«Начальство вдавало, що все нормально. І я пішов у СЗЧ»

57-річний Дмитро в ЗСУ – з початку великої війни, доброволець. Військове псевдо – Дім Дімич. Воював на сході і півдні. Після більш ніж року служби посварився з начальством, пішов у відпустку. Повернувся через рік, коли декриміналізували СЗЧ. Хоче воювати, але не будь-де, а за спеціальністю. Тим часом його визнали непридатним і вивели за штат, позбавили виплат. Перш ніж розповісти цю свою історію «Україні-Центр», Дмитро поцікавився: «А чи опублікуєте?» Вирішили опублікувати, не називаючи військових частин, в яких Дмитро не знайшов спільної мови з начальством. Адже в командирів є свої аргументи.

– Дмитре, розкажіть про себе.

– Мені 57 років і чотири місяці. До війни мешкав і працював на радній Кіровоградщині. Останнім часом – охоронцем в «АТБ». Перед тим – у водоканалі. Ще раніше протягом десяти років працював у Москві, в «Атомбезопасности» і «Транснефти».

– Одружений?

– Офіційно – ні. Збираємося зі Світланою розписатися 18 червня. Приїду на Кіровоградщину.

– А нині ви де?

– Я – в Барвінковому Харківської області, Світлана – вдома.

– Як стали військовим?

– Я – доброволець. Першого червня 2022 року звернувся у військкомат. Відправили в Костянтинівку. Три тижні – там. Потім – на Баштанку. Потім ротація. Потім Дружківка, Слов’янськ. У вересні 2023 року мені дали відпустку. Я поїхав додому і не повернувся. Рік був у СЗЧ.

– Чому не поверталися так довго?

– Командир відправляв мене на бойові позиції. Де-факто я перебував на бойових позиціях, а де-юре – інші люди, вони й отримували відповідні виплати. Я сказав, що не братиму участь у цьому.

– А що вам відповідало начальство?

– Начальство вдавало, що все нормально. І я пішов у СЗЧ.

– Отже, рік ви були вдома. Вас шукали? Зупиняли військові патрулі?

– Нічого такого не було. У березні 2024 року я написав листа в оперативне командування «Південь». Запитав, чому мене відправляли на бойові завдання, а інші отримували гроші. Мені відповіли, щоб я повертався на службу. У вересні 2024 року вийшов закон про декриміналізацію СЗЧ. Я звернувся у ТЦК за місцем проживання. Подав рапорт, що хочу служити народу України. Вони направили мене у ВСП у Кропивницькому. Звідти мене відправили у резервну роту у Вінницькій області. Там провів сорок днів.

– Що це таке – резервна рота?

– Зібрали таких, як я, хто повернувся із СЗЧ. Грошей там не платять. Годують погано. За законом, військовий, який повернувся із СЗЧ, має можливість продовжити службу в іншій частині. У мене було відношення, тобто рекомендаційний лист, від 21-ї механізованої бригади. Адже маю військову спеціальність «розвідник-далекомірник», набув її на строковій службі в Радянській армії, у навчальній ракетній бригаді в Пензенській області. Але на відношення від 21-ї бригади не зважили, відправили в іншу частину, в Миколаївську область.

– І що там вас не влаштовувало?

– Неналежне забезпечення. Не було бутельованої води, ми спали на сітках. З Миколаївської області мене відправили в частину в Житомир. Приїхав туди, а там не беруть у віці 55 років і більше. Відправляють в Одеську область, звідти в Миколаївську, далі – у Львівську. Там у грудні 2023 року – січні 2024 року проходжу підготовку. Отримую свідоцтво, сертифікат, де вказано військово-облікову спеціальність 143. Це означає, що я – артилерист мінометів від 82 мм до 120 мм. 1 лютого 2024 року мене відправляють на схід. А там начальник каже, що не маю бойового досвіду для служби за ВОС 143. І мене ставлять гранатометником, окопи рити. Кажу їм, я ж і присяги не приймав, ВЛК не проходив.

– Але присяга – це формальність.

– Так, формальність. Але навіщо мене вчили на артилериста? Щоб я окопи копав?

– І вас відправили на медогляд?

– Відправили 29 березня нинішнього року. Я поїхав у Барвінкове. У Харків їздив. За свої гроші їздив. За обстеження зі своїх платив. А 5 квітня мене вивели поза штат, тобто позбавили виплат. Вони не мали права позбавляти мене грошового забезпечення до завершення медичного обстеження. Два місяці не отримую грошей. За законом, медобстеження має тривати до чотирнадцяти днів. В цей термін неможливо вкластися. А медичка з частини телефонувала: «Чим ви там займаєтеся?» Врешті-решт мене визнали непридатним. У мене обидві п’яткові кістки зламані, ішемічна хвороба і не тільки.

– Дмитре, але ж армія – це не та організація, де вибираєш собі місце служби і посаду.

– Повторюю: я готовий служити за своєю спеціальністю. Мене «сватають» інші частини. Бо спеціалістів не вистачає. В артилерії треба знати і шкали, що таке де дирекційний кут. Я це знаю ще зі строкової служби. Працював з гірокомпасами, теодолітами. Тепер системи – інші, електронні. Але основа – та ж. Дирекційний кут ніхто не скасовував. Друг, з яким 22-го року в підвалі жили у Бахмуті, каже мені: «Діма, я тебе заберу». Хочу до нього.

– Отже, вважаєте себе постраждалим від заскорузлої системи, яка неефективно використовує спеціалістів.

– Є й інша проблема. Недоплачують. Два місяці не отримую нічого.

– Скаржилися кудись?

– Так, в СБУ звертався. До Лубінця. Після того, як на 1512 зателефонував, голову ВЛК замінили.

– Отже, у ваших планах – одружитися, а потім поновитися на службі?

– Так.

– Успіху вам.