Тепер курс на Лос-Анджелес

Сьогодні ми вирішили поставити крапку в нашій доволі тривалій олімпійській подорожі. Нагадаю, що на Олімпійських іграх у Парижі Кіровоградщину представляли стрибун у висоту Олег Дорощук та Ярослав Ткач, який виступав у спортивному скелелазінні на швидкість, де вперше розігрувалися окремі олімпійські нагороди.

Ярославу Ткачу не вистачило 0,01 секунди для потрапляння до фінального раунду змагань, а ось Олег Дорощук на своїх дебютних Олімпійських іграх подолав кваліфікацію  та пробився до 12-ки найкращих . У фіналі кропивничанин установив особистий рекорд – 231 см і посів шосте місце. Під час Ігор наші атлети вже поділилися з читачами «УЦ» своїми враженнями. А завершити нашу олімпійську епопею ми надали можливість наставникам кропивницьких олімпійців, заслуженим тренерам України Геннадію Здітовецькому та Миколі Побережцю.

Геннадій Здітовецький – наставник Олега Дорощука:

– Цей надважкий для Олега сезон ще не завершений. Днями його запросили на фінал Діамантової ліги, який відбудеться 13-14 вересня в Брюсселі.  Безумовно, що він вже втомився. Але все ж таким шансом ще раз показати себе на найвищому рівні потрібно скористатися. Це додасть нам рейтингових балів і авторитету. Будемо сподіватися, що моральних і фізичних сил для гарного результату в Брюсселі ще вистачить.

Та все ж головним стартом сезону були Олімпійські ігри, які завершилися для нас удало. Тут дуже допоміг передстартовий збір нашої легкоатлетичної команди у Франції в невеличкому містечку Ваттіні, яке розташоване приблизно в 200 км від Парижу. Там на спортивній базі, яка знаходиться переважно в лісі, проходив цей двотижневий збір. Олімпіада почалася 26 липня, а ми заїхали на базу 20 липня. Збір був організований французами. Вони повністю оплатили проживання, харчування та експлуатацію всіх тренувальних баз. Там є стадіон, манеж і всі умови для відновлення. Але головне, що Олег був ізольованим від всіх неприємних зовнішніх факторів. Там не було ніяких повітряних тривог, ніяких загроз бомбардування та інших проблем. Дуже спокійна обстановка, де всі думки були направлені на підготовку до змагань. Ми дуже ретельно попрацювали на стадіоні та в тренажерному залі. У нас були щоденні непрості тренування. Там Олег почав потихеньку прогресувати.  Він саме на цьому зборі за тиждень до стрибків у Парижі встановив свій особистиий тренувальний рекорд – 2 метри 22 сантиметри. Його готовність потроху збільшувалася.  І мені це дуже подобалося. Після цього напруженого та цікавого збору Олег з Анрієм Проценком та Владом Лавським заїхали в олімпійське селище 4 серпня. А ми, тренери, які готували стрибунів, – 6 серпня. А вже 7 серпня в Олега  була кваліфікація.

Стосовно кваліфікаційних змагань: я очікував, що вони не завершаться на великих висотах. Я знав, що в останній час, у порівнянні з тим, що було 10-15 років тому, результати трохи знизилися. Я так і передбачав, що все дійде до 228 см, але 2 метри 24 см буде достатньо для потрапляння до фіналу. Так, у принципі, і вийшло.

Кваліфікаційні змагання починалися дуже рано. Ми, хоч і готувалися два тижні на тренувальному зборі, починаючи тренування о 10-й ранку, але тут о 8-й вже необхідно було дістатися на «Стад де Франс».  О 9-й годині  мали розім’ятися. А змагання починалися о 10-й ранку. Це було незвично, і Олег виглядав трохи сонним. Він часто на таких великих змаганнях в кваліфікації стрибає не дуже. А в фіналі потім – набагато краще. По-іншому вийшло на чемпіонаті світу, перед яким Олег через ушкодження майже не мав стрибкової практики. А тут вийшов у сектор і відстрибав чудово. Правда, потім у фіналі вже прийшло спустошення. На Олімпіаді все вийшло навпаки. При не дуже впевненій кваліфікації майже все вдалося в фіналі. А перед фіналом була пауза в два дні. І перший день ми повністю відпочивали. Я з колегами навіть прогулявся по центру Парижа. Були біля Ейфелевої вежі та Лувру. Колеги ще по бутіках різних ходили, але це не для мене. Знаю, що Олег також трохи відпочив і скинув психологічний тиск.

