Минулої неділі в нашому академічному театрі імені Марка Кропивницького відбувся прем’єрний показ дійства під назвою «Хочу бути!» Перед цим головний режисер театру Антон Меженін дав невелику пресконференцію.
На ній він зокрема сказав: «Наша задача як театру і як митців показати різноплановість, різноманітність можливостей цього театру. “Хочу бути!” – це історія сучасної молодої людини, схожої на ту людину, яка приходить в зал. Концертні номери перемежаються з історією внутрішньою: як вижити сьогодні у цьому світі. Тобто ми виходимо до глядача з музичною хореографічною і драматичною програмою заради фінального “Хочемо, щоб ви усі були!”»
Ось кілька відгуків тих, хто побував того дня у театрі.
Алла Шмалько: «Моє враження від вистави “Хочу бути!” неоднозначне. Тема вистави, назва якої говорить сама про себе, безумовно життєствердна, позитивна. Вона про те, що я, що ми хочемо бути, жити, творити. А гра акторів яскрава, як той феєрверк на афіші. В ході вистави подаються цікаві різносюжетні епізоди на фоні розповіді юної студентки, молодої дружини, мами маленької дівчинки про взаємодію і співіснування в житті матеріального і духовного. Бути чи не бути ? Крізь призму цього філософського питання на сцену виходять веселі пісенні митті життя звичайних українців. А на іншому кінці цього силового поля – всеукраїнська біда, смуток, жах війни.
В розповіді головної героїні вистави про знайомого з дитинства хлопця, який загинув на Донеччині, є величезна, обпікаюча душу рана, крик про непоправну втрату! Всі присутні в залі – глядачі, актори, працівники театру, оркестр – вшанували хвилиною мовчання пам’ять загиблих на фронті наших співвітчизників, хоробрих захисників рідної України! Найвищий бал отримав для мене виступ улюблениці багатьох кропивничан — акторки Лесі Бушмакіної. Її голос, очі, постава відображають багаторічне надбане вміння закохувати в себе глядачів. Є такий вислів — вміння заряджати позитивом, енергією створення простір навколо себе! Вистава “Хочу бути! ” – це органічне поєднання блискавичної гри акторів, прозової та поетичної сили слова, яскравого супроводу оркестру. Відзначу вдале рішення режисера розмістити його безпосередньо на сцені. Все це – як спалах подій , які відбуваються в нашому бурхливому непередбаченому сьогоденні».
Петро Наточій: «Це поєднання концерту з театральною постановкою, що з певною натяжкою можна трактувати як дивертисмент. До речі, італійський термін «кончерто» означає не тільки гармонію, але – перш за все – змагання. Так воно і вийшло. Більшу частину сцени зайняв повнопривідний симфонічний оркестр плюс декілька електроінструментів. А вузесенький відрізок авансцени залишився для гри акторів, їм треба віддати належне, які відпрацювали на відмінно. Назва «Хочу бути!» і багаторазовий повтор шекспірівського “Бути чи не бути?” особисто у мене викликало ассоціацію з піснею Макаревича “Быть иль не быть решите в пользу быть. Чтоб после, ни о чем не сожалея, придти домой и всё к чертям забыть”».
Як ви дістали!