П’ятого листопада у Володимирському соборі в Києві прощалися з Михайлом Гречановим, загиблим 35-річним четвертого жовтня на Донеччині. Лише військових було близько тисячі. Родині загиблого передали відзнаку «За бойові заслуги», якою його посмертно нагороджено. Наступного дня Михайла Гречанова з почестями поховали у рідному Кропивницькому. Приїздили найближчі побратими. Вручили синочкові героя, теж Михайлові, велосипеда. «Від тата», – сказали.
Усіх, хто знав Михайла Гречанова, його загибель шокувала, адже він, навіть опинившись на війні, не давав ніяких приводів припускати, що з ним може статися щось погане – такий був сильний, вправний, витривалий. Про це розповіла, ледь стримуючи сльози, його сестра Марія.
– Мішаня, так його я називала, – старший від мене на сім років. Мене називав Машунькою. Ми дуже близькі змалечку. Мішаня школярем захопився спортом. Наша родина – спортивна. Мама – майстер спорту зі спортивної гімнастики, батько займався легкою алетикою, я теж стала спортсменкою, нині працюю тренером. Мішаня вибрав таеквон-до і здобув чорний пояс, другий дан. Захопившись боксом, теж здобув неабияких успіхів. Тренувався під керівництвом Віктора Фесечка. Брав участь у змаганнях, в тому числі міжнародних. Коли виступав на місцевих змаганнях, ми родиною ходили туди підтримати його. Мого брата поважали однолітки. За силу, за спритність, за те, що гостро реагував на несправедливість. Звісно, Мішаня заступався за мене. Моя гордість змалку і дотепер.
Закінчивши школу, Михайло зайнявся, як і батьки, підприємництвом. За словами Марії, це йому вдавалося. 24-річним одружився. «Олеся – розумна, класна», – каже про братову обраницю Марія.
– А як Мішаня радів народженню сина! Хлопчик вдався дуже схожим на нього. Назвали на честь батька. Я казала братові: «Мішаня, ти клонував себе». Між ними тісний зв’язок був. Малий тягнувся до тата. А тато привчав сина до фізичних навантажень. Удома – боксерська груша. Брат багато уваги синові приділяв.
У березні 2025 року Михайло Гречанов приєднався до ЗСУ.
– Брат вирішив захищати країну і скористався можливістю вибирати військову частину. Пройшов співбесіду, успішно склав нормативи з фізичної підготовки. У їхній частині вимоги – дуже високі. А брат і там – серед найсильніших, найсправніших. Ніколи ні на що не скаржився. Про те, що його залучають до бойових завдань, Мішаня від батьків приховав. Говорив їм, що він – у тилу, що йому нічого не загрожує. Не хотів, щоб батьки хвилювалися. І мені багато не розповідав, але я знала, що він воює. Якось перед боєм сказав, що хоче встановити прапор у селі, яке визволятимуть. Кілька разів його відпускали додому на кілька днів. Щасливі для нас дні. Особливо для малого – тато водив його в ліс, в «МакДональдс», в зоопарк, в більярдний клуб.
Востаннє ми спілкувалися третього жовтня. Мішаня прислав мені своє фото. З борідкою, в окопі. Я пожартувала про бороду. «Машунька, вибач, нема де поголитися», – відповів. Як завжди, на позитиві. Я навіть не переживала за нього, не давав таких приводів. І досі не усвідомлюємо, що сталося непоправне.
Четвертого жовтня Михайло Гречанов загинув. Це сталося біля села Середнього Краматорського району Донецької області. Через місяць – прощання у Володимирському храмі в Києві, похорон у рідному місті. Бойові товариші вручили малому Михайликові велосипеда, обіцяного татом на одинадцятиріччя. Марія каже, що хлопчик відмовляється сприймати смерть батька і запевняє дорослих: тато – далеко, виконує важливе бойове завдання.
– Ніколи не сумнівалася у братові. Знала: Мішаня на військовій службі, як і в спорті, завжди буде першим. Його побратими це підтвердили. Один розповів, як мій брат його, пораненого, врятував від загибелі, затягнув у безпечне місце. Розповідали, що з моїм братом впевнено виходили на позиції, бо коли їм було страшно, Міша казав: «Чого боїшся? Я ж з тобою, все буде добре». Розказували, що мій брат був душею компанії. Сам на позитиві, ще й знаходив сили інших підтримувати.
Днями ми збиралися родиною на сороковини. Уранці поїхали до могилки. Поклали його улюблені смаколики. Потім пом’янули вдома у батьків. Згадували різні випадки, яким він був, що казав, що йому подобалося. Ми – дружна родина. Й раніше збиралися так, і будемо збиратися. Тільки вже без Мішані. Не забуваємо його. І обов’язково проведемо боксерський турнір на його честь.
Як ви дістали!