському (“Олександрія”) Ігорю Краснопіру (“Рух”).

Ну, звісно, краще було б грати із Нещеретом, Забарним, Вівчаренком, Мудриком, Судаковим, Бражком,  Бондаренком, Ванатом і Назаренком, які були лідерами молодіжної збірної, що здобувала путівку на Олімпіаду. Тоді тренерам не довелося б нічого будувати, а скористатися награними раніше зв’язками, як це було на молодіжному Євро, де Руслан Ротань не став нав’язувати свій стиль, а скористався більше гарними клубними напрацюваннями. Але то був офіційний турнір, на який можна було залучити усіх, кого забажаєш.

Зараз ситуація зовсім інша. І тут лише відмова нового тренера «Полісся» Імада Ашура відпустити Назаренка, з урахуванням агресивної трансферної компанії житомирців, виглядає суперечливою. А те, що клуби будуть проти участі своїх основних гравців напередодні єврокубків, це Руслану Ротаню та його помічникам можна було передбачити. І коли Руслан Петрович погоджувався продовжувати очолювати саме цю команду, невже він не розумів усю складність ситуації? Тому потрібно було вести перемовини із клубами раніше, а не зараз, перед початком турніру. І коли команда літала до Японії, вже потрібно було награвати доступний склад, та й на турнірі у Франції також. Ну там певні напрацювання ми побачили.

А всі ці заяви головного тренера та його помічників про відсутність патріотизму, гонитву за грошима власників клубів і небажання футболістів захищати честь країни лише підігрівають пристрасті й, як на мене, виглядають бажанням заздалегідь підстрахуватися у разі невдачі. Щоб потім можна було сказати, що в усьому винні обставини, а не тренерський штаб. Та вже діватися нема куди.  Доведеться Руслану Ротаню намагатися досягти успіху з цими виконавцями. Інших наразі вже немає. Я вас запевняю, що в суперників аналогічна ситуація, але вони награвали свої склади давно, не очікуючи подарунків долі. Та якщо саме ця олімпійська команда досягне успіху, то це буде дійсно заслуга Руслана Ротаня, який доведе всім, що він таки гарний тренер, а не творець незрозумілого стайлу.

І, якщо все буде добре, то я буду щасливий першим повідомити про цей злет безпосередньо з олімпійського Парижу, де планую працювати протягом всієї Олімпіади в якості спеціального кореспондента «УЦ».