А на другий день, напередодні фіналу, ми вирішили поїхати на тренувальний стадіон. Там ми зустріли Джанмарко Тамбері з його тренерами та масажистами. Ну й ми були удвох із Олегом. Більше нікого на тренувальному стадіоні в цей час не було. Потім вже ввечері в італійця начебто почалась ниркова коліка, але в сектор він вийшов. Хоча деякі фахівці говорили, що Джанмарко міг просто таким чином впливати на конкурентів. Хоча те, що в фіналі на «Стад де Франс» олімпійський чемпіон Токіо, на відміну від чемпіонату Європи, де Тамбері взяв 237 см, стрибав не дуже впевнено, факт беззаперечний.

А ми після кваліфікації десь скинули психологічне навантаження. Головним завданням було потрапляння до фіналу, і ми його виконали. Але ж завжди хочеться більшого. У плані підготовки ми для себе визначили, що гарно було б посісти на Олімпіаді 9-12 місця. Але вдалося не просто заплановане перевиконати, але й встановити особистий рекорд. І, знаєте, у мене було відчуття, що Олег виступить гідно.

Трохи хвилювався через жорстке покриття «Мондо», яке поклали на стадіоні незадовго до початку Ігор. До нього потрібно пристосуватися. Можливо, через те, що воно швидке й жорстке, були у стрибунів і стрибунок ушкодження. Ну ще через те, що кваліфікація починалася дуже рано, коли організм ще не прокинувся. Але це моє припущення. А стосовно проблем у Мутаза Баршима під час кваліфікації, то це була судома. Хоча спочатку все виглядало серйозніше. Та, на щастя, катарець швидко відновився, пройшов кваліфікацію й посів третє місце в фіналі. Хоча було б дуже гарно, якщо б Мутаз завершив свою неймовірну кар’єру другим поспіль золотом. Але й бронза цього великого спортсмена й дуже гарної та чуйної людини варта поваги.

Якщо повернутися до результату Олега, то ми ще два роки тому, коли він у приміщенні стрибнув на 228 см,  планували вийти на рівень 230 та вище. Але війна завадила нам реалізувати заплановане. Коли ж готувалися до Олімпіади, то за два місяці до стартів проводили такі прикидні тренування. І по всім контрольним нормативам (стрибок в довжину з місця, потрійний та п’ятірний з місця, п’ятірний із розбігу, вправи зі штангою) він постійно покращував свої результати. Плюс техніка, у зв’язку з тим, що він став сильнішим, покращилася. Єдине, що з’явилася невеличка зайва вага. І я постійно наполягав, що потрібно трохи «підсушитися». А він любить гарно поїсти.  У міжсезоння він може набрати до 90 кг. А зайва вага стрибуну дуже заважає. І на передстартовому зборі, незважаючи на доволі гарне харчування, нам удалося скинути два-три кілограми. Для Олега оптимальні змагальні кондиції: зріст 205 см, а вага – 84-85 кг. Але головне все ж – це психологічне налаштування. І я відчував перед фіналом, що в цьому плані Олег відчуває себе впевнено.

Коли розпочалися змагання, то тренери фіналістів сиділи в першому ряду поруч із сектором. До речі, наставники тих атлетів, які не пробилися до фіналу, спостерігали за змаганнями у верхніх секторах. Так ось я сидів поруч із наставниками японця та майбутнього олімпійського чемпіона з Нової Зеландії. А поруч вже платні місця, де спочатку розташувалися італійці, але менеджер Олега ввічливо попросив їх звільнити одне місце, за яке сплатив 500 євро.

