«Надічка, я вже в Україні»

Три роки був у російському полоні Володимир Протасов, а минулого тижня повернувся додому, у Володимирівку Кропивницького району. Зустрічали його не тільки володимирівці, а й жителі інших сіл, підпорядкованих Катеринівській сільській раді. Люди прибули з прапорами, плакатами, кульками і квітами. Обіймали Володимира, вітали, плакали.

Наступного дня кореспондент «УЦ» поспілкувався з його дружиною. Надія Протасова розповіла, що на початку великої війни чоловік добровільно звернувся у військкомат і попросив його мобілізувати.

– Сказав мені, що на роботу їде у Кропивницький, а сам – у військкомат. Я, дізнавшись, не відмовляла. Не було сенсу відмовляти: він як вирішить, так і буде.

За словами Надії, до середини червня Володимир служив на Кіровоградщині, потім відправили воювати на Луганщину.

– Звідти подзвонив мені 17 червня. Сказав, вирушають на позиції, і він якийсь час не матиме змоги спілкуватися телефоном. 27 червня ми побачили відео з ним, пораненим, на російському сайті. Була неділя. Дочекалися понеділка, поїхала зі старшою дочкою у військкомат, в поліцію, в СБУ. Написала заяви.

Надія розповідає, що зверталася в різні установи й організації, але ті довгий час не могли повідомити щось певне.

– Ми не знали, живий він чи ні. У лютому 2023 року повернувся з полону його товариш, розшукав нас через Інтернет, зателефонував. Так я дізналася, що чоловік – у колонії в Подольську. Аж 2024 року росіяни через Червоний Хрест підтвердили, що він – у них у полоні.

20 червня нинішнього року стало незабутнім днем для Протасових.

 – Я була вдома. Мила посуд і розмовляла з подружкою телефону. Аж дочка подзвонила. Дзвонить і дзвонить. Значить, щось термінове. Передзвонила дочці, вона каже: дзвонили з Координаційного штабу, сказали, що батька обміняли. Я заплакала. Увечері подзвонив чоловік: «Надічка, я вже в Україні, я вас сильно люблю». Через тиждень з дочками поїхала до нього. А вчора дочка із зятем забрали його у Володимирівку.

Надія каже, що повернення чоловіка з полону – найбільша її радість за все життя.

Жителі Володимирівки розповіли кореспондентові «УЦ» про Володимирового старшого брата Михайла, який у перші дні великої війни теж став на захист країни, зазнав тяжких поранень на Курщині, помер 5 січня нинішнього року у шпиталі.