«Краще про художників і живопис»

В галереї «Єлисаветград» відкрито виставку «Художня слава Кривого Рогу», на якій представлені роботи митців 60-80-х років. На її презентацію приїхав власник колекції Віталій Лис, який зараз є військовослужбовцем. Ми мали трохи часу для спілкування. Про війну говорити відмовився, сказав: «Краще про художників і живопис».

– Пане Віталію, дякуємо за можливість побачити чудові твори ваших земляків. З чого почалося ваше захоплення живописом?

– З дитинства. Мені пощастило – в нашому будинку поверхом вище жив мистецтвознавець, який свого часу очолював художню школу. Наші родини дружили. Їхня була багатодітною – п’ятеро дітей. Він всю дітвору, і мене в тому числі, всаджував півколом, вмикав проектор, показував мистецтвознавчі слайди й цікаво про все розповідав. Він настільки жив мистецтвом! І мені це привив.

– Коли ви придбали першу картину?

– Ще на початку інститутських років. У нас в Кривому Розі є свій Монмартр колишня Жовтнева, а тепер Комерційна вулиця. З дев’яностих років там виставлялися місцеві художники, були алеї з продажу картин. Я там познайомився з митцями, художниками, почали спілкуватися. Дуже подобався Микола Рябоконь, в якого був свій художній салон. Ми з батьком і братом до нього часто приходили.

– Перша придбана картина просто сподобалася? Чи ви вже знали, що це початок майбутньої колекції?

– Просто сподобалася. І я всім рекомендую: якщо картина подобається – купіть її. Можливо, потім ви переосмислите свій погляд на цю картину, можливо, взагалі на мистецтво. Але перша картина залишиться в пам’яті назавжди.

З часом смаки змінюються. Все залежить від художників, яких ти знаєш, яких вивчаєш, яких популяризуєш. Майже всі роботи, представлені на виставці, належать художникам, які вже пішли з життя. Це Віктор Бєлов, Григорій Шишко, Іван Авраменко.

– Чому саме вони у вашій колекції?

– Це наша художня слава, найвідоміші криворізькі живописці радянського періоду. В них схожі долі. Народилися в двадцятих роках минулого століття, із селянських родин, пережили голодомор. Родини переїжджали до індустріальних міст – спасалися від голоду. Пережили війну. На їхню долю випало багато випробувань, але вони не зневірилися, продовжували творити. Коли закінчилася війна, цим хлопцям було 25-26 років, вони мали свою мету, і всі вступили до художніх шкіл.

– Як ви придбавали їхні роботи?

– Не так легко. Майстри не хотіли продавати, бо дуже цінували. Але декілька робіт вдалося придбати безпосередньо у художників. Стосовно творів Григорія Шишка ціла історія. В 1994 році до нього з Англії приїхала мистецтвознавець, уродженка Кривого Рогу, яка в Лондоні мала власну галерею. Вона запропонувала Григорію Гордійовичу купити в нього роботи. Він хворів, гроші були не зайві, і погодився. В Україні робіт Шишка дуже мало. Те, що ви побачите у вашій галереї, це унікальне зібрання. Навіть у криворізькому краєзнавчому музеї не так багато робіт.

А в Англії від виставки робіт Григорія Шишка був фурор. Його там назвали українським Сезанном. Його живопис настільки колористичний, виразний. А тематика суто індустріальна, криворізька. Будучи в Одесі, він малював море. Але це йому не дуже подобалося. Погодився на пропозицію переїхати до Кривого Рогу. Місто тоді розбудовувалося, відкривалися нові ГЗК, дев’ята домна. Він став літописцем індустріального розвитку нашого міста. Він гармонійно поєднував світ людини, світ індустрії і світ природи.

– Будь-яка колекція має працювати – її повинні бачити глядачі. Багато вже подивилися?

– В Кривому Розі цієї виставки ще не було. Завдяки Миколі Цуканову вдалося домовитися виставити її спочатку в Центральному будинку художників в Києві. Там роботи побачив заступник директора музею Заньковецької і запропонував провести виставку в їхньому закладі. А тепер вона у вашій галереї «Єлисаветград». Хоча зізнаюся, що у вашому місті планувалося виставити колекцію в першу чергу.

Такі проєкти важливо підтримувати, особливо під час війни. Треба давати людям можливість відволіктися, побачити красиве. Я був мобілізований рік тому. Захищаємо, тримаємося з вірою в Перемогу. Ми обов’язково переможемо і проведемо ще не одну виставку, не одну зустріч.