Після кожної спроби Олег підходив до мене і розповідав про свої відчуття від стрибка. Разом ми намагалися швидко зробити висновки та внести необхідні корективи. Я впевнений, що моя присутність та мої поради з технічних аспектів стрибків учню допомогли. Звісно, що я дуже хвилювався, але намагався цього не показувати. Але коли Олег взяв-таки 231 см, то важко було стримати емоції. Зізнаюся вам, що після цієї вдалої спроби з’явилися сподівання на медаль. Та рівень конкуренції був дуже серйозним. Але хто міг очікувати, що невдало стрибатимуть кореєць Ву, особисте досягнення якого на стадіоні 236 см, той таки Тамбері та Бекфорд із Ямайки? Я дуже задоволений, що мій підопічний впорався з цим олімпійським тиском і показав найкращій результат у кар’єрі саме на Олімпіаді. І, на мою думку, змагання в Парижі показали, що в чоловічих стрибках у висоту вже почалася зміна поколінь і на наступній Олімпіаді прийде час більш молодих спортсменів. Оптимальний вік для стрибуна – до 30 років. А більшість лідерів сучасності або вже перейшли цей вік, як Тамбері з Баршимом, або до нього наближаються, як Ву або новий олімпійський чемпіон Геміш Керр, якому вже 27 років. Так що попереду нас очікує багато цікавого.

А що я відчув, коли Олег взяв 231 см? Ну, звісно, велику радість та задоволення від того, що ми не дарма пройшли цей важкий шлях. Особистий рекорд на будь-яких змаганнях – це вже радість. А коли це вдається на головному старті чотириріччя в умовах жорсткої конкуренції, то це втричі приємно. А це ще й рекорд області був. Олег на сантиметр перестрибнув свого старшого товариша та мого першого учасника Олімпійських ігор 2016 року в Ріо Дмитра Яковенка.

До речі, після виступу на чемпіонаті Європи, де Олег здобув свою першу дорослу бронзу, президентка федерації легкої атлетики України Ольга Саладуха виказала надію, що на Олімпіаді нам підкориться висота 231, яка може принести бронзову нагороду. 231 см ми таки взяли, але це дозволило посісти лише шосте місце. Та це для дебютанта Олімпійських ігор непогано. Тамбері на своїй першій Олімпіаді взагалі до фіналу не потрапив. Так що перший олімпійський крок, вважаю, ми зробили впевнений. Тепер важливо правильно пройти наступний олімпійський цикл для того, щоб у Лос-Анджелесі вже претендувати на нагороди.

Стосовно загальних результатів, то вважаю перемогу Керра, який був лідером сезону за результатами, заслуженою. Кажуть, що американцю Макківену пропонували розділити перше місце. Та він, двічі по ходу фіналу перевершивши особисті досягнення, не погодився. І в підсумку були призначені додаткові спроби, де новозеландець виявився більш стійким. До речі, раніше ділили лише другі-треті місця, а з минулої Олімпіади – ще й золото. Американець хотів бути олімпійським чемпіоном одноосібно й прорахувався.

Що мені сподобалося? Постійно заповнені трибуни «Стад де Франс», коли близько 80 тисяч збиралися навіть на ранкових сесіях, де медалі не розігрувалися. Гарні були умови в олімпійському селищі для відпочинку та дуже різноманітне харчування.

А ще цікава ситуація була з екіпіруванням. Уся національна збірна України отримала екіпіровку фірми 4 F. Але в Федерації легкої атлетики України є спеціальний контракт із фірмою Пума. Так ось в олімпійському селищі та в інших місцях ми були в формі збірної, а ось під час змагань з легкої атлетики, згідно умов контракту, вже вдягали Пуму.

На жаль, одного дня для того, щоб відчути атмосферу Парижу, погодьтеся, замало.  Але олімпійську атмосферу важко з чимось порівняти. І хоча я мав акредитацію лише на легку атлетику й на інші змагання не мав можливості потрапити, але й цього виявилося достатньо, щоб зрозуміти, що французи обожнюють спорт і вміють влаштовувати свято.

Стосовно планів на наступний сезон, то після фіналу Діамантової ліги Олегу потрібно буде відпочити та відновитися. Потім вирішимо, чи будемо виступати в зимовому сезоні. А головний старт наступного року – це чемпіонат світу в Токіо, до якого будемо цілеспрямовано готуватися.

Якщо говорити про майбутню зміну нашому лідеру, то зараз у мене є декілька юних стрибунів, про яких за рік-два ви ще почуєте. Головне, що їм зараз є на кого рівнятися й до чого прагнути. Ну а Олег Дорощук чудово розуміє, до чого йому потрібно прагнути. Шосте місце – це добре. Але олімпійська нагорода – значно краще. Тож потрібно думати вже про Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі 2028 року. Сподіваюся, що в нас вистачить сил, бажання, наполегливості, і ми отримаємо всебічну підтримку для того, щоб знову пройти цей важкий олімпійський шлях…

Микола Побережець – тренер Ярослава Ткача:

– Мене не було включено до складу офіційної делегації. Тож до Парижу відправився за допомогою меценатів для того, щоб підтримати свого учня під час кваліфікаційних змагань, сподіваючись на фінал. За стартами спостерігав, як звичайний вболівальник, насолоджуючись атмосферою, яка панувала в Ле Бурже. Звісно, що після закінчення кваліфікаційних забігів засмутився. Все ж таки до фіналу не вистачило 0,01 секунди. Але це Олімпіада, де важливі найменші деталі. Сама участь в таких змаганнях, де Ярослав посів десяте місце, – це вже гарне досягнення та величезний досвід. Перші два попередні забіги були непогані. Він пробіг за своїм часом – 5,11, але далі потрібно було швидше й більш сконцентровано. Начебто в третьому забігу проти досвідченого француза особливих помилок не було й почав гарно, але на фініші програв дотик. Можливо, потрібно було швидше стартувати. Але тут також є певний ризик. Можна зробити фальстарт і взагалі вилетіти. Усе нормально. Це Олімпіада, на яку ми пробилися попри всі складнощі. Тут ще фактор везіння важливий. Нам не пощастило з тим, що у вирішальному останньому забігу кваліфікації ми змагалися з французом Мавемом, в якого ще й була шалена підтримка вболівальників. Це також зіграло свою роль. Звісно, прикро, що не вийшло виступити в фіналі. Там усе могло трапитися. Хтось помилився, хтось зробив фальстарт, хтось перегорів. Там вже інший рівень боротьби.

Ну нічого. Ми набралися неймовірного досвіду й зрозуміли, що далі потрібно робити. Отже, розпочинаємо новий олімпійський цикл і будемо прагнути пробитися на Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі. А тут, у Франції, була просто чудова атмосфера та класна організація змагань, на яких зібралася неймовірна кількість вболівальників. І це лише кваліфікаційні старти. Фінальні забіги стали ще більш цікавими та захоплюючими. Ну й рівень результатів був дуже високим. Тільки в кваліфікації ми побачили декілька світових рекордів.

На жаль, красотами Парижу насолодитися не пощастило. Відразу після змагань мав вирушати додому. А далі відпочивати нам було ніколи. Відразу розпочалася підготовка до чемпіонату Європи, який нещодавно відбувся в Швейцарії. Там Ярослав Ткач посів 7-ме місце. Зараз вирушаємо до словенського Коперу, де пройде чемпіонат світу серед студентів. Ну й на початку жовтня у нас буде заключний етап Кубку світу, де будемо намагатися виступити якомога краще й заробити необхідні очки до світового рейтингу. А ще у Франції відбудеться молодіжний чемпіонат Європи. Сподіваюся, що цього разу матиму більше часу, щоб побачити Париж.

Ну й наостанок хотів би подякувати всім, хто посприяв появі в кропивницькій ОСДЮШОР -2 сучасного стенду для скелелазіння. Тепер наші вихованці мають можливість тренуватися на найкращій в Україні  трасі. У грудні в Кропивницькому вже планується проведення Кубку України. Так що є надія, що в майбутньому у нас з’являться нові олімпійці. Та й Ярослав Ткач отримає можливість шліфувати свою майстерність та готуватися до чергових міжнародних випробувань. З таким стендом наш шлях до Лос-Анджелесу буде значно легшим…